Стольне. Велопрогулянка Менщиною
Наступного дня я подалася до Стольного. Взагалі до села можна потрапити гарною асфальтованою дорогою з траси Чернігів-Гремяч. Але, якщо чесно, я побоялася їхати трасою, бо вона вузька, узбіч немає, місцями ще й зарослі кленів утворюють тунель, а потік машин хороший, і тим паче фур.
Тому вирішено їхати польовою дорогою, але виявилося, що якусь її частину якась добра людина, садячи горох, всю переорала. Тому мені довелося трохи попотіти, долаючи сухі кучугури і буксуючи у пилюці.
Здолавши найскладнішу ділянку, заїхала подивитися на залишки колишнього аеродрому.
Хоча оця одна смуга ще й досі використовується.
А далі була довга одноманітна дорога, що йшла повз насадження рапсу, а потім колишнього колгоспного саду.
Про під’їзд до Стольного сповіщає електростанція та купи сміття.
В радянські часи Стольне було багатим та показовим селом, тут працювали магазини, швейне ательє, велетенський ресторан, сюди привозили іноземні делегації. Про колишні піднесення нагадують лише закинуті будівлі.
Місцева цегляна школа в розмірах могла б позмагатися із столичною. Будували її до 50-річниці жовтня.
А дорого через село в рази краща і ширша ніж траса міжнародного значення.
І от я в центрі села, про що сповіщає будівля будинку культури та бібліотеки.
Навпроти невеликий парк з липовою, каштановою, березовою та хвойною алеями і пустим постаментом, на якому скоріш за все колись височів Ленін.
За Будинком культури ворота до парку культури та відпочинку, а точніше залишків палацо-паркового комплексу родини Безбородьків.
У 1740 році цариця подарувала Стольне та навколишні землі генеральному писарю Андрію Безбородьку. Вже його син Олександр будує величезний палац з парком. Вважається, що споруду звели за проектом відомого на той час архітектора Джакомо Кваренгі. Палац містив 70 кімнат, головний вхід прикрашали ліхтарі та мідні гармати, а із службовими флігелями його з’єднували переходи. Гостей на в’їзді зустрічали башти, а також біля будинку розміщувався парадний двір з клубом.
Звісно, що до нашого часу нічого не збереглося, але трохи порившись в мережі знайшла картинки палацу і якщо чесно, його велич та розмах мене вразили.
Парк будували кріпосні селяни на березі річки Думниця.
Сьогодні парк, площа якого сягає 12 га, відноситься до пам’яток місцевого значення і перебуває м’яко кажучи не в найкращому стані.
Старі ще з часів металеві ворота на вході, від яких асфальтована доріжка веде до пам’ятнику загиблим у роки Другої світової.
Декомунізація сюди не добралася, але якщо проти серпів, молотів та зірочок на стовпчиках я нічого проти не маю, то от колорадська стрічка виглядає якось стрьомно, могли б вже і перефарбувати або ж просто зрізати.
Від пам’ятника вглиб біжать зарослі тінисті алеї. Де-не-де можна побачити величезні старі дерева, які явно є свідками багатьох цікавих подій.
На річці Думниця є острівок,до якого колись вів місток, але зараз від нього залишилося лише фрагменти. Не думаю, що це залишки містка часів Безбородька, скоріш вже радянського періоду.
В чагарниках просто страшенно атакують комарі та мошки, тому швиденько об’їжджаю парк і тікаю звідси.
Симпатичне місце на березі Думниці.
Неподалік у кущах отака дивна споруда, що воно тут колись було невідомо, може якийсь млин, хто зна.
Колись у Стольному працював краєзнавчий музей, про що свідчить табличка на цьому дерев’яному будиночку. Але зараз схоже, що це вже в минулому, що двері прикрашає амбарний замок,поросла і доріжка свідчить про те, що люди тут давно ходили.
Від Безбородьків окрім парку у селі збереглася мурована церква-усипальниця, яку Олександр збудував над могилою свого батька Андрія Безбородька. От до неї я і рушаю.
Церква знаходиться на кладовищі, що трохи незвично.
Знову мені заважає сонце і не дає зробити нормальні кадри.
Андріївську церкву збудували у 1782 році, тоді вона не мала а ні дзвіниці, ані дерев’яних ганків, останні з’явилися вже в результаті перебудови у ХІХ столітті.
Про те незважаючи на це церква досить цікава і унікальна, бо більше в цій місцевості я не бачила чогось подібного.
Мене церква вразила,вона нагадує величезний гробівець, що застиг серед маленьких поховань.
Трохи потинялася кладовищем, знайшла старі та цікаві поховання. Іронія долі, майже поряд знайшли спочинок - уроджена дворянка, козачка та борець за владу рад.
Щоб не їхати тієї самого дорогою назад, роблю крюк селом, трохи блукаю і повертаюся іншим берегом річки Думниці.
Лелеки або третій зайвий))))
У селі дуже багато магазинів, є і такі, що розміщені в отаких красивих прикрашених різьбленням будинках.
Ще трохи різьблення
Повертаю до центру назад. Залишки колишньої розкоші - скульптура радянських часів.
На тому моя подорож Стольним завершилася, і мене чекав довгий і тяжкий шлях назад. Як на зло всю дорого вітер дув в обличчя і доводилося докладати чимало зусиль, щоб рухатися йому на перейми.
Того дня я подолала маже 24 км. Дуже цікаво, виявляється до приходу радянської влади майже у кожному селі були маєтки, палаци, сади та шикарні парки, а потім вся цю велич перемолола велика машина, знищуючи все безслідно.
Наступного раз поїду до Данилівки.
Тому вирішено їхати польовою дорогою, але виявилося, що якусь її частину якась добра людина, садячи горох, всю переорала. Тому мені довелося трохи попотіти, долаючи сухі кучугури і буксуючи у пилюці.
Здолавши найскладнішу ділянку, заїхала подивитися на залишки колишнього аеродрому.
Хоча оця одна смуга ще й досі використовується.
А далі була довга одноманітна дорога, що йшла повз насадження рапсу, а потім колишнього колгоспного саду.
Про під’їзд до Стольного сповіщає електростанція та купи сміття.
В радянські часи Стольне було багатим та показовим селом, тут працювали магазини, швейне ательє, велетенський ресторан, сюди привозили іноземні делегації. Про колишні піднесення нагадують лише закинуті будівлі.
Місцева цегляна школа в розмірах могла б позмагатися із столичною. Будували її до 50-річниці жовтня.
А дорого через село в рази краща і ширша ніж траса міжнародного значення.
І от я в центрі села, про що сповіщає будівля будинку культури та бібліотеки.
Навпроти невеликий парк з липовою, каштановою, березовою та хвойною алеями і пустим постаментом, на якому скоріш за все колись височів Ленін.
За Будинком культури ворота до парку культури та відпочинку, а точніше залишків палацо-паркового комплексу родини Безбородьків.
У 1740 році цариця подарувала Стольне та навколишні землі генеральному писарю Андрію Безбородьку. Вже його син Олександр будує величезний палац з парком. Вважається, що споруду звели за проектом відомого на той час архітектора Джакомо Кваренгі. Палац містив 70 кімнат, головний вхід прикрашали ліхтарі та мідні гармати, а із службовими флігелями його з’єднували переходи. Гостей на в’їзді зустрічали башти, а також біля будинку розміщувався парадний двір з клубом.
Звісно, що до нашого часу нічого не збереглося, але трохи порившись в мережі знайшла картинки палацу і якщо чесно, його велич та розмах мене вразили.
Парк будували кріпосні селяни на березі річки Думниця.
Сьогодні парк, площа якого сягає 12 га, відноситься до пам’яток місцевого значення і перебуває м’яко кажучи не в найкращому стані.
Старі ще з часів металеві ворота на вході, від яких асфальтована доріжка веде до пам’ятнику загиблим у роки Другої світової.
Декомунізація сюди не добралася, але якщо проти серпів, молотів та зірочок на стовпчиках я нічого проти не маю, то от колорадська стрічка виглядає якось стрьомно, могли б вже і перефарбувати або ж просто зрізати.
Від пам’ятника вглиб біжать зарослі тінисті алеї. Де-не-де можна побачити величезні старі дерева, які явно є свідками багатьох цікавих подій.
На річці Думниця є острівок,до якого колись вів місток, але зараз від нього залишилося лише фрагменти. Не думаю, що це залишки містка часів Безбородька, скоріш вже радянського періоду.
В чагарниках просто страшенно атакують комарі та мошки, тому швиденько об’їжджаю парк і тікаю звідси.
Симпатичне місце на березі Думниці.
Неподалік у кущах отака дивна споруда, що воно тут колись було невідомо, може якийсь млин, хто зна.
Колись у Стольному працював краєзнавчий музей, про що свідчить табличка на цьому дерев’яному будиночку. Але зараз схоже, що це вже в минулому, що двері прикрашає амбарний замок,поросла і доріжка свідчить про те, що люди тут давно ходили.
Від Безбородьків окрім парку у селі збереглася мурована церква-усипальниця, яку Олександр збудував над могилою свого батька Андрія Безбородька. От до неї я і рушаю.
Церква знаходиться на кладовищі, що трохи незвично.
Знову мені заважає сонце і не дає зробити нормальні кадри.
Андріївську церкву збудували у 1782 році, тоді вона не мала а ні дзвіниці, ані дерев’яних ганків, останні з’явилися вже в результаті перебудови у ХІХ столітті.
Про те незважаючи на це церква досить цікава і унікальна, бо більше в цій місцевості я не бачила чогось подібного.
Мене церква вразила,вона нагадує величезний гробівець, що застиг серед маленьких поховань.
Трохи потинялася кладовищем, знайшла старі та цікаві поховання. Іронія долі, майже поряд знайшли спочинок - уроджена дворянка, козачка та борець за владу рад.
Щоб не їхати тієї самого дорогою назад, роблю крюк селом, трохи блукаю і повертаюся іншим берегом річки Думниці.
Лелеки або третій зайвий))))
У селі дуже багато магазинів, є і такі, що розміщені в отаких красивих прикрашених різьбленням будинках.
Ще трохи різьблення
Повертаю до центру назад. Залишки колишньої розкоші - скульптура радянських часів.
На тому моя подорож Стольним завершилася, і мене чекав довгий і тяжкий шлях назад. Як на зло всю дорого вітер дув в обличчя і доводилося докладати чимало зусиль, щоб рухатися йому на перейми.
Того дня я подолала маже 24 км. Дуже цікаво, виявляється до приходу радянської влади майже у кожному селі були маєтки, палаци, сади та шикарні парки, а потім вся цю велич перемолола велика машина, знищуючи все безслідно.
Наступного раз поїду до Данилівки.