Про найкращий маршрут Київщини. Частина друга. Городище-Пустоварівське - Біла Церква

Oct 16, 2015 14:38



Спочатку трохи пройдемось по історії,
Згадаємо Браницьких, їх кльові території,
Дякуєм за парк їм, є де відпочити,
Олександрію не можна не любити.
Після Пархомівки два наші браві "Транзити" і "Пижик" вирушають трохи західніше, до межі Володарського і Білоцерківського районів, в селище Городище-Пустоварівське , де розташований неймовірний комплекс виробничих споруд середини ХІХ століття.




Тут на обох кам'янистих берегах Росі розташовані два корпуси млина побудованого в 1889 році.

На правому березі частково зруйнована триповерхова кам'яна споруда. Половина будинку переоблаштована на квартири для працівників сусіднього цукрового заводу , який був збудований у ХІХ ст. місцевим землевласником Підгірським (в майбутньому він успішно програв завод у карти).




Чотириповерхова цегляна будівля ж на лівому березі наразі працює ( теоретично, бо ми були у вихідний день). Правда млин вже не водяний, весь процес відбувається за допомогою електрогенераторів. За допомогою них же і освітлюється правобережна частина млина.













Пішохідний місток, який з'єднує два береги ( а заодно і два райони Київської області ) було збудовано значно пізніше військовими. Він необхідний, бо дорогу часто заливає водою з дамби. Чого , правда не відбувалося вже роки два. Дуже посушлива погода зараз, та і зимою мало снігу.







А от такі от штуки, ми бачили на всіх влинах. що ми зустрічали ( в третій частині їх буде багацько) , спочатку я думав, що то прикраси. Виявляється то зовнішній вихіть залізних штирів, які пронизували будівлі і на них потім вкладалися балки перекриттів. Чому вони саме такої форми - незрозуміло.




Що породжує ще більше сумнівів у працездатності млина - так це його технічний стан. Роман бував тут ще за часів старого директора , який вже помер. Тоді під управлінням фанату своєї справи млин не тільки справно видавав зерно і олію, так ще і намагався побудувати невеличкий музей млинів в своїх стінах, а як воно зараз...незрозуміло... дивіться...










Ну а ми з Україною Інкогнітою вирушаємо далі. В Білу Церкву.




Перша наша зупинка в райцентрі - Церква святої Марії Магдалини




Доволі дивна назва як для православного храму, але то має доволі логічне пояснення.
Храм був зведений в 1843 році, кошти на будівництво святині виділив Владислав Браницький.
Ну як виділив. Його мати, славнозвісна графиня Олександра Браницька перед смертю побачила сон, в якому Бог наказав побудувати їй 12 православних церков. За свого життя вона не встигла того зробити і в своєму заповіті створила щось схоже на трастовий фонд. Гроші нащадки отримували тільки тоді, коли добудують всі 12 церков.
Тож змушений був Владислав ( який був римо-католиком) будувати православний храм, виконуючи долю матері. Назву , проте, він дав йому доволі католицьку.
Храм чотирьохстовпний, однокупольний, хрещатий у плані. Стилістично відноситься до класицизму. Прямо до церкви примикає дзвіниця. Імена архітекторів і художників, які виконали розпис церкви, історії залишились невідомими.







В 1934 році комуністи закрили церкву, а знову її відкрили ... німці в 1942 році. Відтоді церква не припиняла свою роботу. Тривалий час вона була єдиним діючим храмом в окрузі. В зв'язку з чим була доволі багатою.

Зараз відноситься до Білоцерківської єпархії Української православної церкви (Московського патріархату).

Отаку дивну могилку я надибав за церквою,на невеличкому кладовищі.




Ми ж далі спускаємося до Білоцерківської дамби .







На дамбі також є старий закинутий млин.




Почув від рибаків анекдот часів СРСР.

- Яка найширша річка Радянського Союзу?
- Волга!
- Ні, Рось!
- А чому Рось?!
- Вже чотири роки міст будують, ніяк не закінчать!

Ми ж вирушаємо до Костелу святого Івана Хрестителя .







Римо-католицький костел Св. Іоанна Хрестителя зведений на Замковій горі, поряд з місцем, де знаходилася "Біла церква", від якої і походить назва міста , храм побудований графом Браницьким в 1812-13 р.. Граф звів костел у пам'ять про сина Олександра, який загинув в дитинстві.

За своєю формою, будівля утворює традиційний латинський хрест, який витягнутий по своєї осі зі сходу на захід. Інтер'єр костелу прикрашений орнаментальним ліпленням із складними за сюжетом і технікою ажурними розетками. Костел розписаний монументальним живописом роботи невідомих майстрів. На одній зі стін костелу, добре збережена стела з білого мармуру, встановлена ​​на згадку про Катерину Браницьку-Сангушко. Зараз костел Іоанна Хрестителя - це Будинок органної та камерної музики. Останнім часом по неділям тут проводяться богослужіння для місцевих католиків, яких у місті аж 100 чоловік).




В середину я не заходив, там якраз проходив концерт органної музики. Я побоявся , що засну і далі не поїду))




Поруч ( буквально через дорогу) знаходиться новозбудована Церква святого Георгія Побідоносця , що розташована на замковій горі, поруч з місцем, де колись знаходилася славнозвісна " Біла Церква". А от тут час розказати історію міста.




Місто засноване 1032 року київським князем Ярославом Мудрим. На час заснування називалося Юр'єв (Гюргевъ) згідно з християнським іменем Ярослава Мудрого - Юрій (Георгій).

Початок ХІ століття позначився безнастанними набігами печенігів на південні окраїни Київської держави. У результаті кордони Русі були відсунуті на північ - до берегів Стугни. В 1017 році київський князь Ярослав Мудрий завдав поразки печенігам і відтіснив їх на південь. Для зміцнення південних рубежів держави вздовж Росі у 1032 році було розпочато будівництво оборонної лінії - системи сторожових фортець, сполучених між собою величезними насипами та ровами.

Саме у 1032 році з'явились Корсунь, Богуслав, Стеблів, Володарка (літописний Володарев) та інші населені пункти Поросся. І саме в той рік на скелястому лівому березі Росі з'явився військово-феодальний замок, що отримав назву Юр'їв (на честь християнського імені Ярослава Мудрого - Юрій). Замок згодом «обріс» містечком, яке в кінці ХІ століття стало кафедральним центром Пороської єпархії.
Серцем міста була гора з розміщеним на ній дитинцем (замком). Також на горі стояв білокам'яний собор - обов'язковий атрибут єпархіального центру.
Юр'єв жив у постійній напрузі. Набіги печенігів змінились натиском половців, а згодом - монголо-татар. Місто було кочівникам «як кістка у горлі», постійно заважаючи їх походам на північ. Не раз його руйнували вщент. Востаннє Юр'їв пав у руїнах в ХІІІ столітті. Пав для того, щоб відродитися з новою назвою - Біла Церква.

Спалений кочівниками Юр'єв залишив по собі лише високий напівзруйнований єпископський собор. Ця споруда, збудована з білого каменю, довгий час служила переселенцям орієнтиром серед густих і диких лісів, що вкривали у той час долину Росі. Саме тому місце, де стояв собор, а згодом і місто, що постало з руїн князівського Юр'єва на скелястому березі, отримало назву Біла Церква.

Собор, якому місто завдячує своєю назвою зник в урагані історичних подій, зараз ніхто, здається, не скаже, ким і коли його було зруйновано. Під час археологічних розкопок, проведених вже у ХХ столітті, на Замковій горі було знайдено залишки цієї споруди.




Наступною нашою точкою в маршруті було пожрать. Що ми успішно і зробили в кабаку під назвою "Старе місто". Я не страждаю фотканням інтер'єрів і їжі. Тому ось вам фоточка вивіски.




Ресторанчик знаходиться в одному з приміщень Торгових Рядів - унікальної споруди для України.
Побудовані в 1814 році графом Ксаверієм Браницьким ( тут з Браницькими пов'язано майже все)в рамках залучення євреїв до міста ( раніше вони якось побоювались... козацьке місто, погроми там,особлива любов українців до жидів) , це єдина споруда подібного призначення , яка ніколи не змінювала свого призначення і неперебудовувалась. Тут завжди були торгівельні заклади якісь. Нажаль і не надто вона реставрувалась.







Навколо Торгових Рядів звісно жили євреї. Багато будинків було розбомблено під час Другої Світової ( самі розумієте , місто повне євреїв і військових баз - гріх не побомбити). Але частина споруд залишилася.

Тут колись була синагога.




А от так "зберегли" історичний фасад.



Провулочок




Колишня будівля "Жидівського трактиру". А от зараз розкажу цікаву історію.
Тарас Григорович, той який Шевченко гостював в Білій Церкві свого часу. В постоялому дворі не знайшлося йому місця, але направили його в "Жидівський трактир". Достовірно не відомо, до цього чи до іншого. Але то неважливо.От як він то описує:

"Пользуясь сим удобным случаем, я мог бы описать вам белоцерковский жидовский трактир со всеми его грязными подробностями, но фламандская живопись мне не далась, а здесь она необходима. Замечу мимоходом - во-первых, меня никто не вышел встретить, как то бывает в русских трактирах, но этому могла быть причиною темная, ненастная ночь, - причина важная для самого храброго жидовина; во-вторых, по скользким ступеням вскарабкивался я кое-как в темный коридор и наткнулся на что-то железное, так ловко наткнулся, что чуть себе лба не раскроил. Поутру я же увидел, что это были дроги с рессорами из-под какого-то экипажа. Таково было мое вшествие в иудейскую гостеприимную обитель. В комнате уже меня встретил жид, довольно благовидной наружности, и помог мне стащить с плеч насквозь промокшую непромокаемую шинель и униженно спросил, что мне будет угодно? «Чаю и комнату», - отвечал я. Жид сказал: «Зараз» - и скрылся за дверью. В ожидании жидовского «зараз» я грелся и разминался, ходя взад и вперед по комнате. Комната была что-то вроде лавки, с шкафами около стен и стеклянным ящиком вдоль комнаты, вроде застойки. Перед ящиком я остановился и между галантерейными безделушками, как бы вы думали, что я увидел? Книгу в желтой обертке. А я только хотел было сказать Трохиму, чтобы достал книгу из чемодана, а тут она сама в руки лезет, и Трохима тревожить не нужно. Беру со стола свечу и читаю заглавие, кажется, славянскими буквами: «Украинская поэзия» - N. Падуры. Поди-ко, голубчик, сюда, я тебя давно не видал. Ящик, однако ж, был заперт. Я позвал хозяина, но вместо хозяина явился какой-то жидок с рыжей бородкой. Я просил его достать мне из ящика книгу, но он рекомендовался мне, что он фактор, а не хозяин лавки. Я велел ему позвать хозяина. Явился хозяин, тот самый благовидный жид, что помогал мне снимать непромокаемую шинель. Я просил его достать книгу. Он достал и, подавая ее мне, сказал: «Десять злотых». - «А если только прочитать, - спросил я, принимая книгу, - что будет стоить?» - «Пять злотых», - сказал жид, побрякивая ключами. Делать нечего, я отдал пять злотых и спросил нож, чтобы разрезать дорогую книгу, но это было напрасно: книга была разрезана и даже запачкана. Кроме сальных пятен, я заметил на полях листов то прямые черты, крепко проведенные где ногтем, а где и карандашом, то знак восклицательный, то знак вопросительный, то черт знает что. «Ай, ай! - подумал я. - Да ты побывала уже в руках у нашего брата критика"




Хорова синагога. Тільки дуже багаті єврейські громади могли дозволити собі такі будівлі.




А далі в закромах міста Роман показує нам будівлю. Як думаєте, що це було?




Склади! Склади , Карл! Тоді навіть з виробничих приміщень робили щось красиве.

Склади були збудовані на замовлення Францішека Браницького в 1788 році. У той час вони називались «Владельческим экономическим магазином» чи «хлібним складом», в якому зберігався резервний запас зерна на випадок неврожаю. У магазин засипалось селянське і поміщицьке збіжжя.

Після скасування кріпосництва син Ксаверія Браницького Владислав вирішив продати магазин під казарми VI саперного батальйону, який прославився в ході оборони Севастополя під час Кримської війни і був розквартирований у Білій Церкві. Військові інженери склали проект під назвою «Приспособление магазина под помещение двух сапёрных рот с прикомандированием к ним учеников батальона школы 60 человек от двух других рот, - всего 300 человек». Проект пройшов усі інстанції і 16 квітня 1869 року був затверджений російським військовим інженером генералом Тотлебеном. Згідно з проектом склади повністю перебудовувались, не враховуючи архітектурних цінностей. З невідомих причин проект не був реалізований, завдяки чому будівля збереглась до наших днів майже в незмінному вигляді. Лише в 1927 році з метою пристосування її під елеваторне господарство дослідно-селекційної станції вона була дещо реконструйована.







Ну а ми вирушаємо далі Найкращим маршрутом Київщини. Далі буде цікаво. Не перемикайтесь.
Ну і звісно дякую :




Оригінал публікації ось туточки

фото, блогтур, 650 d, подорожі, україна, київ, цікаво, вихідні, краса

Previous post Next post
Up