Трохи про день прапора.
Українське синьо-жовте колірне сполучення, за однією з версій, походить від герба Галицько-Волинського князівства - золотого лева в синьому полі, який з'явився в другій половині XIII століття.
У середині XVII ст., після приєднання Гетьманщини до Російської держави, також набувають поширення блакитні (сині) полотнища із золотими чи жовтими зображеннями хрестів та інших знаків. З часів козаччини жовто-блакитне поєднання кольорів поступово починає домінувати на українських корогвах, прапорах та клейнодах, однак тоді ще не вдалося досягти єдності щодо прапора. Упродовж XVIII ст. тривала уніфікація кольорів і зображень на стягах козацьких полків. Синьо - жовті козацькі знамена зображені на картині "Запорожці пишуть листа турецькому султанові" І. Рєпіна, консультантом якого був Д.Яворницький, та на знаменитому полотні М. Івасюка "В’їзд Богдана Хмельницького в Київ у 1649 році".
Вперше використала жовто-блакитний прапор із двох горизонтальних смуг Головна Руська рада, під час революції 1848 року. Саме тоді на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор.
Відтоді й починається широке використання прапора - спершу на західноукраїнських землях, а згодом і на Лівобережній Україні.
Особливого розмаху ці процеси набули під час святкування 100-літнього ювілею від дня народження Т.Г. Шевченка. Жовто-блакитні прапори супроводжували урочистості не лише в Україні (як Правобережній, так і Лівобережній), а й у Москві, Петербурзі, Оренбурзі, Омську, Відні, Празі, Варшаві, Кракові та інших містах.
Поштовхом до поширення жовто-блакитної символіки стала Лютнева революція 1917 р. в Росії, після якої національно-визвольний рух вийшов на новий рівень.
22 березня 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон про Державний прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний прапор символом Української Народної Республіки.
13 листопада 1918 року синьо-жовтий прапор став і державним символом Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Його було затверджено на Підкарпатській Русі, а у 1939-му - в Карпатській Україні.
26 квітня 1988 року Юрко Волощак, активіст Товариства Лева вперше в Україні підняв національний прапор - на мітингу на честь річниці Чорнобильської катастрофи на пл. Ринок у Львові; пошила його художниця Галя Дмитришин, він був з нашитим золотим тризубом.
14 березня 1990 року у Стрию, першому з українських міст, підняли національний символ - прапор України над будівлею міської ради.
23 березня 1990 року перша сесія Тернопільської міської Ради народних депутатів XXI скликання прийняла постанову про національну символіку, один із пунктів містив рішення про встановлення українського національного прапору на будівлі міської ради поруч з державним прапором УРСР. 3 квітня Львівська міська рада прийняла ухвалу про використання синьо-жовтого прапора у Львові. Того ж дня він був встановлений на вежі львівської ратуші.
8 квітня 1990 року депутати Івано-Франківської обласної ради першого демократичного скликання прийняли рішення про встановлення синьо-жовтих прапорів над міською і обласною радою. 15 квітня 1990 р. прапор замайорів в Івано-Франківську над ратушею - однією з найвищих споруд Івано-Франківська.
28 квітня 1990 року аналогічні рішення були прийняті Львівською обласною Радою народних депутатів.
13 червня 1990 року - Житомир став першим за межами Галичини містом, де теж офіційно вивісили прапор.
24 липня 1990 року на Хрещатику біля будинку Київради було піднято синьо-жовтий прапор.
16 липня 1991 року на Святих Горах на Донбасі над Сіверським Дінцем активістами Донецької Крайової організації НРУ М.А.Тищенком та В.С.Білецьким було піднято синьо-жовтий прапор.
23 серпня 1991 року - після провалу путчу в Москві - група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор у сесійний зал Верховної Ради. Освячення Національного прапора було проведено священиком священиком УАПЦ Петром Бойком (Петро Тодосьович Бойко). Якраз до цієї події і привязаний Указ Президента України, Л.Кучми, «Про День Державного Прапора України» № 987/2004, написана відповідна картина на стіні ВРУ, а цей прапор, як реліквія, урочисто зберігається під склом в музеї ВРУ. Наступного дня Україна проголосила незалежність.
У середині XVII ст., після приєднання Гетьманщини до Російської держави, також набувають поширення блакитні (сині) полотнища із золотими чи жовтими зображеннями хрестів та інших знаків. З часів козаччини жовто-блакитне поєднання кольорів поступово починає домінувати на українських корогвах, прапорах та клейнодах, однак тоді ще не вдалося досягти єдності щодо прапора. Упродовж XVIII ст. тривала уніфікація кольорів і зображень на стягах козацьких полків. Синьо - жовті козацькі знамена зображені на картині "Запорожці пишуть листа турецькому султанові" І. Рєпіна, консультантом якого був Д.Яворницький, та на знаменитому полотні М. Івасюка "В’їзд Богдана Хмельницького в Київ у 1649 році".
Вперше використала жовто-блакитний прапор із двох горизонтальних смуг Головна Руська рада, під час революції 1848 року. Саме тоді на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор.
Відтоді й починається широке використання прапора - спершу на західноукраїнських землях, а згодом і на Лівобережній Україні.
Особливого розмаху ці процеси набули під час святкування 100-літнього ювілею від дня народження Т.Г. Шевченка. Жовто-блакитні прапори супроводжували урочистості не лише в Україні (як Правобережній, так і Лівобережній), а й у Москві, Петербурзі, Оренбурзі, Омську, Відні, Празі, Варшаві, Кракові та інших містах.
Поштовхом до поширення жовто-блакитної символіки стала Лютнева революція 1917 р. в Росії, після якої національно-визвольний рух вийшов на новий рівень.
22 березня 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон про Державний прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний прапор символом Української Народної Республіки.
13 листопада 1918 року синьо-жовтий прапор став і державним символом Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Його було затверджено на Підкарпатській Русі, а у 1939-му - в Карпатській Україні.
26 квітня 1988 року Юрко Волощак, активіст Товариства Лева вперше в Україні підняв національний прапор - на мітингу на честь річниці Чорнобильської катастрофи на пл. Ринок у Львові; пошила його художниця Галя Дмитришин, він був з нашитим золотим тризубом.
14 березня 1990 року у Стрию, першому з українських міст, підняли національний символ - прапор України над будівлею міської ради.
23 березня 1990 року перша сесія Тернопільської міської Ради народних депутатів XXI скликання прийняла постанову про національну символіку, один із пунктів містив рішення про встановлення українського національного прапору на будівлі міської ради поруч з державним прапором УРСР. 3 квітня Львівська міська рада прийняла ухвалу про використання синьо-жовтого прапора у Львові. Того ж дня він був встановлений на вежі львівської ратуші.
8 квітня 1990 року депутати Івано-Франківської обласної ради першого демократичного скликання прийняли рішення про встановлення синьо-жовтих прапорів над міською і обласною радою. 15 квітня 1990 р. прапор замайорів в Івано-Франківську над ратушею - однією з найвищих споруд Івано-Франківська.
28 квітня 1990 року аналогічні рішення були прийняті Львівською обласною Радою народних депутатів.
13 червня 1990 року - Житомир став першим за межами Галичини містом, де теж офіційно вивісили прапор.
24 липня 1990 року на Хрещатику біля будинку Київради було піднято синьо-жовтий прапор.
16 липня 1991 року на Святих Горах на Донбасі над Сіверським Дінцем активістами Донецької Крайової організації НРУ М.А.Тищенком та В.С.Білецьким було піднято синьо-жовтий прапор.
23 серпня 1991 року - після провалу путчу в Москві - група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор у сесійний зал Верховної Ради. Освячення Національного прапора було проведено священиком священиком УАПЦ Петром Бойком (Петро Тодосьович Бойко). Якраз до цієї події і привязаний Указ Президента України, Л.Кучми, «Про День Державного Прапора України» № 987/2004, написана відповідна картина на стіні ВРУ, а цей прапор, як реліквія, урочисто зберігається під склом в музеї ВРУ. Наступного дня Україна проголосила незалежність.