Vaenn's дайджест-6

[vaenn]

Доброго дня! Повертаючись до дайджест-традиції, спершу хочу подякувати учасницям спільноти, які регулярно пишуть про необхідність розширювати аудиторію фем-дискурсу. Це надихає та надає хоробрості. І, хоча в моєму випадку йшлося всього-навсього про участь в презентації книжкових блогерів (переважно блогерок насправді), це був корисний досвід публічної артикуляції власної феміністської позиції, та й приємно було почути відгуки слухачок, в яких йшлося про "нові знання" та "незвичний підхід". Переглянути конспект зустрічі можна на Media Sapiens, також є відеозапис (нічого оригінального чи незнайомого фем-спільноті я не кажу, але хотілося коротенько окреслити контекст, в якому жіночі голоси потроху стають гучнішими, і це нормально).

А тепер дайджест )

За останні півтора місяці натрапляла на таке:

* дуже короткий пост про заснування першої австралійської лікарні для жінок, керованої жінками ж (і трохи про користь "легкої" літератури)

Тизер:
"Коротенько: так, дійсно, ідея про появу спеціальної лікарні для жінок з’явилася у 1896 році. Гроші на її організацію збиралися - от несподіванка! - також серед жінок через так званий “Шилінговий фонд”. Перші кілька років лікарки справді працювали в режимі клініки при церкві, але проблема розширення стояла дуже гостро. Паралельно засновниці зверталися за підтримкою до Її Величності. Її Величність була не проти: з нагоди її нещодавно минулого 75-го ювілею лікарні надали підтримку та високе ім’я. У 1899 році “Королева Вікторія” переїхала у більш придатне для роботи приміщення і запрацювала на повну силу".

Посилання на повний текст.


* продовжуючи медичну тему - огляд дитячо-юнацьких мемуарів галицької лікарки, де йдеться про перші повоєнні десяттиліття та Відлигу. Мікроісторія, яка вона є.

Тизер:
"(...) зрештою “Бузькові вогники” - це мемуари дівчинки, дівчини, молодої жінки. Якихось виразно про-фем виходів в тексті небагато, але поволі та доволі докладно авторка розповідає про дівоче виховання, про певні розбіжності між очікуваннями й реальністю, про домашню роботу та розподіл обов’язків, про етикетні моменти (в тому числі - в залицянні, але й в побудові дівчачої дружби). А от про деякі побутові дрібнички (до прикладу, суто дівочо-гігієнічні, про які, коли йдеться про ті часи, завжди цікаво читати) тут авторська увага оминає. Але “Вогники” загалом доволі цнотливий текст, то дещо залишається таємницею. Проте інше все ж таки цінне як свідоцтво очевидиці поступової зміни парадигм".

Посилання на повний текст.

Інше про книжки:

* про фентезі із колоритом Близького Сходу та цілком феміністичною проблематикою.

Тизер:
"Я не читала “Червоне шатро” Аніти Діамант, але дивилася екранізацію, і треба сказати, що оця “Тисяча ночей” далі торує цей шлях, протиставляючи чоловічу й жіночу архаїку. Жіноча групальність, жіноча тілесність, жіночі ремесла, обряди, традиції, особлива жіноча мова ритуалів - жінки в цьому романі мають свій власний світ, який лише за необхідністю перетинається з чоловічим. Чоловіки торгують - жінки виробляють. Чоловіки воюють - жінки спілкуються з богами-предками. Ні, тут не матріархат - право голосу в домі, як і вся політична влада належить чоловікам. Що і штовхнуло тамтешнє суспільство на межу соціальної катастрофи".

Посилання на повний текст.

* також фентезі - відома та завалена преміями Uprooted Наомі Новік.

Тизер:
"Це категорично негероїчне фентезі, яке, тим не менш, зберігає пафос рятування Ойкумени - і більшість героїв в будь-який момент готові кудись нестися та покласти життя в ім’я Великої Мети. Образ ідіотично хороброго принца Марека де-не-де межує з карикатурою, але дорослі й спокійні люди там також схильні йти стандартним шляхом. Натомість у головної героїні свої підходи, методи, і стратегія також своя. І от можна було розводитися про те, що в романі протиставляється маскулінна та фемінна сюжетні схеми, тим паче сама Новік в інтерв’ю каже, що “Її життєвий досвід, досвід жінки, - для класичного фентезі матеріал нерелевантний, але це не означає що…”. Запхаю у дужки думку про те, наскільки релевантно-надихаючим на фентезійні звершення є життєвий досвід середньостатистичного сучасного чоловіка, скажу лише одне: насправді з будь-якого досвіду можна зробити цукерочку, якщо знати, з якого боку підійти Наомі Новік знає".

Посилання на повний текст.

* майже фентезі - дитяча казка за мотивами китайських легенд. Головна героїня - дуже розумна й активна маленька дівчинка. От тільки у неї мати - стереотипно неприємна Єхидна, що має покаятись.

Тизер:
"У крихітному та злиденному селищі у підніжжя Неродючої гори живе маленька Міньлі та її батьки. Сім’я в них доволі традиційна: тато-мрійник, що розповідає казки, та мама-Єхидна, яка нарікає на долю. Сама ж Міньлі дівчинка розумна, але добряче підірвана. То наслухавшись маминого буркотіння та татових апеляцій “Спитай в Місячного Діда, він все знає!”, дитина подумала, ретельно зібрала потрібні речі й пішла шукати Нескінченну гору, з якої можна піднятися до самого Місяця. Дорогою Міньлі зустріне балакучих Золотих рибок, примарного, але дуже агресивного Тигра, не-дуже-справжнього-Дракона, Хлопчину-з-буйволом, замріяного Короля, бешкетних близнюків та інших цікавих людей та нелюдів. Ну й Місячного Діда також - як жеж без нього обійдеться!".

Посилання на повний текст.

* майже-фентезі-2: цього разу російська дитяча книжка про сталінські репресії у форматі сюрреалістичної казки. Моторошне читання.

Тизер:
У березні 1938 року першокласник Шурка випадково помічає дивний поїзд, який у закритих вагонах везе не скотину, а людей. “Це, мабуть, шпигуни”, - кажуть Шурці дорослі. Шпигуни, ворожі агенти, вони скрізь - оно той дядько, що запропонував хлопчику ескімо (в їхньому дворі ще ніхто не куштував нове модне морозиво!) за так - імовірно, також шпигун. І, здається, і тато теж шпигун, бо не могли за ним прийти вночі просто так, правильно? Але мама й найменший братик також зникли… Вони шпигуни? Як так сталося, чому вони на це пішли? А головне - куди забирає людей Чорний Ворон?"

Посилання на повний текст.

* ще трохи про підліткове фентезі, а більшою мірою - про "Хатину дядька Тома". Класика здивувала відголосками жіночої тематики - не настільки виразними, як хотілося б, але разом з тим.

Тизер:
"Вчетверте, хоча “іменний” персонаж тут дядечко Том, в романі справді багато жінок-героїнь, вони чудові - навіть типізовані образи опуклі в деталях, вони розмовляють між собою не лише про чоловіків. Ну просто свято якесь, як для тексту майже двохсотрічної витримки! Щоправда, найпоширеніша жіноча роль у світі Ґаррієт Бічер-Стоу - матір. Щаслива, нещаслива, добра, погана - але саме материнство в більшості випадків обумовлює жіночі сюжети. Я була подумала, що це заради наочності та жалісності, та нє - судячи за, “питомо жіноча ніжність”, “притаманна жінкам дбайливість” і такому іншому - це щось соціально-естетичне. Ну, кілька не-материнських персонажів все ж і тут є. Переважно це дівчатка, кілька олд-профешинал (куховарка Діна крутіша за всіх!) і одна вельми симпатична (так-так) стара діва. А от персонажок за типом сестер Гримке, на жаль, в романі нема. А шкода, така героїня тексти би прикрасила. Ну або можна було б розширити образ котроїсь з квакерок в бік політичного аболіціонізму. І тут не судилося".

Посилання на повний текст.

* також є цитати з книжки мемуарів Джекі Даррелл - першої дружини відомого натураліста та письменника.

Тизер:
"Короткий вступ: англійка Жаклін Соня Волфенден/Даррелл познайомилася із майбутньою зіркою світу натуралістів у свої 19, вийшла заміж (проти волі батька) у 21, відмовилася від музичної кар’єри, бо зі способом життя Даррелла вона була б несумісна. Натомість суттєво приклала руку до кар’єри чоловіка: власне, вона є однією з тих людей, які виростили з Джеральда Даррелла письменника. Також брала участь та організовувала декілька експедицій і багато займалася справами Джерсійського зоопарку. І зрештою втомилася: у 1979 році, після 28 років шлюбу, Даррелли розлучилися. Базових версій дві: праце- та алкоголізм Джеральда, який в тому ж таки році одружився із “наступницею”, але зараз не про пані Лі. Зараз про Джекі".

Посилання на повний текст.

* пост про модний підлітковий бестселер з детективним ухилом - нічого фем-цікавого, але авторка відома й популярна. А, ну хіба що мотив "Три сестри і батько-патріарх" там детально розглядається, але не аналізується.

Тизер:
"У “Ми були брехунами” Емілі Локгарт розвиває просту ідею “Багаті також плачуть” у підлітковому варіанті. Кейденс - “літня” принцеса на острові, що належить її дідусеві. У неї є багатство, розум, врода, порівняно привітні тітки, порівняно сумирні молодші двоюрідні, але також вона має мігрені та таємниці, що її мозок ховає від неї під рятівною завісою посттравматичної амнезії. Протягом П’ятнадцятого літа сталося Щось, і тепер Кейді треба терміново все згадати. А її найближчі друзі-родичі продовжують відбріхуватися".

Посилання на повний текст.

І ще трохи про комікси (ретелінги казок канадської авторки, абсолютно безмовна фантастична історія китайської авторки та комікс-переказ "Чужинки" Діани Гейблдон з точки зору чоловічого персонажа - красивий, але надміру сексуалізований, навіть як з серіалом порівняти).

Також про серіали: про "Даррелів", де головнюї героїнею стала матріарх, та картинки-порівняння акторок з міні-серіалу про художників-прерафаелітів і картин, для яких позували їхні прототипи.

Ну і музичне наостанок: цілком емансипаційна пісня ямайської співачки та коротко про неї.