Coming out
Щось ми всі трохи загнались із низки питань останнім часом. Чому це зачіпає, що мені до того, і ким я є - такі питання до мене виникають не те, щоби часто, але регулярно. Отже, аби не виникало щодо мене подальших питань, всім, хто цікавився би, повідомляю:
По-перше, я - ґей. Якщо ви вважаєте, що ґеї, лесбійки, бісексуалки чи трансґендерки мають бути загнані у те чи інше ґетто, мовчати про своє справжнє "Я", слідувати законам "проти пропаганди гомосексуалізму" і таке подібне, то це - про мене. Я є першою мішенню таких законів. Просто тому, що вони - огидні й несправедливі.
Ще я - жид. Це ми володіємо медіа і заводами України, здружнюємося між собою проти "титульної нації", складаємо змови, плюндруємо (хоча ми ж кажемо, що годуємо) нещасну Умань (і всю Україну), і всі президенти України - або одні з нас, або пов’язані з нами родинними зв’язками.
Ще я - хохол. Я говорю по-українскі даже там, где в етом нєт смисла, і настаіваю на странном правє пользоваться своїм язиком. Я утвєрждаю по глупості, что "українєц" - ето часть моєй, соціально сконструїрованной, ідентічності, от которой я нє собіраюсь отказиваться. В общєм, довольно откровєнний жидобандеровєц, продвігающій укроетнофашизм.
Я, безумовно, понаїхав. Жоден з моїх батьків не є корінною киянкою/киянином, та й я, щодо "реєстрації", періодично маю (як і всі) свої приколи. А хтось із моїх предків - мушу сказати - навіть народилися поза межами України. Ми, мігранти - я і мені подібні - відбираємо робочі місця, заносимо екзотичні хвороби, і формуємо мігрантські злочинні угруповання. В мене ще й члени моєї особистої родини...так, там теж є мігранти (міжнародні!), і вони ще мігрантськіші, ніж я - і я їм допомагаю закріпитися в Україні. Коли мої ближні й любі - мігранти, то і я - безумовно, мігрант. Боротьба проти "мігрантів" - це боротьба проти мене і моїх рідних, передовсім.
Я - білінґв, і то - україно/російськомовний. Мене мало переймають маніпулятивні танці з бубнами довкола законопроектів щодо мов для привернення уваги електорату, але я знаю: є український діалект російської, який має розвиватися, за моєї участі, і він є моєю рідною мовою; є українська - і я, як і багато інших, розвиватиму її, і вона є моєю рідною мовою. Я говоритиму, писатиму і відповідатиму українською - але переходитиму на російську в разі доречності, користуватимуся нею; і не маю причин від неї відмовлятися, бо так само є моя рідна. Тож я, звичайно, манкурт.
Я - Рома. Це я - "брудний циган", який просить милостиню і підзужує "своїх" жінок обдурювати "місцевих" бабусь щодо їхньої пенсії. Це мене, хоч я і живу на цій землі так само, як і ви, називають "циганом", протиставляючи "місцевим", якщо щось пішло кепсько, у повідомленнях ЦГЗ УВС. Це мою халабуду можна спалити на Березняках у Києві у рамках підготовки до Євро-2012, знаючи, що я не писатиму нікуди жодної заяви, бо не вірю - і маю підстави не вірити - ані міліції (яка і спалила), ані прокуратурі (яка це покриває). Мені ліпше забратися на батьківщину, якої в мене немає.
Я - вихідець із Кавказу, і ношу на руці ланцюжок, подарований в його останню ніч в Україні іншим молодим чеченцем, який мав усі шанси загинути - але, ільхамдульАлла, не загинув ні на батьківщині, ні тут. Я - узбек, бо щасливий з кожного послання узбеків, яким міг, хоч трохи, допомогти. Я - сомалієць, бо кожен існує сам по собі у ситуації перманентної громадянської війни; і все, що можна зробити - це домовитися із кимось,чи покластися на когось, найчастіше - без жодних гарантій, і тоді - просто підтримувати у собі просте бажання "вижити", попри все.
Я - людина із обмеженими можливостями. Я на візочку, і я не отримав пандуса, аби в’їхати до УВС і подати заяву про порушення моїх прав - а отже, взагалі не можу навіть поскаржитися ні на що. Я - студент з Африки, і перше слово, яке я вивчив в Україні, було слово "obizyana"; і в разі побиття на вулиці я не піду до міліції, а віддаю перевагу тому, аби відлежатися вдома.
Я - із тих, хто має почуватися упослідженими, але не почуваються ними, зберігаючи людську гідність. Антисемітам я із гордістю підтверджу свої єврейські зв’язки, виміри й зацікавлення; етнофашистам псевдоукраїнського ґатунку - російськомовність і мультикультурність; етнофашистам українофобського ґатунку - українськість; гомофобам - свою "нетрадиційну" (ідіотичний маркер) сексуальну орієнтацію; ісламофобам - зацікавленість і симпатію до Ісламу; сексистам - "мінливу і плаваючу" ґендерну ідентичність. З такою самою легкістю, як в іншому контексті зможу вказати те, що я - етнічний українець, гетеросексуальний, білий, православний християнин.
Але останнє можливе тільки там, де не буде ненависті. Там, де вона буде, я - той/та, кого ненавидять. Маю, мушу бути. І, власне, є. Тим є, і на тому стою.
Такі справи.
-------------------------------------------------
Якщо видалося цікавим - поширюйте.
По-перше, я - ґей. Якщо ви вважаєте, що ґеї, лесбійки, бісексуалки чи трансґендерки мають бути загнані у те чи інше ґетто, мовчати про своє справжнє "Я", слідувати законам "проти пропаганди гомосексуалізму" і таке подібне, то це - про мене. Я є першою мішенню таких законів. Просто тому, що вони - огидні й несправедливі.
Ще я - жид. Це ми володіємо медіа і заводами України, здружнюємося між собою проти "титульної нації", складаємо змови, плюндруємо (хоча ми ж кажемо, що годуємо) нещасну Умань (і всю Україну), і всі президенти України - або одні з нас, або пов’язані з нами родинними зв’язками.
Ще я - хохол. Я говорю по-українскі даже там, где в етом нєт смисла, і настаіваю на странном правє пользоваться своїм язиком. Я утвєрждаю по глупості, что "українєц" - ето часть моєй, соціально сконструїрованной, ідентічності, от которой я нє собіраюсь отказиваться. В общєм, довольно откровєнний жидобандеровєц, продвігающій укроетнофашизм.
Я, безумовно, понаїхав. Жоден з моїх батьків не є корінною киянкою/киянином, та й я, щодо "реєстрації", періодично маю (як і всі) свої приколи. А хтось із моїх предків - мушу сказати - навіть народилися поза межами України. Ми, мігранти - я і мені подібні - відбираємо робочі місця, заносимо екзотичні хвороби, і формуємо мігрантські злочинні угруповання. В мене ще й члени моєї особистої родини...так, там теж є мігранти (міжнародні!), і вони ще мігрантськіші, ніж я - і я їм допомагаю закріпитися в Україні. Коли мої ближні й любі - мігранти, то і я - безумовно, мігрант. Боротьба проти "мігрантів" - це боротьба проти мене і моїх рідних, передовсім.
Я - білінґв, і то - україно/російськомовний. Мене мало переймають маніпулятивні танці з бубнами довкола законопроектів щодо мов для привернення уваги електорату, але я знаю: є український діалект російської, який має розвиватися, за моєї участі, і він є моєю рідною мовою; є українська - і я, як і багато інших, розвиватиму її, і вона є моєю рідною мовою. Я говоритиму, писатиму і відповідатиму українською - але переходитиму на російську в разі доречності, користуватимуся нею; і не маю причин від неї відмовлятися, бо так само є моя рідна. Тож я, звичайно, манкурт.
Я - Рома. Це я - "брудний циган", який просить милостиню і підзужує "своїх" жінок обдурювати "місцевих" бабусь щодо їхньої пенсії. Це мене, хоч я і живу на цій землі так само, як і ви, називають "циганом", протиставляючи "місцевим", якщо щось пішло кепсько, у повідомленнях ЦГЗ УВС. Це мою халабуду можна спалити на Березняках у Києві у рамках підготовки до Євро-2012, знаючи, що я не писатиму нікуди жодної заяви, бо не вірю - і маю підстави не вірити - ані міліції (яка і спалила), ані прокуратурі (яка це покриває). Мені ліпше забратися на батьківщину, якої в мене немає.
Я - вихідець із Кавказу, і ношу на руці ланцюжок, подарований в його останню ніч в Україні іншим молодим чеченцем, який мав усі шанси загинути - але, ільхамдульАлла, не загинув ні на батьківщині, ні тут. Я - узбек, бо щасливий з кожного послання узбеків, яким міг, хоч трохи, допомогти. Я - сомалієць, бо кожен існує сам по собі у ситуації перманентної громадянської війни; і все, що можна зробити - це домовитися із кимось,чи покластися на когось, найчастіше - без жодних гарантій, і тоді - просто підтримувати у собі просте бажання "вижити", попри все.
Я - людина із обмеженими можливостями. Я на візочку, і я не отримав пандуса, аби в’їхати до УВС і подати заяву про порушення моїх прав - а отже, взагалі не можу навіть поскаржитися ні на що. Я - студент з Африки, і перше слово, яке я вивчив в Україні, було слово "obizyana"; і в разі побиття на вулиці я не піду до міліції, а віддаю перевагу тому, аби відлежатися вдома.
Я - із тих, хто має почуватися упослідженими, але не почуваються ними, зберігаючи людську гідність. Антисемітам я із гордістю підтверджу свої єврейські зв’язки, виміри й зацікавлення; етнофашистам псевдоукраїнського ґатунку - російськомовність і мультикультурність; етнофашистам українофобського ґатунку - українськість; гомофобам - свою "нетрадиційну" (ідіотичний маркер) сексуальну орієнтацію; ісламофобам - зацікавленість і симпатію до Ісламу; сексистам - "мінливу і плаваючу" ґендерну ідентичність. З такою самою легкістю, як в іншому контексті зможу вказати те, що я - етнічний українець, гетеросексуальний, білий, православний християнин.
Але останнє можливе тільки там, де не буде ненависті. Там, де вона буде, я - той/та, кого ненавидять. Маю, мушу бути. І, власне, є. Тим є, і на тому стою.
Такі справи.
-------------------------------------------------
Якщо видалося цікавим - поширюйте.