Про Хортицю. Частина перша. Оаза посеред індастріалу
Куба острів волі - хто це сказав?
Мабуть, той, хто на Хортиці ніколи не бував.
Але головне - наші люди, які знають одне:
Ми такі, як і вони, ми такі, які є.
Наша дорога в Стамбул пролягала через Запоріжжя, що, як мені здається, доволі знаково.
Скільки там разів козацькі чайки ходили до стін Константинополя?
Нічний поїзд № 71 висадив нас о 7 ранку в Запоріжжі.
Вокзал порадував. Звичайно, обшарпаний трохи, але має доволі пристойний безкоштовний туалет (наявністю якого не за кілометр від будівлі можуть похвалитися дуже мало українських вокзалів), і цілодобова камера зберігання речей. Наш літак був аж під ранок наступного дня, тож ми оцінили можливість забрати речі в будь-який час. На залізничному вокзалі Запоріжжя навіть працюють автоматичні камери зберігання! Правда, ще совкові. Щоб покласти туди речі, треба купити жетончики в тітоньки. В ролі жетончика - радянські 15 копійок. Так що маєте можливість зекономити, якщо у вас завалялася дрібнота з минулого. Курс - 30 радянських копійок рівні 20 грн зараз. За добу дуже добра ціна. Хотів ввести код 1488, як справжній укрофашист, але першим знаком є літера.
Вже з легкими рюкзаками вирушили на Хортицю. Там нас чекало трохи ексклюзиву, але про то наступні рази розкажу. Я завжди потрапляв на Хортицю через Арковий міст, тож коли маршрутка (6 гривень, до речі) звернула з проспекту Соборності, не доїхавши до його кінця, я трохи розгубився. Але не промахнулися, вийшли там, де треба, на острові. Правда, трохи південніше.
Знаєте, що поєднує Київ і Запоріжжя? Недобудовані мости через Дніпро. Хотіли підійти ближче, але нас відігнала зграя бродячих псів. Якраз перед тим інтернетом гуляла новина, що в Запоріжжі собаки загризла косулю, що якось перебралася з острова в місто. Вирішили не ризикувати.
Далі пішли до дуже красивого мосту ім. Преображенського. Ні, не того , що з "Собачого серця".
Офіційне відкриття мосту відбулося 31 грудня 1952 року. Через відсутність високотехнічної сталі у післявоєнні роки мости будували з монолітного залізобетону. Мости названі на честь розробника проекту інженера Б. Н. Преображенського. На фото "перший" міст. Той, який через Новий Дніпро.
Прямували ми до відбудованої "Запорізької Січі". І хоча я ніколи не потрапляв на острів з цього боку, з напрямком промахнутися було важко. Нам до тих он ЛЕПів.
Йти вранішньою Хортицею в перші теплі весняні дні - то велике задоволення. Особливо, якщо сіре місто десь там... і взагалі, в тебе перший день невеличкої відпустки.
Ще раз міст в красивому світлі.
Ми сподівалися надибати на острові первоцвіти, але не склалося. Натомість побачили пару реконструйованих стоянок давніх людей, а також капище з давніми руськими ідолами.
Після зими захоплення у нас викликав навіть мох) Головне, щоб він зелений був))
А дихалося-то як гарно! І не скажеш, що навколо - місто, яке має серйозні проблеми з екологією. А ще - тиша...
Усі проблеми - десь далеко.
Спустилися до кам'яного берега Нового Дніпра. Звідси вже видно Дніпрогес.
Дивні відчуття: розумієш, що ця махіна принесла багато смертей - і напряму, й опосередковано, знаєш, що її спорудження завдало непоправної шкоди природі навколишній, але все одно - масштаб вражає і заворожує.
Знайшли наскельний живопис давніх запорожців :)
Скелі. До речі. На самому острові Хортиця Січі не було ніколи... Але всі секрети - в наступному пості. Довелося розділити: багато красивих фоток просто. Викидати шкода, а писати «простирадло» не хочеться.
Мартини тут водяться у величезній кількості, а ще - баклани, качки і білохвості орлани. Так, на Хортиці гніздяться ці величні птахи.
А ще тут багато вільх. Я сфоткав цю чомусь, але ми бачили багато старезних - таких, що я б не охопив стовбур.
Башти ЛЕПів не дають забути, що ми посеред мегаполіса, але у цьому поєднанні індастріалу і природи є свій шарм.
Ще один прекрасний вид на Дніпрогес.
А тут майже несподівано виявилося, що ми дісталися-таки до своєї мети. Але про це наступного разу, буде ще цікавіше. Не перемикайтеся!
Оригінал публікації ось туточки