31. Мемуары Побигущего: итоги борьбы с белорусскими партизанами для ДУНа
Странная у этого батальона была война:
- охраняли мосты даже на Березине малыми силами (где именно? Уточнить. Почему Шухевич ездил в Полоцк проведать раненных делая крюк в 200 км, т.к. мосты были взорваны).
- Сидели в лесных крепостях -укрепленных деревнях.То есть в своего рода блок-постах. Относительно небольшими гарнизонами.И лишь одна попытка реального штурма партизанами. Зато осада на 10 суток в самой что ни есть партизанской зоне, которую пришлось прорывать и выводить гарнизон осенью силами почти всего батальона.
- При этом украинский батальон - самое боеспособное подразделение в подчинении командира полицейской дивизии и даже самого Бах-Залевского (по их словам),охранявшее комдива и штаб дивизии.
- Не привлекались к большим операциям по уничтожению партизан в сторону Сурожских ворот,хотя операции осенью развернулись прямо на запад от зоны ответственности украинского батальона.
Это если верить воспоминаниям Побегущего и пары его бойцов.
И просто на память: кресты у них на могилах немецкие.
Чи ДУН сповнили своє завдання?
Перебуваючи у в'язниці, ми мали багато часу, щоб продискутувати та обміркувати всю історію ДУН, розглянути всі позитивні чи неґативні його сторінки, ствердити, чи була потреба творення цього нашого Леґіону. Яка була його роля у визвольній боротьбі нашого народу, і чи сповнив цей Леґіон своє завдання?
Дружини Українських Націоналістів мали бути зав'язком, початком українського національного війська, що мало боротися за визволення й усамостійнення України.
Так не сталося, але цей Леґіон дав Українській Повстанській Армії та І УД УНА добре вишколених і загартованих у протипартизанській боротьбі вояків. Леґіон дав УПА сотника Романа Шухевича, що був її головним Командиром. Дав пор. Сидора, який в УПА був командиром північної округи. Пішли до УПА теж інші старшини та підстаршини й вояки Леґіону, що поклали своє життя в боях з німцями та большевиками. І УД УНА збагатилася такими вишколеними старшинами, як сотник Михайло Бриґідер, пор. Роман Бойцун, пор. Орест Городинський, пор. Омелян Герман, пор. Любомир Ортинський та автор цих рядків. Пішли до І УД також багато підстаршин і вояків Леґіону. Два роки доброго постійного вишколу й протипартизанської боротьби всіх їх загартували до всяких фізичних і психічних невигод, і всі вони залишилися вірні своїй вояцькій присязі, що її вони склали в Леґіоні на вірність Україні.
Всі ми зрозуміли, що в політиці немає сантименту. Ніхто нам нічого не дасть задармо, аж поки ми собі не виборемо того, чого бажаємо.
Про це хор. Богдан Крочак писав у своїх споминах таке:
«Чи намарне те все, що ми перетерпіли в Леґіоні? Ні. Ні... Ми побачили воєнний світ, чого б удома не бачили, ми здобули те, пощо виряджав батько сина в «Невольнику» на Січ, ми здобули знання воєнної штуки, і то в найважнішому її відтинку чи способі бою, а саме, щодо партизанських способів бою. Ми здобули прикмети, ті такі конечні прикмети вояка-революціонера, яких сьогодні вимагає від нас Україна, наша нація. Найважливіше - ми залишились не лише вірні нашій ідеї, але вірніші й завзятіші» («Дружини Українських Націоналістів у 1941-1942 роках», стор. 100).
Велику, хоч може назовні маловидну, корисну роботу для нашої справи проробив наш Леґіон на Білорусі, освідомлюючи білоруське населення про нашу і їхню визвольну боротьбу. Коли молоді білоруси голосилися до нашого Леґіону (в пор. Сидора були їх 150), то це вже був доказ, що наша освідомлююча праця не була даремною. Коли ж наші частини відходили зі своїх станиць, багато білоруських родин покидали свої села та йшли в невідоме, щоб не залишатися під большевицькими партизанами.
Зрозуміло, що така наша освідомлююча дія не подобалась Моху й він навіть заборонив нам співати українських пісень, бо ці пісні були національно-патріотичні, бойові, вояцькі й вельми подобались білоруському населенню.
Вояки Леґіону їздили на відпустки додому й там проводили також відповідну пропаґандивну дію, наголошуючи потребу збройної боротьби з окупантами.
Ми, старшини, часто використовували різні відправи командирів нашого відтинка чи й загального запільного, щоб інформувати старшин-німців про українську проблематику, про нашу боротьбу за визволення України. Це була добра, корисна пропаґандивна дія, бо ж старшини - це була інтеліґенція, яка загально мало була ознайомлена з українською справою, бо їй лише говорили, що Україна - це житниця Европи й що це має бути життєвий простір (лєбенсравм) для німецького народу.
Наш Леґіон визначався відвагою й обов'язковістю та дбайливим сповнюванням своїх вояцьких обов'язків і завдань. Недаром на останній старшинській відправі
На Білорусі. Могили поляглих вояків Леґіону ДУН.з участю старшин (з дев'яти куренів охорони середнього запільного відтинка) ген. фон Бах заявив, що український курінь найкраще охороняє свій відтинок. Не сказав він того з приємности, але зі справедливої розцінки факту.
Коли ж говорити про підсумки наших бойових дій, то наш Леґіон пробув рівно дев'ять місяців на партизанському справжньому фронті, хоч і не був вишколений до партизанської боротьби, і здобув бойову протипартизанську заправу в боях.
Нашому вояцтву приходилось воювати з большевицькими партизанами, знаменито вишколеними до партизанської боротьби, ознайомленими з тереном, що їх підсилювали постійно повітряні десанти, маючи безперебійне постачання усякої зброї та амуніції. Усе-таки, незважаючи на таку партизанську перевагу, ми успішно воювали з ними продовж згаданого часу. Ми не втратили ні однієї станиці й не дозволили партизанам знищити ані одного об'єкту, що був під нашою охороною. У боях Леґіон утратив 39 вояків, а ранені були 40 вояків на загальне число 650 вояків. Як я вже згадував, ми болюче відчували смерть кожного нашого вояка, бо це була втрата члена нашої дружньої вояцької сім'ї.
Такою спаяною, вояцькою сім'єю був наш Леґіон.
Євген Побігущий. Мозаїка моїх споминів.
http://www.galiciadivision.com/lib/ren/r208.html
5.07.2007