132. УПА Бульбы-Боровця перед началом летней "военной компании" 42г. Реальная сила.
С украинским национализмом соскучиться невозможно.
Значит, Бульба летом - осенью 41г. заключил соглашение с ОУН о сотрудничестве, причем ОУНовцы на территории Полесья подчинялись Бульбе. Тогда же Бульба создал УПА "Полесская сечь" и совместно с некоей "Белорусской самообороной" с согласия немцев очистил от окруженцев и остатков советских органов власти центральную часть Полесья. По этой логике Корж отошел в южную часть Минской области тогда под нажимом этой структуры, хотя с советской стороны нигде в источниках упоминаний про это нет. В любом случае, надо признать: УПА "Полесская сечь" в конце 41 года - реальная наиболее круная вооруженная сила более-менее самостоятельно от немцев действовавшая едва ли ни на всем Полесье.
Значт, немцы в 41 году допустили создание крупных вооруженныхподразделений коллаборантов, обладавших собственной идеологией и рассматривавших немцев как временных союзников-покровителей. Коллбаоранты - УПА ПС и Белорусская самооборона разгромили значительную часть (по сути всех) заметных совестких вооруженных структур на Полесье обеспечили эффективный режим немецкой оккупации в этом прекрансо приспособленном для партизанской войны регионе. После этого немцы в конце 41-го года отказались сохранить крупные подразделения коллаборантов и принудили их самораспуститься, а частью - влиться в немецкую вспомогательную полицию и др. оккупационные органы власти. Если Бульба не преувеличивает, речь шла про до 10 тысяч бойцов УПА ПС и, вероятно, меньшее, число бойцов Белорусской самообороны.
Согласно Бульбе УПА ПС в конце 41-го года самораспустилась, сдала в основном оружие немцам, но сохранила подполные структуры и начала готовиться к партизанской войне против немцев. Странно, конечно: так много тысяч бойцов и так просто сложили оружие. Конечно, они успели сделать закладки взрывчатки и прочих средств для следующей фазы партизанской войны, но не факт, что эти закладки могли быть надежными при уходе многих бойцов в немецкие оккупационные органы. С другой стороны: тяжелая зима, неясный исход битвы под Москвой. а потом и разгром немцев под Москвой. Видимо, хотели отсидеться подождать весны и поворота на фронтах.
То есть в начале 42г. Бульба представлял из себя лидера очень серьезной подпольной сети, обладавшего реальным опытом круномасштабной победоносной военной лдеятелности в масштабе всего Полесья. Он обладал некоторым материальным и заметным людским ресурсом для быстрого развертывания крупномасштабной партизанской войны.
К весне 42 года немцы настроили против себя украинское население оккупированных территорий в такой степени, что Бульба планировл развертывание активной партизанской войны против немцев уже зимой 41-42гг, и развернул партизанку против немцев в начале 42г. Внимание Генштаба Красной Армии Армии к нему - совершенно оправдано.
Тарас Бульба-Боровець
АРМІЯ БЕЗ ДЕРЖАВИ
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
РЕВОЛЮЦІЙНО-ПАРТИЗАНСЬКА
БОРОТЬБА ПРОТИ ГІТЛЕРА (1942-1944)
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
МАСОВИЙ ТЕРОР ҐЕСТАПО В УКРАЇНІ
По всіх областях України, що в міру просування німецьких армій на схід, переходили під німецьку цивільну адміністрацію, починаючи від весни 1942 року, загальне становище зробилося нестерпним. Німці всюди запровадили свій суворий контроль та раціоналізацію всіх економічних ресурсів цілої країни. Харчові раціони видавалися „тільки для німців". Все місцеве населення одержувало голодову пайку, хоч ці пайки часто не доходили до великих міст України. Спочатку наше міське населення думало, що на роботах в Німеччині можна буде врятуватися від голодової смерти. Тим часом, протягом осени 1941 р. та зими 1941/42 року тисячі молодих людей переконалися, що німці трактують Оstarbaeiter-ів{*} у Німеччині гірше худоби, їх там так само морять голодом, тисячами замикають за колючим дротом в таборах, примушують працювати на каторжних роботах по 12-14 родин денно. Німецькі наглядачі б'ють людей дубиною, мов середньовічних рабів.
У колишніх совєтських областях німецькі „Landwirt"-и{**} почали заганяти селян силою назад в колхози, які з вибухом війни були розтягнуті народом до тла. У тих областях, де ще не було колхозів, німці понакладали на селян такі високі податки і натуро-поставки, що зруйновані війною господарства не мали змоги їх виконувати. Все населення України весною 1942 року, під впливом антинімецької пропаганди українських організацій руху спротиву, почало ставити німцям спонтанний спротив. Головною причиною цього загального руху спротиву були такі фактори:
1. Змінений курс політики німецького уряду у відношенні до всіх націй, поневолених московсько-комуністичним імперіялізмом. До вибуху війни німецька пропаганда горлала про принцип самовизначення всіх націй у своїх суверенних державах. Коли ж ті нації в часі війни опинилися під німецькою окупацією, німецький уряд цей принцип автоматично відкинув. Замість суверенних держав появився колоніяльний німецький Оstgebiet{***}, в якому всі нації стали рабами нацизму. Це була в засаді фальшива політична концепція, яка автоматично витворила політичну ворожнечу до гітлерівської Німеччини.
2. Бундючна постава німців, як „народу панів", що випливала з патологічної теорії націонал-соціялістичного расизму стосовно всіх інших націй. Всі держави побачили, що гітлерівська Німеччина не тільки зневажає їх політично-соціяльні стремління, але взагалі нікого поза німцями не вважає за людей. Це була зневага загально-людської та національної гідности, яка викликала таку саму погорду та сильну ненависть до всіх німців.
3. Масове винищування німцями полонених вояків Червоної армії. За дротами під голим небом німці тримали мільйони людей. Не давали їм ні харчів, ні води. Влітку полонені тисячами гинули від голоду та спраги, а зимою від сльоти, холоду та голоду. По цих „таборах" зимою 1941/42 р. лежали цілі купи замерзлих людських трупів, їх закопували тільки більшими партіями. Ці факти наставили буквально все населення проти німців, як найгірших варварів. Не Сталін, а Гітлер, оточений братією, яка служила хто знає кому, ліквідував дезертирство в совєтській армії.
4. Економічна політика Гітлера ніяк не рахувалася з життєвими потребами місцевого населення окупованих країн. Ця політика була наставлена однобічно тільки на постачання фронту та грабування і вивезення українських ресурсів до Німеччини. Це не була жодна економічна політика, а звичайний грабунок цілої нації. Вся індустрія України опинилася в руках німецьких спілок. На всіх відновлених колхозах появилися німецькі погоничі з дрючками. Вся торгівля та фінанси були в руках німецьких спекулянтів. Така політика викликала серед українців спонтанний порив до самозахисту і боротьби.
5. Культурна, чи радше безкультурна політика Гітлера полягала в тому, щоб якнайскоріше обезголовити цілу націю, позбавити її провідної верстви та всіх її культурних надбань. Українська інтелігенція, якій доля судила пережити большевицький терор, попала під дике винищування німцями. Плекання нової інтелігенції в Україні було заборонене, як зайве. Це був доказ для цілого народу, чого можна чекати завтра від „визволителя".
6. Абсолютна заборона існування та діяльности політичних партій та будь-яких інших культурних, громадських чи харитативних організацій. Політичні партії та військово-революційні сили пішли в підпілля. Таким чином, новий окупант поставив собі за ціль зробити з української нації бездушного робота з одним-єдиним обов'язком - працювати чорноробом для німців.
Як бачимо, два колишні спільники - Гітлер і Сталін аж нічим не відрізнялися один від одного, якщо ходить про право українського народу жити своїм власним державним життям. З цього видно, яких геркулесових зусиль доводилось докладати тим українцям, які не дивлячись ні на що, мов той Галілей, кидали в очі окупанта: „А все ж таки земля крутиться", тобто „Ще не вмерла Україна"! Наш народ не скапітулював перед найсильнішими потугами - він далі провадив боротьбу за свої національні ідеали.
Зневажений та пограбований до останньої нитки, він почав ставити спочатку пасивний, а потім активний спротив. Селяни перестали платити податки та виконувати натуро-поставки. Як села, так і міста перестали давати своїх людей на рабську працю в Німеччині. На промислово-торговельних підприємствах почалися саботажі німецьких плянів продукції та вивозу економічних ресурсів з України.
У відповідь на цей спротив Ґестапо негайно відповіло масовим терором по всій Україні. Німці почали „вербувати" робітників до Німеччини зовсім новими методами. Вони днями і ночами налітали цілими куренями есесівців та жандармерії на села, колхози, фабрики, церкви та міста і влаштовували облави на людей. Тут їх пакували в автомашини і перевозили до потягів на залізничних станціях, де цих „добровільних" в'язнів заганяли в товарні вагони, запльомбовували і відкривали щойно на під'їздах до заводів Круппа у Вестфалії чи де-інде. У селах, які не виконували податків та контингентів, Ґестапо спочатку розстрілює старостів села та інших керівників. По містах відбувалося поголовне винищування української інтелігенції, бо вона, мовляв, „бунтує" народ проти Німеччини. Коли всі ці заходи не помагали, а ще більше наставляли населення проти окупантів, Ґестапо видало наказ - в кожному непослушному районі спалити одне село та тотально перестріляти все його населення, щоб залякати всі інші села.
Протягом березня 1942 року таким чином було спалено понад 10 сіл на Поліссі та Волині, а все їх населення, включно з дітьми та старими людьми було поголовно розстріляне. В інших областях, хоча в меншому маштабі, була проведена така сама акція масового німецького терору.
Ці варварські засоби проти населення України не зламали розпочатого руху спротиву. Навпаки, вони його ще більше посилили і підлили ще більше оливи до вогню. В народі почала кипіти ще сильніша ненависть до німців. Міська інтелігенція почала ховатися по селах. Села почали організовувати самооборону алярмовою службою та втечею в ліси і поля від карних експедицій. Ввесь народ почав таємно озброюватись і готуватись до активної самооборони. В народніх масах закипіла кров до помсти над огидним окупантом, що прийшов на чужу землю з метою нищення, грабунку та геноциду. Очі цілої нації почали глядіти на наш „ліс" - символ збройної сили.
* Нім. - робітників зі Сходу.
** Нім. - аграрні керівники.
*** Нім. - Схід, східні території.
Значит, Бульба летом - осенью 41г. заключил соглашение с ОУН о сотрудничестве, причем ОУНовцы на территории Полесья подчинялись Бульбе. Тогда же Бульба создал УПА "Полесская сечь" и совместно с некоей "Белорусской самообороной" с согласия немцев очистил от окруженцев и остатков советских органов власти центральную часть Полесья. По этой логике Корж отошел в южную часть Минской области тогда под нажимом этой структуры, хотя с советской стороны нигде в источниках упоминаний про это нет. В любом случае, надо признать: УПА "Полесская сечь" в конце 41 года - реальная наиболее круная вооруженная сила более-менее самостоятельно от немцев действовавшая едва ли ни на всем Полесье.
Значт, немцы в 41 году допустили создание крупных вооруженныхподразделений коллаборантов, обладавших собственной идеологией и рассматривавших немцев как временных союзников-покровителей. Коллбаоранты - УПА ПС и Белорусская самооборона разгромили значительную часть (по сути всех) заметных совестких вооруженных структур на Полесье обеспечили эффективный режим немецкой оккупации в этом прекрансо приспособленном для партизанской войны регионе. После этого немцы в конце 41-го года отказались сохранить крупные подразделения коллаборантов и принудили их самораспуститься, а частью - влиться в немецкую вспомогательную полицию и др. оккупационные органы власти. Если Бульба не преувеличивает, речь шла про до 10 тысяч бойцов УПА ПС и, вероятно, меньшее, число бойцов Белорусской самообороны.
Согласно Бульбе УПА ПС в конце 41-го года самораспустилась, сдала в основном оружие немцам, но сохранила подполные структуры и начала готовиться к партизанской войне против немцев. Странно, конечно: так много тысяч бойцов и так просто сложили оружие. Конечно, они успели сделать закладки взрывчатки и прочих средств для следующей фазы партизанской войны, но не факт, что эти закладки могли быть надежными при уходе многих бойцов в немецкие оккупационные органы. С другой стороны: тяжелая зима, неясный исход битвы под Москвой. а потом и разгром немцев под Москвой. Видимо, хотели отсидеться подождать весны и поворота на фронтах.
То есть в начале 42г. Бульба представлял из себя лидера очень серьезной подпольной сети, обладавшего реальным опытом круномасштабной победоносной военной лдеятелности в масштабе всего Полесья. Он обладал некоторым материальным и заметным людским ресурсом для быстрого развертывания крупномасштабной партизанской войны.
К весне 42 года немцы настроили против себя украинское население оккупированных территорий в такой степени, что Бульба планировл развертывание активной партизанской войны против немцев уже зимой 41-42гг, и развернул партизанку против немцев в начале 42г. Внимание Генштаба Красной Армии Армии к нему - совершенно оправдано.
Тарас Бульба-Боровець
АРМІЯ БЕЗ ДЕРЖАВИ
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
РЕВОЛЮЦІЙНО-ПАРТИЗАНСЬКА
БОРОТЬБА ПРОТИ ГІТЛЕРА (1942-1944)
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
МАСОВИЙ ТЕРОР ҐЕСТАПО В УКРАЇНІ
По всіх областях України, що в міру просування німецьких армій на схід, переходили під німецьку цивільну адміністрацію, починаючи від весни 1942 року, загальне становище зробилося нестерпним. Німці всюди запровадили свій суворий контроль та раціоналізацію всіх економічних ресурсів цілої країни. Харчові раціони видавалися „тільки для німців". Все місцеве населення одержувало голодову пайку, хоч ці пайки часто не доходили до великих міст України. Спочатку наше міське населення думало, що на роботах в Німеччині можна буде врятуватися від голодової смерти. Тим часом, протягом осени 1941 р. та зими 1941/42 року тисячі молодих людей переконалися, що німці трактують Оstarbaeiter-ів{*} у Німеччині гірше худоби, їх там так само морять голодом, тисячами замикають за колючим дротом в таборах, примушують працювати на каторжних роботах по 12-14 родин денно. Німецькі наглядачі б'ють людей дубиною, мов середньовічних рабів.
У колишніх совєтських областях німецькі „Landwirt"-и{**} почали заганяти селян силою назад в колхози, які з вибухом війни були розтягнуті народом до тла. У тих областях, де ще не було колхозів, німці понакладали на селян такі високі податки і натуро-поставки, що зруйновані війною господарства не мали змоги їх виконувати. Все населення України весною 1942 року, під впливом антинімецької пропаганди українських організацій руху спротиву, почало ставити німцям спонтанний спротив. Головною причиною цього загального руху спротиву були такі фактори:
1. Змінений курс політики німецького уряду у відношенні до всіх націй, поневолених московсько-комуністичним імперіялізмом. До вибуху війни німецька пропаганда горлала про принцип самовизначення всіх націй у своїх суверенних державах. Коли ж ті нації в часі війни опинилися під німецькою окупацією, німецький уряд цей принцип автоматично відкинув. Замість суверенних держав появився колоніяльний німецький Оstgebiet{***}, в якому всі нації стали рабами нацизму. Це була в засаді фальшива політична концепція, яка автоматично витворила політичну ворожнечу до гітлерівської Німеччини.
2. Бундючна постава німців, як „народу панів", що випливала з патологічної теорії націонал-соціялістичного расизму стосовно всіх інших націй. Всі держави побачили, що гітлерівська Німеччина не тільки зневажає їх політично-соціяльні стремління, але взагалі нікого поза німцями не вважає за людей. Це була зневага загально-людської та національної гідности, яка викликала таку саму погорду та сильну ненависть до всіх німців.
3. Масове винищування німцями полонених вояків Червоної армії. За дротами під голим небом німці тримали мільйони людей. Не давали їм ні харчів, ні води. Влітку полонені тисячами гинули від голоду та спраги, а зимою від сльоти, холоду та голоду. По цих „таборах" зимою 1941/42 р. лежали цілі купи замерзлих людських трупів, їх закопували тільки більшими партіями. Ці факти наставили буквально все населення проти німців, як найгірших варварів. Не Сталін, а Гітлер, оточений братією, яка служила хто знає кому, ліквідував дезертирство в совєтській армії.
4. Економічна політика Гітлера ніяк не рахувалася з життєвими потребами місцевого населення окупованих країн. Ця політика була наставлена однобічно тільки на постачання фронту та грабування і вивезення українських ресурсів до Німеччини. Це не була жодна економічна політика, а звичайний грабунок цілої нації. Вся індустрія України опинилася в руках німецьких спілок. На всіх відновлених колхозах появилися німецькі погоничі з дрючками. Вся торгівля та фінанси були в руках німецьких спекулянтів. Така політика викликала серед українців спонтанний порив до самозахисту і боротьби.
5. Культурна, чи радше безкультурна політика Гітлера полягала в тому, щоб якнайскоріше обезголовити цілу націю, позбавити її провідної верстви та всіх її культурних надбань. Українська інтелігенція, якій доля судила пережити большевицький терор, попала під дике винищування німцями. Плекання нової інтелігенції в Україні було заборонене, як зайве. Це був доказ для цілого народу, чого можна чекати завтра від „визволителя".
6. Абсолютна заборона існування та діяльности політичних партій та будь-яких інших культурних, громадських чи харитативних організацій. Політичні партії та військово-революційні сили пішли в підпілля. Таким чином, новий окупант поставив собі за ціль зробити з української нації бездушного робота з одним-єдиним обов'язком - працювати чорноробом для німців.
Як бачимо, два колишні спільники - Гітлер і Сталін аж нічим не відрізнялися один від одного, якщо ходить про право українського народу жити своїм власним державним життям. З цього видно, яких геркулесових зусиль доводилось докладати тим українцям, які не дивлячись ні на що, мов той Галілей, кидали в очі окупанта: „А все ж таки земля крутиться", тобто „Ще не вмерла Україна"! Наш народ не скапітулював перед найсильнішими потугами - він далі провадив боротьбу за свої національні ідеали.
Зневажений та пограбований до останньої нитки, він почав ставити спочатку пасивний, а потім активний спротив. Селяни перестали платити податки та виконувати натуро-поставки. Як села, так і міста перестали давати своїх людей на рабську працю в Німеччині. На промислово-торговельних підприємствах почалися саботажі німецьких плянів продукції та вивозу економічних ресурсів з України.
У відповідь на цей спротив Ґестапо негайно відповіло масовим терором по всій Україні. Німці почали „вербувати" робітників до Німеччини зовсім новими методами. Вони днями і ночами налітали цілими куренями есесівців та жандармерії на села, колхози, фабрики, церкви та міста і влаштовували облави на людей. Тут їх пакували в автомашини і перевозили до потягів на залізничних станціях, де цих „добровільних" в'язнів заганяли в товарні вагони, запльомбовували і відкривали щойно на під'їздах до заводів Круппа у Вестфалії чи де-інде. У селах, які не виконували податків та контингентів, Ґестапо спочатку розстрілює старостів села та інших керівників. По містах відбувалося поголовне винищування української інтелігенції, бо вона, мовляв, „бунтує" народ проти Німеччини. Коли всі ці заходи не помагали, а ще більше наставляли населення проти окупантів, Ґестапо видало наказ - в кожному непослушному районі спалити одне село та тотально перестріляти все його населення, щоб залякати всі інші села.
Протягом березня 1942 року таким чином було спалено понад 10 сіл на Поліссі та Волині, а все їх населення, включно з дітьми та старими людьми було поголовно розстріляне. В інших областях, хоча в меншому маштабі, була проведена така сама акція масового німецького терору.
Ці варварські засоби проти населення України не зламали розпочатого руху спротиву. Навпаки, вони його ще більше посилили і підлили ще більше оливи до вогню. В народі почала кипіти ще сильніша ненависть до німців. Міська інтелігенція почала ховатися по селах. Села почали організовувати самооборону алярмовою службою та втечею в ліси і поля від карних експедицій. Ввесь народ почав таємно озброюватись і готуватись до активної самооборони. В народніх масах закипіла кров до помсти над огидним окупантом, що прийшов на чужу землю з метою нищення, грабунку та геноциду. Очі цілої нації почали глядіти на наш „ліс" - символ збройної сили.
* Нім. - робітників зі Сходу.
** Нім. - аграрні керівники.
*** Нім. - Схід, східні території.