Суми - місто у якому не доведеться сумувати (частина перша)
В Суми я планувала поїхати ще минулого року, але якось не склалося. А потім весною, обзавівшись на туристичній виставці чудовим путівником, вирішила будь-що відвідати це місто в цьому році. І от нарешті в кінці літа я це зробила))))
Місто мені дуже сподобалося, воно тихе, спокійне, так, дещо провінційне, але в тому його шарм. Особисто в мене, Суми тепер завжди асоціюватимуться з водою, а точніше з річкою Псел, звивисте русло якої протікає через все місто. Де б ти не знаходився, куди не йшов, так чи інакше ти все одно вийдеш на берег Псла. Близькість води робить місто чимось схоже на курортне, особливо влітку, бо тут всі йдуть на пляж - літні люди, діти, дорослі, молодь і навіть чотирьохлапі браття наші менші. І пляжів тут теж купа, одні облаштовані, інші стихійні, але відпочивають скрізь)))))
Ото ж почну))))
До поїздки я сильно не готувалася, бо мала путівник, який вже прочитала пару разів. Але окрім того на мене чекала ексклюзивна екскурсія від людини, яка знає місто і там живе. І це не хто інший як відомий письменник та журналіст Владислав Івченко. Звісно ви розумієте, що людина, яка пише такі чудові книжки, нецікаво розповідати просто не може, а тому я почула таке, про що жоден путівник не повідає.
І так поїзд Київ-Харків мчить мене до Сум, у вагоні зайці, які туляться по куткам, а в туалеті справжнє море, чесно, таке бачу вперше. Ну нічого, може після плідної праці SMM-ка, туалети краще запрацюють))))
В Суми приїхали о 5.30 ранку, добре, що ще літо і в цей час вже видно. З Івченком домовлялися, що після сьомої йому вже можна телефонувати, але ми подумали, що то трохи не коректно піднімати людину у таку рань та ще й у суботу, тому вирішили почекати десь до восьмої. Поки був час, ми рушили в сторону центру, роздивляючись цікаві об'єкти на шляху.
Місце з якого так чи інакше починається знайомство з будь-яким містом - вокзал))))
Цікава задумка)
Через дорогу від вокзалу сквер з меморіалом. Раніше на цьому місці було кладовище, яке зрівняли з землею.
Згадки про радянську епоху - орден Леніна та зіркі на фасаді будинків)))
Рухаємося в напрямку вулиці Троїцької, на якій зосереджено чимало цікавих об’єктів.
Історія Сум тісно пов’язана з родиною промисловців-цукрозаводчиків та меценатів Харитоненків: Івана Герасимовича та його сина Павла Івановича. Саме вони дуже багато зробили для розвитку міста, чимало споруд, які ми ще побачимо, були збудовані за ініціативи та фінансування Харитоненків. Це вам не сучасні мільйонери та олігархи…
Ця чудова будівля - колишня дитяча лікарня Святої Зінаїди, збудована наприкінці ХІХ століття Павлом Харитоненком і названа в честь його померлої доньки. Лікарня була одним з найперших закладів, де безкоштовно лікували всіх дітей без винятку, незалежно від походження та статків.
Будинок трохи занедбаний, але дуже гарний, поряд знаходиться ще три будівлі зведені у тому ж стилі. Наразі у головному корпусі розмістилося обласне управління охорони здоров’я.
Через дорогу будівля діючої дитячої лікарні, яку прикрашає мозаїка 1986 року виконана за ескізом Валерія Ейсмонта.
Будівля однієї з найперших аптек у місті, вулиця Троїцька, 51.
Хочемо потрапити до парку, що поряд з лікарнею, але не можемо знайти входу.
Він знайшовся зі сторони Троїцької площі, але ще було рано і хвіртка зачинена, тому рушаємо далі. А точніше не рушаємо, а на якийсь час в захваті застигаємо поряд з Троїцьким собором, велич та краса цього храму дійсно заворожує.
Собор звели на кошти Павла Харитоненка, проект розробив відомий архітектор Карл Шольц, після його смерті роботу над храмом продовжив його син Густав. За радянської влади собор використовували як органний зал, лише в роки Незалежності його передали вірянам. Тоді ж орган переїхав до будівлі філармонії, бо як виявилося у православному храмі йому не місце. А я б залюбки послухала звуки органу у цій чудовій будівлі, думаю акустика була ще та.
Обійшовши собор з усіх боків, рушаємо далі.
Через дорогу будинок Крінера, збудований наприкінці ХІХ століття. Другий поверх добудували вже у ХХ столітті. (вулиця Троїцька, 33)
Дорога у Сумах не радує око, тільки головні вулиці заасфальтовані нормально, а варто лише звернути у двір чи на тиху вуличку і у вас під ногами суцільне бездоріжжя.
Рухаючись по Гугл карті, вирішуємо зайти до парку «Казка», але виявилося, що дорога є лише на карті. А насправді нас зустрів крутий спуск з обваленою стежкою і поваленими деревами, екстриму зранку не бажалося, тому повернули назад на Троїцьку.
Олександрівська гімназія - найстаріший навчальний заклад міста, збудований наприкінці ХІХ століття. До нашого часу збереглося чотири будівлі, які в радянські часи з’єднали між собою переходами.
Це найгарніший корпус з готичними вікнами та баштами.
Флігель
У роки війни на території гімназії знаходився концтабір. На згадку про ті жахливі роки встановлено меморіал.
Наразі будівлі між собою ділять гімназія та школа.
Через дорогу римо-католицький костел Благовіщення Пресвятої Дів Марії, збудований у 1911 році за ініціативи Павла Харитоненка для іноземних робітників, що приїздили у Суми працювати. Схоже, що зараз будівлю ремонтують, бо з одного боку повністю знято покрівлю на даху.
Комплекс будівель за зеленим парканом - це те, що залишилося від садиби цукрозаводчиків Харитоненків. Маєток, що складався з житлового будинку та двох службових будівель, знаходився на березі річки Псел, де було розбито парк. В двохтисячних садибу прибрала до рук Академія банківської справи НБУ, яка тоді мала чимало коштів. Територію огородили, почали будівельні роботи, а потім все занепало, тепер можна побачити лише зруйнований фасад одного з будинків.
А це міст Харитоненка, який відновили, прикрасивши його вензелями з ініціалами Харитоненка і отакими кульками, що чимось нагадують той же цукор.
Внизу протікає річка Сумка, що разом із річкою Сума, за однією із версій і дала назву місту.
Хочемо розгледіти садибу Харитоненка трохи краще, а тому обходимо паркан, але він такий високий, що зовсім нічого не видно, зате виходимо на берег Псла і трохи насолоджуємося краєвидами.
А потім, вже трохи притомившись, таки рушаємо у парк «Казка».
Парк збудували у 1985 році, працівники всіх місцевих заводів були задіяні, допомагали з розчисткою майданчика. Зараз парк ремонтують, прокладають нові доріжки. З дев’яностих залишилися бетонні скульптури казкових героїв, один із замків, дещо добудували вже пізніше.
З’явилися і нові скульптури, але багато з них вже порозбивані, чи то вони не такі міцні як радянські, чи то просто чимось не догодили вандалам.
Трохи прогулялися, підійшли до замку, відчувається запустіння
Зате озеро чисте і з лататтям.
Родзинкою парку є велетенський Кіт у Чоботях, що стоїть при вході в парк. Чому саме кіт? Хто зна, може це був улюблений персонаж якоїсь партійної шишки. Але як би там не було, кіт і досі стоїть у поклоні, вітаючи відвідувачів.
Мене найбільше вразив хвіст, здалеку, я подумала, що то нога кота, що схилився у реверансі, але чомусь у лахміттях. Потім вже роздивилася, що то таки хвіст, якої дивної форми і з незрозумілого матеріали. Таке враження, вибачте звісно, що його на палю посадили)))
Тут в парку мене знаходить смс-ка від Івченка, який цікавить, де ж ми поділися, тому домовляюсь про зустріч і чекаю.
Поки чекали побачили пам’ятник якомусь дядьку на лавці, підійшли ближче, щоб роздивитися.
Виявилося - це Михайло Лушпа, колишній мер міста, що зайнявся його тотальною перебудовою, любитель жінок та троянд, які свого часу були навіть символом міста, а зараз їх залишки можна побачити біля пам’ятника Лушпі та біля фонтану «Садко».
Далі буде))))
Місто мені дуже сподобалося, воно тихе, спокійне, так, дещо провінційне, але в тому його шарм. Особисто в мене, Суми тепер завжди асоціюватимуться з водою, а точніше з річкою Псел, звивисте русло якої протікає через все місто. Де б ти не знаходився, куди не йшов, так чи інакше ти все одно вийдеш на берег Псла. Близькість води робить місто чимось схоже на курортне, особливо влітку, бо тут всі йдуть на пляж - літні люди, діти, дорослі, молодь і навіть чотирьохлапі браття наші менші. І пляжів тут теж купа, одні облаштовані, інші стихійні, але відпочивають скрізь)))))
Ото ж почну))))
До поїздки я сильно не готувалася, бо мала путівник, який вже прочитала пару разів. Але окрім того на мене чекала ексклюзивна екскурсія від людини, яка знає місто і там живе. І це не хто інший як відомий письменник та журналіст Владислав Івченко. Звісно ви розумієте, що людина, яка пише такі чудові книжки, нецікаво розповідати просто не може, а тому я почула таке, про що жоден путівник не повідає.
І так поїзд Київ-Харків мчить мене до Сум, у вагоні зайці, які туляться по куткам, а в туалеті справжнє море, чесно, таке бачу вперше. Ну нічого, може після плідної праці SMM-ка, туалети краще запрацюють))))
В Суми приїхали о 5.30 ранку, добре, що ще літо і в цей час вже видно. З Івченком домовлялися, що після сьомої йому вже можна телефонувати, але ми подумали, що то трохи не коректно піднімати людину у таку рань та ще й у суботу, тому вирішили почекати десь до восьмої. Поки був час, ми рушили в сторону центру, роздивляючись цікаві об'єкти на шляху.
Місце з якого так чи інакше починається знайомство з будь-яким містом - вокзал))))
Цікава задумка)
Через дорогу від вокзалу сквер з меморіалом. Раніше на цьому місці було кладовище, яке зрівняли з землею.
Згадки про радянську епоху - орден Леніна та зіркі на фасаді будинків)))
Рухаємося в напрямку вулиці Троїцької, на якій зосереджено чимало цікавих об’єктів.
Історія Сум тісно пов’язана з родиною промисловців-цукрозаводчиків та меценатів Харитоненків: Івана Герасимовича та його сина Павла Івановича. Саме вони дуже багато зробили для розвитку міста, чимало споруд, які ми ще побачимо, були збудовані за ініціативи та фінансування Харитоненків. Це вам не сучасні мільйонери та олігархи…
Ця чудова будівля - колишня дитяча лікарня Святої Зінаїди, збудована наприкінці ХІХ століття Павлом Харитоненком і названа в честь його померлої доньки. Лікарня була одним з найперших закладів, де безкоштовно лікували всіх дітей без винятку, незалежно від походження та статків.
Будинок трохи занедбаний, але дуже гарний, поряд знаходиться ще три будівлі зведені у тому ж стилі. Наразі у головному корпусі розмістилося обласне управління охорони здоров’я.
Через дорогу будівля діючої дитячої лікарні, яку прикрашає мозаїка 1986 року виконана за ескізом Валерія Ейсмонта.
Будівля однієї з найперших аптек у місті, вулиця Троїцька, 51.
Хочемо потрапити до парку, що поряд з лікарнею, але не можемо знайти входу.
Він знайшовся зі сторони Троїцької площі, але ще було рано і хвіртка зачинена, тому рушаємо далі. А точніше не рушаємо, а на якийсь час в захваті застигаємо поряд з Троїцьким собором, велич та краса цього храму дійсно заворожує.
Собор звели на кошти Павла Харитоненка, проект розробив відомий архітектор Карл Шольц, після його смерті роботу над храмом продовжив його син Густав. За радянської влади собор використовували як органний зал, лише в роки Незалежності його передали вірянам. Тоді ж орган переїхав до будівлі філармонії, бо як виявилося у православному храмі йому не місце. А я б залюбки послухала звуки органу у цій чудовій будівлі, думаю акустика була ще та.
Обійшовши собор з усіх боків, рушаємо далі.
Через дорогу будинок Крінера, збудований наприкінці ХІХ століття. Другий поверх добудували вже у ХХ столітті. (вулиця Троїцька, 33)
Дорога у Сумах не радує око, тільки головні вулиці заасфальтовані нормально, а варто лише звернути у двір чи на тиху вуличку і у вас під ногами суцільне бездоріжжя.
Рухаючись по Гугл карті, вирішуємо зайти до парку «Казка», але виявилося, що дорога є лише на карті. А насправді нас зустрів крутий спуск з обваленою стежкою і поваленими деревами, екстриму зранку не бажалося, тому повернули назад на Троїцьку.
Олександрівська гімназія - найстаріший навчальний заклад міста, збудований наприкінці ХІХ століття. До нашого часу збереглося чотири будівлі, які в радянські часи з’єднали між собою переходами.
Це найгарніший корпус з готичними вікнами та баштами.
Флігель
У роки війни на території гімназії знаходився концтабір. На згадку про ті жахливі роки встановлено меморіал.
Наразі будівлі між собою ділять гімназія та школа.
Через дорогу римо-католицький костел Благовіщення Пресвятої Дів Марії, збудований у 1911 році за ініціативи Павла Харитоненка для іноземних робітників, що приїздили у Суми працювати. Схоже, що зараз будівлю ремонтують, бо з одного боку повністю знято покрівлю на даху.
Комплекс будівель за зеленим парканом - це те, що залишилося від садиби цукрозаводчиків Харитоненків. Маєток, що складався з житлового будинку та двох службових будівель, знаходився на березі річки Псел, де було розбито парк. В двохтисячних садибу прибрала до рук Академія банківської справи НБУ, яка тоді мала чимало коштів. Територію огородили, почали будівельні роботи, а потім все занепало, тепер можна побачити лише зруйнований фасад одного з будинків.
А це міст Харитоненка, який відновили, прикрасивши його вензелями з ініціалами Харитоненка і отакими кульками, що чимось нагадують той же цукор.
Внизу протікає річка Сумка, що разом із річкою Сума, за однією із версій і дала назву місту.
Хочемо розгледіти садибу Харитоненка трохи краще, а тому обходимо паркан, але він такий високий, що зовсім нічого не видно, зате виходимо на берег Псла і трохи насолоджуємося краєвидами.
А потім, вже трохи притомившись, таки рушаємо у парк «Казка».
Парк збудували у 1985 році, працівники всіх місцевих заводів були задіяні, допомагали з розчисткою майданчика. Зараз парк ремонтують, прокладають нові доріжки. З дев’яностих залишилися бетонні скульптури казкових героїв, один із замків, дещо добудували вже пізніше.
З’явилися і нові скульптури, але багато з них вже порозбивані, чи то вони не такі міцні як радянські, чи то просто чимось не догодили вандалам.
Трохи прогулялися, підійшли до замку, відчувається запустіння
Зате озеро чисте і з лататтям.
Родзинкою парку є велетенський Кіт у Чоботях, що стоїть при вході в парк. Чому саме кіт? Хто зна, може це був улюблений персонаж якоїсь партійної шишки. Але як би там не було, кіт і досі стоїть у поклоні, вітаючи відвідувачів.
Мене найбільше вразив хвіст, здалеку, я подумала, що то нога кота, що схилився у реверансі, але чомусь у лахміттях. Потім вже роздивилася, що то таки хвіст, якої дивної форми і з незрозумілого матеріали. Таке враження, вибачте звісно, що його на палю посадили)))
Тут в парку мене знаходить смс-ка від Івченка, який цікавить, де ж ми поділися, тому домовляюсь про зустріч і чекаю.
Поки чекали побачили пам’ятник якомусь дядьку на лавці, підійшли ближче, щоб роздивитися.
Виявилося - це Михайло Лушпа, колишній мер міста, що зайнявся його тотальною перебудовою, любитель жінок та троянд, які свого часу були навіть символом міста, а зараз їх залишки можна побачити біля пам’ятника Лушпі та біля фонтану «Садко».
Далі буде))))