Піп Іван Мармароський
Я вже давно мріяла піднятися на вершину Мармароського хребта - Піп Іван, але щось у мене то весь час не виходило. І от коли ще на початку року у КАЕТ «Добре поїхали» з'явився у планах такий тур, вирішила, що поїду незважаючи ні на які обставини. А потім виявилося, що замість одного Попа Івана, заплановано два. Радості не було меж.
Зараз про підйом на Піп Іван Мармароський, про Чорногірський напишу пізніше.
В п'ятницю ти ще в Києві, галопом збираєшся, дороблюєш макет вивіски, під дощем їдеш на потяг, а вже о 6 ранку суботи опиняєшся у Франківську, де тебе підбирає автобус і мчить до Рахова.
Оскільки потяг затримався десь на півгодини, то їдемо швидко, лише з однієї зупинкою на Яблуницькому перевалі, вдалині вже Закарпатська область.
Потім нашвидкоруч перевдягаєшся, снідаєш і їдеш до Ділового. Там наша чимала група пересідає з комфортабельного автобуса на два ГАЗ 66.
Попереду стрімка дорога протяжністю десь 15 км до полонини Лисичої. Це було щось, нас трусило і підкидало, гілки чіплялися за борти машини, і якщо спіймав гав, то можна було добряче отримати по руці. На підйомах ми з'їжджали вниз кузова. А м'які сідачки на лавках норовили зіскочити і доводилося дружно на раз, два ,три повертати їх назад.
Іноді після крутого підйому я готова вже була йти пішки))) але тоді б навряд чи я встигла на іншого Івана.))) Туристів з Ділового піднімалося чимало. Ми навіть сміялися, що на наступній зупинці, вони нас поб'ють за наш ГАЗ, який змушує їх лізти в хащі, поступаючись дорогою.
Поки машини дозаправляються, йдемо пішки. Вдалині вже видно Мармароський хребет, нам туди)
На вершині Попа Івана хмари
Але до полонини ще далекувато, то ж пакуємося в ГАЗ і на полонину.
Полонина Лисича.
Роздивляюся краєвиди та роблю фото.
Попереду Піп Іван Мармароський
Позаду гора Берлебашка
А справа від неї Петрос Мармароський
Екіпіруємося, ділимося на дві групи і починаємо підйом.
Друга група наздоганяє)))
Вид на Берлебашку та Петрос з вищої точки)
Фотозупинка, фотографуємо рододендрони, на жаль вони вже майже відцвіли. Уявляю яка тут краса в період їх повного цвітіння)
А нам туди)
А тим часом вершину закривають хмари.
Позаду сонечко)
А у нас неначе у фільмі жахів, нічого не видно)
Українсько-румунський кордон, на жаль Румунську сторону за хмарами так і не роздивилися, а тому влаштували фотосесію біля прикордонного стовпа))
Вершина десь там за хмарами, лише якихось 350 м
На жаль, хмари не дали роздивитися альпійські пейзажі((
Лише на хвилинку хмари розступилися і відкрилася Румунська сторона
Вершина
Тільки-но зробили фото і небо остаточно затягнуло і пішов дощ
Тому довго не затрималися на вершині, а швиденько скотилися вниз)
Ще трохи квітів))
Ну от ми і спустилися, трохи погрілися і в дорогу, попереду ще чекав екстрім спуск на машинах, але спустилися ми швидше))))
Зараз про підйом на Піп Іван Мармароський, про Чорногірський напишу пізніше.
В п'ятницю ти ще в Києві, галопом збираєшся, дороблюєш макет вивіски, під дощем їдеш на потяг, а вже о 6 ранку суботи опиняєшся у Франківську, де тебе підбирає автобус і мчить до Рахова.
Оскільки потяг затримався десь на півгодини, то їдемо швидко, лише з однієї зупинкою на Яблуницькому перевалі, вдалині вже Закарпатська область.
Потім нашвидкоруч перевдягаєшся, снідаєш і їдеш до Ділового. Там наша чимала група пересідає з комфортабельного автобуса на два ГАЗ 66.
Попереду стрімка дорога протяжністю десь 15 км до полонини Лисичої. Це було щось, нас трусило і підкидало, гілки чіплялися за борти машини, і якщо спіймав гав, то можна було добряче отримати по руці. На підйомах ми з'їжджали вниз кузова. А м'які сідачки на лавках норовили зіскочити і доводилося дружно на раз, два ,три повертати їх назад.
Іноді після крутого підйому я готова вже була йти пішки))) але тоді б навряд чи я встигла на іншого Івана.))) Туристів з Ділового піднімалося чимало. Ми навіть сміялися, що на наступній зупинці, вони нас поб'ють за наш ГАЗ, який змушує їх лізти в хащі, поступаючись дорогою.
Поки машини дозаправляються, йдемо пішки. Вдалині вже видно Мармароський хребет, нам туди)
На вершині Попа Івана хмари
Але до полонини ще далекувато, то ж пакуємося в ГАЗ і на полонину.
Полонина Лисича.
Роздивляюся краєвиди та роблю фото.
Попереду Піп Іван Мармароський
Позаду гора Берлебашка
А справа від неї Петрос Мармароський
Екіпіруємося, ділимося на дві групи і починаємо підйом.
Друга група наздоганяє)))
Вид на Берлебашку та Петрос з вищої точки)
Фотозупинка, фотографуємо рододендрони, на жаль вони вже майже відцвіли. Уявляю яка тут краса в період їх повного цвітіння)
А нам туди)
А тим часом вершину закривають хмари.
Позаду сонечко)
А у нас неначе у фільмі жахів, нічого не видно)
Українсько-румунський кордон, на жаль Румунську сторону за хмарами так і не роздивилися, а тому влаштували фотосесію біля прикордонного стовпа))
Вершина десь там за хмарами, лише якихось 350 м
На жаль, хмари не дали роздивитися альпійські пейзажі((
Лише на хвилинку хмари розступилися і відкрилася Румунська сторона
Вершина
Тільки-но зробили фото і небо остаточно затягнуло і пішов дощ
Тому довго не затрималися на вершині, а швиденько скотилися вниз)
Ще трохи квітів))
Ну от ми і спустилися, трохи погрілися і в дорогу, попереду ще чекав екстрім спуск на машинах, але спустилися ми швидше))))