147. Ого! Шухевич - участник конференции ОУН в апреле 42г. в глухих лесах на ЗУ. Контакт с Савуром.
На ловца и зверь бежит. Вот он, наверняка, первый контакт Шухевича с Савуром в воремя Лепельской эпопеи Шухевича. Если оно так и было, конечно.
Хотя выглядит ситуация, конечно, забавно: в глухих так сказать лесах встерчается руковдство ОУН, непосредственно занятое подготовкой как бы антинемецкой партизанки на Волыни и Полесье. Принимает решение - готовитсья воевать, начинать организацию. На совещании присутствует офицер в немецкой форме, зам.командира охранного полицейского батаьлона, прибывший с тремя подчиненными на конференцию из места дислокации своего антипартизанского соединения аж из северной части Беларуси из прифронтовой зоны. Причем батальон едва успел прибыть под Лепель и разместиться там (конец марта 42г.). Представляю себе аргументацию в заявлениях, которые он писалперед отъездом на конференцию в разные инстанции :)
В общем, Шухевич был полностью в курсе всей формирующейся инфраструктуры партизанской войны на Волыни и Полесье и имел прямой контакт с Савуром с самого начала. 100% у него былаипотом прямая связь с Савуром, а, похоже, и до того эта связь также имелась. Как-то же он узнал о месте и времени проведения конференции и успел в "глухие леса" из батальона, который едва успели разместить на новом месте. Я бы смело предполагал, что связь была через немцекие каналы: или сами нецмы информировали и направляли или уж очень качесвтенная агентурная сеть ОУН в немецких структурах (в чем сомневаюсь).
Вообще, информация про эту конференецию довольно темная. Хорошо бы посмотреть сводки СД Подилии иВолыни, клавшиеся на стол геноссе Пацу . Кто-нибудь вообще работал с архивом СД Подилии-Волыни этого периоа? И вообще.какова судьба Паца (главы СД Подолии-Волыни в этотпериод)?и от него - выше.
Интересно, а кто те трое, которые сопровождал Шухевича из Лепельского батаьлона на эту конференцию?
***
УПА ЗАРОДЖУВАЛАСЬ У РУДЦІ-КОЗИНСЬКІЙ
Сьогодні виповнюється 100 років від дня народження видатного діяча національно-визвольного руху, головнокомандувача УПА у 1943-1950 роках Романа Шухевича.
Володимир ЛИС
Щоправда, називалася й інша дата народження- 30 червня, але, за авторитетними свідченнями, це перенесення викликане прив'язкою до річниці Акта відновлення Української держави.
Мене насамперед цікавило коли і де перебував головнокомандувач повстанської армії в нашій області, в краї, де, як співається у пісні, власне, і народилася УПА. У кількох книжках, присвячених національно-визвольній боротьбі, довелося зустріти згадку про конференцію провідників ОУН Північно-західних українських земель, яка відбулася у квітні 1942 року у криївці, розташованій в садибі жительки села Рудка-Козинська Рожищенського району Уляни Петрук, де знаходився розподільний пункт зв'язку північно-західного напряму «Лиман».
Серед учасників тієї наради поряд з такими відомими діячами ОУН, а згодом повстанськими командирами, як Василь Сидор, Дмитро Клячківський, Анатолій Козяр, Микола Якимчук, Сергій Качинський, Юрій Стельмащук, називався і Роман Шухевич. І ось з радістю довелося дізнатися, що в Луцьку проживає донька Уляни Петрук Ніна, яка була свідком і до певної міри учасником тієї без перебільшення історичної конференції, на якій, власне, і приймалося рішення про створення перших сотень майбутньої повстанської армії і про створення вільної української території, яку згодом назвуть Колківською повстанською республікою.
Як згадує Ніна Андріївна, нині Омельчук, та криївка під стодолою існувала ще з польських часів. Брат Іван мав будувати нову хату, але дерево пішло саме на криївку, і не шкодували, бо ж сім'я давно була національно свідомою, «змалечку ми вже до «Просвіти» ходили». Тато Ніни Андрій Петрук воював в армії Симона Петлюри і вже за радянських часів заповзятливий партчиновник вимагатиме, аби його могилу в Рудці-Козинській (загинув він трагічно 1929 року) знесли, бо, мовляв, не має права бути тут похованим петлюрівець. А до криївки вхід вів через дупло в старій липі, яка росла біля клуні. Саме ж сховище було чималеньким, як згадує пані Ніна, «десь таким, як дві оцих моїх кімнати», обводить вона рукою своє скромне теперішнє помешкання.
- Навесні 1942 року брат сказав мамі, що на Пасху у нас мають бути великі гості і до їх приїзду треба належно підготуватися, - згадує Ніна Андріївна.- Ми й почали готуватися, водночас дотримуючись конспірації, аби ні про що не довідалися сусіди. Правда, хата наша була на крайній вулиці, що вела до села Любче. Закололи порося, наготували іншої їжі. Першими за кілька днів до Пасхи прибули Микола Ковтонюк -Олег, Сергій Качинський -Остап і Дмитро Клячківський, майбутній Клим Савур, він тоді ще мав псевдо Хрін. Цих хлопців ми добре знали, як провідників на наших теренах, вони для нас були давно своїми. Пасха того року була холодною, надвечір у суботу всі пішли до церкви, в тому числі й гості, лишилося тільки пару чоловіків, ми знали, що то охорона, якою керував наш земляк Валентин Шинюк, він зовсім недавно помер. І ще знали, що чекають якихось поважних гостей зі Львова і Білорусі.
Як виявилося, серед тих чотирьох, котрі приїхали з білоруського Полісся, був і Роман Шухевич, який прибув на конференцію у формі німецького офіцера, бо тоді він командував охоронним батальйоном. Що це саме Роман Шухевич, господарі обійстя, звісно, не знали, довідалися про це значно пізніше. Але, як згадує Ніна Петрук-Омельчук, вони з мамою і сестрою Сонею вже тоді звернули увагу, як шанобливо звертаються до цього стрункого чоловіка з синіми очима, з-під сірого військового мундира якого визирає українська вишиванка.
Чотири дні тривала ця конференція. Тут же, в криївці, стояли і ліжка, на яких її учасники відпочивали. А як свідчать документи, на конференції в Рудці-Козинській вирішили, що настали політичні передумови для створення потужної військової збройної сили. Для початку було вирішено сформувати і поставити під зброю першу сотню в кількості 150 вояків. Її командиром призначили досвідченого підпільника, крайового військового референта ОУН Сергія Качинського - Остапа. Вирішили при формуванні військових відділів залучити до них українську допоміжну поліцію, а також розпочати формування національних військових одиниць зі складу військовополонених.
Як розповів Ніні її брат, а згодом і Клим Савур, саме тоді, на їхньому обійсті, вирішувалося питання про столицю майбутньої вільної української території, визволеної від німців. Спочатку називався Горохів, але вирішили, що це недоцільно, бо ж була неподалік залізниця, якою ворог міг оперативно підкинути війська. Тому центром повстанської республіки вирішили зробити стратегічно вигідніші Колки. Їх і здобули вже в березні наступного року.
Про те, що таємничий незнайомець у військовій формі і вишиванці був саме Роман Шухевич - Тарас Чупринка Ніна вперше дізналася від Дмитра Клячківського - Клима Савура. Як згадує вона, Клим Савур був частим гостем в їхній оселі. Мама Уляна навіть жартома називала його зятем, а він її - тещею. Між ним і Ніною зароджувалося щось більше, ніж просто дружба по боротьбі. Якось Клим сказав, що після війни вони обов'язково одружаться.
- І він ще якось жартома сказав, що будемо жити дружно, але ти будеш в мене все робити. Не скажеш, так як ото мамі: «Я не піду капусту сапати,»- згадує пані Ніна. - Мене це дуже розсердило, я, пам'ятаю, зловила нашу кішку Муру, така була гарна тримастна кицька, піднесла йому і кажу: «Беріть, друже Клим». Він здивувався: «Навіщо?». А я у відповідь: «Візьміть, а то хату побудуєте, не буде з ким жити».
Про стосунки між Романом Шухевичем і Дмитром Клячківським, котрий був першим командувачем УПА, розповідають різне. Але, як засвідчує Ніна Андріївна, Клим Савур говорив про Тараса Чупринку приязно, навіть із захопленням, віддаючи належне його відвазі і організаторським здібностям.
Вдруге Романа Шухевича Ніна Петрук побачила в Колках восени 1943 року. Вона була спочатку зв'язковою у курені відомого повстанського командира, одного з керівників Колківської республіки Степана Коваля - Рубащенка. Потім пройшла медсестринський вишкіл, а далі стала розвідницею. Тоді, у сорок третьому, в столиці повстанської республіки, де діяли українські установи, школа, шпиталь, підприємства, як згадує вона, до приїзду свого головного командира готувалися урочисто. Провели шикування, а група дівчат, яка зустрічала гостя, була зодягнута в сині спідниці і жовті блузки. Коли Шухевич підійшов до групи розвідників, то впізнав Ніну, запитав як справи.
Звичайно, ні головнокомандувач повстанської армії, ні рядова повстанка, яка мала псевдо Грізна, хоч була юною і тендітною, не знали, як складеться їхня подальша доля. Ніна Петрук у жовтні того ж року потрапила до рук німців, побувала в кількох їхніх таборах за Бугом, в тому числі Майданеку, втекла разом з групою інших українців і поляків, і пішки пройшла шлях від Любліна до Вітоніжа.
Знову включилася у підпільну боротьбу, але наприкінці квітня сорок четвертого потрапила до рук енкаведистів і чекав її вирок - п'ятнадцять років каторги, які вона відбувала у сумнозвісному таборі Вакханка на Колимі. Не знала тоді вона, що Клим Савур загинув у лютому 1945-ого. Звільнена 1955 року, зустріла в Сибіру свою долю, також політв'язня і волинянина Сергія Омельчука, з яким лише в шістдесяті повернулася на рідну Волинь.
А Роман Шухевич керував боротьбою за незалежну Україну вже проти сталінського режиму до березня 1950 року, коли загинув у селі Білогорща під Львовом. Нині його останки, спалені і викинуті в річку (чи то закопані біля неї) емгебістами, ніяк не можуть ідентифікувати, хоча, як свідчить син головкома УПА Юрій, є згода зарубіжних спеціалістів. Та немає згоди влади і відповідних органів тієї держави, за незалежність якої він боровся.
http://www.volyn.com.ua/printver.php?rub=4&article=0&arch=661
Хотя выглядит ситуация, конечно, забавно: в глухих так сказать лесах встерчается руковдство ОУН, непосредственно занятое подготовкой как бы антинемецкой партизанки на Волыни и Полесье. Принимает решение - готовитсья воевать, начинать организацию. На совещании присутствует офицер в немецкой форме, зам.командира охранного полицейского батаьлона, прибывший с тремя подчиненными на конференцию из места дислокации своего антипартизанского соединения аж из северной части Беларуси из прифронтовой зоны. Причем батальон едва успел прибыть под Лепель и разместиться там (конец марта 42г.). Представляю себе аргументацию в заявлениях, которые он писалперед отъездом на конференцию в разные инстанции :)
В общем, Шухевич был полностью в курсе всей формирующейся инфраструктуры партизанской войны на Волыни и Полесье и имел прямой контакт с Савуром с самого начала. 100% у него былаипотом прямая связь с Савуром, а, похоже, и до того эта связь также имелась. Как-то же он узнал о месте и времени проведения конференции и успел в "глухие леса" из батальона, который едва успели разместить на новом месте. Я бы смело предполагал, что связь была через немцекие каналы: или сами нецмы информировали и направляли или уж очень качесвтенная агентурная сеть ОУН в немецких структурах (в чем сомневаюсь).
Вообще, информация про эту конференецию довольно темная. Хорошо бы посмотреть сводки СД Подилии иВолыни, клавшиеся на стол геноссе Пацу . Кто-нибудь вообще работал с архивом СД Подилии-Волыни этого периоа? И вообще.какова судьба Паца (главы СД Подолии-Волыни в этотпериод)?и от него - выше.
Интересно, а кто те трое, которые сопровождал Шухевича из Лепельского батаьлона на эту конференцию?
***
УПА ЗАРОДЖУВАЛАСЬ У РУДЦІ-КОЗИНСЬКІЙ
Сьогодні виповнюється 100 років від дня народження видатного діяча національно-визвольного руху, головнокомандувача УПА у 1943-1950 роках Романа Шухевича.
Володимир ЛИС
Щоправда, називалася й інша дата народження- 30 червня, але, за авторитетними свідченнями, це перенесення викликане прив'язкою до річниці Акта відновлення Української держави.
Мене насамперед цікавило коли і де перебував головнокомандувач повстанської армії в нашій області, в краї, де, як співається у пісні, власне, і народилася УПА. У кількох книжках, присвячених національно-визвольній боротьбі, довелося зустріти згадку про конференцію провідників ОУН Північно-західних українських земель, яка відбулася у квітні 1942 року у криївці, розташованій в садибі жительки села Рудка-Козинська Рожищенського району Уляни Петрук, де знаходився розподільний пункт зв'язку північно-західного напряму «Лиман».
Серед учасників тієї наради поряд з такими відомими діячами ОУН, а згодом повстанськими командирами, як Василь Сидор, Дмитро Клячківський, Анатолій Козяр, Микола Якимчук, Сергій Качинський, Юрій Стельмащук, називався і Роман Шухевич. І ось з радістю довелося дізнатися, що в Луцьку проживає донька Уляни Петрук Ніна, яка була свідком і до певної міри учасником тієї без перебільшення історичної конференції, на якій, власне, і приймалося рішення про створення перших сотень майбутньої повстанської армії і про створення вільної української території, яку згодом назвуть Колківською повстанською республікою.
Як згадує Ніна Андріївна, нині Омельчук, та криївка під стодолою існувала ще з польських часів. Брат Іван мав будувати нову хату, але дерево пішло саме на криївку, і не шкодували, бо ж сім'я давно була національно свідомою, «змалечку ми вже до «Просвіти» ходили». Тато Ніни Андрій Петрук воював в армії Симона Петлюри і вже за радянських часів заповзятливий партчиновник вимагатиме, аби його могилу в Рудці-Козинській (загинув він трагічно 1929 року) знесли, бо, мовляв, не має права бути тут похованим петлюрівець. А до криївки вхід вів через дупло в старій липі, яка росла біля клуні. Саме ж сховище було чималеньким, як згадує пані Ніна, «десь таким, як дві оцих моїх кімнати», обводить вона рукою своє скромне теперішнє помешкання.
- Навесні 1942 року брат сказав мамі, що на Пасху у нас мають бути великі гості і до їх приїзду треба належно підготуватися, - згадує Ніна Андріївна.- Ми й почали готуватися, водночас дотримуючись конспірації, аби ні про що не довідалися сусіди. Правда, хата наша була на крайній вулиці, що вела до села Любче. Закололи порося, наготували іншої їжі. Першими за кілька днів до Пасхи прибули Микола Ковтонюк -Олег, Сергій Качинський -Остап і Дмитро Клячківський, майбутній Клим Савур, він тоді ще мав псевдо Хрін. Цих хлопців ми добре знали, як провідників на наших теренах, вони для нас були давно своїми. Пасха того року була холодною, надвечір у суботу всі пішли до церкви, в тому числі й гості, лишилося тільки пару чоловіків, ми знали, що то охорона, якою керував наш земляк Валентин Шинюк, він зовсім недавно помер. І ще знали, що чекають якихось поважних гостей зі Львова і Білорусі.
Як виявилося, серед тих чотирьох, котрі приїхали з білоруського Полісся, був і Роман Шухевич, який прибув на конференцію у формі німецького офіцера, бо тоді він командував охоронним батальйоном. Що це саме Роман Шухевич, господарі обійстя, звісно, не знали, довідалися про це значно пізніше. Але, як згадує Ніна Петрук-Омельчук, вони з мамою і сестрою Сонею вже тоді звернули увагу, як шанобливо звертаються до цього стрункого чоловіка з синіми очима, з-під сірого військового мундира якого визирає українська вишиванка.
Чотири дні тривала ця конференція. Тут же, в криївці, стояли і ліжка, на яких її учасники відпочивали. А як свідчать документи, на конференції в Рудці-Козинській вирішили, що настали політичні передумови для створення потужної військової збройної сили. Для початку було вирішено сформувати і поставити під зброю першу сотню в кількості 150 вояків. Її командиром призначили досвідченого підпільника, крайового військового референта ОУН Сергія Качинського - Остапа. Вирішили при формуванні військових відділів залучити до них українську допоміжну поліцію, а також розпочати формування національних військових одиниць зі складу військовополонених.
Як розповів Ніні її брат, а згодом і Клим Савур, саме тоді, на їхньому обійсті, вирішувалося питання про столицю майбутньої вільної української території, визволеної від німців. Спочатку називався Горохів, але вирішили, що це недоцільно, бо ж була неподалік залізниця, якою ворог міг оперативно підкинути війська. Тому центром повстанської республіки вирішили зробити стратегічно вигідніші Колки. Їх і здобули вже в березні наступного року.
Про те, що таємничий незнайомець у військовій формі і вишиванці був саме Роман Шухевич - Тарас Чупринка Ніна вперше дізналася від Дмитра Клячківського - Клима Савура. Як згадує вона, Клим Савур був частим гостем в їхній оселі. Мама Уляна навіть жартома називала його зятем, а він її - тещею. Між ним і Ніною зароджувалося щось більше, ніж просто дружба по боротьбі. Якось Клим сказав, що після війни вони обов'язково одружаться.
- І він ще якось жартома сказав, що будемо жити дружно, але ти будеш в мене все робити. Не скажеш, так як ото мамі: «Я не піду капусту сапати,»- згадує пані Ніна. - Мене це дуже розсердило, я, пам'ятаю, зловила нашу кішку Муру, така була гарна тримастна кицька, піднесла йому і кажу: «Беріть, друже Клим». Він здивувався: «Навіщо?». А я у відповідь: «Візьміть, а то хату побудуєте, не буде з ким жити».
Про стосунки між Романом Шухевичем і Дмитром Клячківським, котрий був першим командувачем УПА, розповідають різне. Але, як засвідчує Ніна Андріївна, Клим Савур говорив про Тараса Чупринку приязно, навіть із захопленням, віддаючи належне його відвазі і організаторським здібностям.
Вдруге Романа Шухевича Ніна Петрук побачила в Колках восени 1943 року. Вона була спочатку зв'язковою у курені відомого повстанського командира, одного з керівників Колківської республіки Степана Коваля - Рубащенка. Потім пройшла медсестринський вишкіл, а далі стала розвідницею. Тоді, у сорок третьому, в столиці повстанської республіки, де діяли українські установи, школа, шпиталь, підприємства, як згадує вона, до приїзду свого головного командира готувалися урочисто. Провели шикування, а група дівчат, яка зустрічала гостя, була зодягнута в сині спідниці і жовті блузки. Коли Шухевич підійшов до групи розвідників, то впізнав Ніну, запитав як справи.
Звичайно, ні головнокомандувач повстанської армії, ні рядова повстанка, яка мала псевдо Грізна, хоч була юною і тендітною, не знали, як складеться їхня подальша доля. Ніна Петрук у жовтні того ж року потрапила до рук німців, побувала в кількох їхніх таборах за Бугом, в тому числі Майданеку, втекла разом з групою інших українців і поляків, і пішки пройшла шлях від Любліна до Вітоніжа.
Знову включилася у підпільну боротьбу, але наприкінці квітня сорок четвертого потрапила до рук енкаведистів і чекав її вирок - п'ятнадцять років каторги, які вона відбувала у сумнозвісному таборі Вакханка на Колимі. Не знала тоді вона, що Клим Савур загинув у лютому 1945-ого. Звільнена 1955 року, зустріла в Сибіру свою долю, також політв'язня і волинянина Сергія Омельчука, з яким лише в шістдесяті повернулася на рідну Волинь.
А Роман Шухевич керував боротьбою за незалежну Україну вже проти сталінського режиму до березня 1950 року, коли загинув у селі Білогорща під Львовом. Нині його останки, спалені і викинуті в річку (чи то закопані біля неї) емгебістами, ніяк не можуть ідентифікувати, хоча, як свідчить син головкома УПА Юрій, є згода зарубіжних спеціалістів. Та немає згоди влади і відповідних органів тієї держави, за незалежність якої він боровся.
http://www.volyn.com.ua/printver.php?rub=4&article=0&arch=661