Cтою коло чорної стіни і размишляю таким образом
Пішла в Музей сучмистецтва у Санфранцизьку. Там отако заходиш в один зал - дві стіни покрашені в чорне і назва в цього діптіха - "Бланк". Ця композиція розрекламована в радіусі дето чотирьох кілометрів навколо музею і на рекламному постері зображено мужика, шо стоїт блять на стремянці і красе щіткою стіну.
"Обично якшо ти не розбираєся в іскустві, то тобі стоє почитать текст про картину і в тебе може шото проясниться в голові і ти може даже погодися, шо да, дісвітєльно, там мазок якто особінним образом покладено, як до сіх пор ніхто його не ложив, чи художнік став ізображать предмети побуту такими красками якими їх ніхто ше не ізображав, чи даже просто художнік знав когото знаменитого і здоровався з ним за руку чи ходив разом в баню і це придає його роботам особінний шарм.
Коли ти дивися на картіну попроще, шо на ній зображено красне коло, наприклад, чи осьочки чорна пляма і всьо, то на пояснювальній записці пишеться все - біографія художніка, шото про трудне дєцтво, про то як він тяжело переживав уход батька-алкаша з сімьї - ну практіческі все, тільки не те чого ця картіна вважається достойной музея і причини з яких вона тут висить," - стою я коло чорної стіни і размишляю таким образом. Тоді думаю, нє, ну ти диви, я вже стою тут не меньше десяти филин і втикаю, не можу оторвать глаз от цієї стіни. Мабуть в ній все-таки є шото, шо не поддається поясненю.
Richard Serra, Blank, 1978; paintstick on Belgian linen; Stedelijk Museum, Amsterdam;
Пішла походила, подивилась на інші сучасні композіції - все-таки який Санфранцизьк колгосп порівняно з Нюйорком в плані іскуства. І в галереях там колгосп висить і люди собі в квартири беруть колгосп - не отлічиш от Криворьозького квартирного іскуства, і сучасне мистецтво в музеї якийто сука соціально-актуально-політично-коректний колгосп, кроме цієї чорної стіни, шо я про неї даже не знаю шо думать покашо, якось обідно, аж давлєніє піднялось.
Обратно повернулася до чорної стіни і не можу од неї глаз оторвать, втикала ше филин 15.
"Обично якшо ти не розбираєся в іскустві, то тобі стоє почитать текст про картину і в тебе може шото проясниться в голові і ти може даже погодися, шо да, дісвітєльно, там мазок якто особінним образом покладено, як до сіх пор ніхто його не ложив, чи художнік став ізображать предмети побуту такими красками якими їх ніхто ше не ізображав, чи даже просто художнік знав когото знаменитого і здоровався з ним за руку чи ходив разом в баню і це придає його роботам особінний шарм.
Коли ти дивися на картіну попроще, шо на ній зображено красне коло, наприклад, чи осьочки чорна пляма і всьо, то на пояснювальній записці пишеться все - біографія художніка, шото про трудне дєцтво, про то як він тяжело переживав уход батька-алкаша з сімьї - ну практіческі все, тільки не те чого ця картіна вважається достойной музея і причини з яких вона тут висить," - стою я коло чорної стіни і размишляю таким образом. Тоді думаю, нє, ну ти диви, я вже стою тут не меньше десяти филин і втикаю, не можу оторвать глаз от цієї стіни. Мабуть в ній все-таки є шото, шо не поддається поясненю.
Richard Serra, Blank, 1978; paintstick on Belgian linen; Stedelijk Museum, Amsterdam;
Пішла походила, подивилась на інші сучасні композіції - все-таки який Санфранцизьк колгосп порівняно з Нюйорком в плані іскуства. І в галереях там колгосп висить і люди собі в квартири беруть колгосп - не отлічиш от Криворьозького квартирного іскуства, і сучасне мистецтво в музеї якийто сука соціально-актуально-політично-коректний колгосп, кроме цієї чорної стіни, шо я про неї даже не знаю шо думать покашо, якось обідно, аж давлєніє піднялось.
Обратно повернулася до чорної стіни і не можу од неї глаз оторвать, втикала ше филин 15.