Паракас, о-ви Баєстас - Перу 1
Золото.
Які відчуття викликає це слово? Як у кого...
В купки іспанських конкістадорів у 1532 році це слово викликало лише одне відчуття: жадоби. І саме це спонукало їх на ніби безнадійну авантюру. Саме це відчуття допомогло перемогти майже 200 тисячну армію імперії інків, імперії, яку багато дослідників називають найбільшою в історії людства. В той час інки володіли найбільшим запасом у світі, це було майже Ельдорадо, країна золота. Народ, що не знав металу, твердішого за мідь, не мав письменності, але мав дуже точну рахункову і мнемонічну систему кіпу, сильну армію, населення з понад 700 різних мов і діалектів. Як вдалось іспанцям завоювати цей народ? Згадуючи прислів"я "Сила - в єдності" можна зрозуміти як це сталось. Інками називалась лише правляча верхівка імперії, решта народів були просто підкореними ними, вони були надзвичайно розкидані по країні, яка являє собою симбіоз всім можливих ландшафтних зон - море, пустеля, височенні гори, джунглі. Люди сприймали панування інків як "карму", не опирались, але після появи реальної загрози імперії у вигляді іспанців - підтримали їх. Типова ситуація: пригноблена частина назелення підтримує загарбників, щоб звільнитись, а в результаті отримує чергове рабство.
В результаті країна втратила міцність, внутрішню ідею, і на довгі роки поринула у темінь історії.
Сьогодні подорожуючі багатьох країн можуть спостерігати рештки колишньої могутності інків, їх будівлі, залишки скарбів, і, найголовніше, їх неповторну природу. Подорожуючи батьківщиною цього загадкового народу дивуєшся її різносторонньості, і розумієш, чому цей народ був таким - ця країна має все, бракує тільки сильної руки.
Однак, залишилось дуже мало реальних доказів, як усе було насправді. Багато що досі не пояснене, як не можна пояснити, ким була цивілізація до інків, як вони збудували усі ці загадкові будівлі, що робили і як жили. І накінець - звідки взялися ті технології, яких навіть сьогодні не існує. Щоправда, всі ці теорії називаються "альтернативна історія", тому що наука сприймає тільки факти.
Тому відвідати Перу для мене було однією з найбільших мрій в житті. І ця мрія здійснилась.
З 12 по 23 травня ми проїхали понад 3500 км за маршрутом Ліма-Паракас-Наска-Абанкай-Куско-Пуно-Кабанаконде-Арекіпа-Наска-Ліма.
Почати хочу з того, що все найкраще організувати самому (не люблю турагенції), навіть без знання мови, лиш би клепок в голові вистачало. І кошт може виявитись цілком демократичним. Основний видаток - на переліт до Перу. Тут ціни різняться в залежності як швидко до дати вильоту купляються квитки, якщо купляти 6 і більше місяців до дати подорожі, можна заощадити до 50 відсотків. Далі є кілька варіантів: взяти в оренду транспорт (у нашому випадку це була автівка Кіа Ріо яка прекрасно вміщала 4 людини і весь наш багаж). За 9 днів оренди ми заплатили 576 доларів, включно з необмеженими кілометрами, страхівкою і двома водіями. Трохи психологічний напряг викликала процедура оформлення машини, а особливо перуанський спосіб підписування рахунку з кредитки без проставленої суми, як застави на машину, але поклались на те, що фірма відома в цілому світі, ніде в неті нарікань не читали.
Отже, прилетіли ми в столицю Перу - Ліму о 1 годині ночі, оформили автівку, запакувались і вирушили. Наше щастя, що це була ніч, авто рух у Лімі просто жахливий, показники практично відсутні, і ми кілька разів зблукали, поки знайшли цілодобовий супермаркет, в якому збирались запастись провіантом на наступний день. Начитавшись різних оповідей, я вибрала супермаркет в районі Мірафлорес, найбезпечнішому в цілій Лімі. Туту ми вперше зустрілись з перуанською відносністю - магазин, що був відзначений як цілодобово працюючий привітав нас темними вікнами. Марно пробуючи довідатись нашою ламаною іспанською в якогось поліцейського, де інший, ми вирішили їхати далі. І несподівано наблукали на нього! Взяли трохи хліба, соків, води. Хотіли взяти пива, але в Лімі існоє заборона продавати алкоголь з 11 вечора до 6 ранку. Вже просто засинаючи настоячи, вирушили на Панамерікану, найкращу дорогу у Перу, в сторону Паракаса (250 км - 3 год). Покриття було ідеальне, їхалось швидко, і десь о годині 7 ранку ми доїхали до невеличкого одноіменного села коло заповідника Паракас.
Відразу при в"їзді знайшли кілька тур агенцій, походили між ними, і купили тур на острови Баєстас за 14 доларів. Ці острови є частиною Паракаського заповідника, скелі, вкриті гуано, накопиченого внаслідок гніздування величезних колоній птахів. Було похмуро, небо зливалось з океаном, і ми якось навіть не дуже оптимістично відносились до цієї затії, враховуючи те, що в дорозі ми були вже добу без сну.
Відпливши від берега, почали рухатись в сторону сірого нагромадження вдалині. За якийсь час ми підплили до півострова, і гід вказав нам на гігантський малюнок на схилі.
Вам це нічого не нагадує? Мені хотілось витягнути український паспорт, і порівняти малюнки )). Перуанці називають це "канделябра", але мені цей геогліф зовсім не нагадує підсвічник, стопроцентний тризуб. Фігура нанесена подібним способом, як лінії Наска, але була створена іншим народом. Висота складає коло 180 метрів і може бути помітною з відстані 20 км з моря. До сьогодні невідомо, для чого древні створили цей малюнок, хоча існують різні версії.
Обплинувши півострів, ми попрямували до островів, і тут кількість птахів помітно збільшилась.
Сотні птахів літали над нами, а ще більше розташувались на скелях. Галас стояв неймовірний. А запах .... не для чутливих....
Такої кількості живих створінь я ніколи не бачила.
За кожним поворотом було ще більше несподіванок - морські леви і пінгвіни.
Океан теж не відставав - сотні крабів, мідій, морських зірок, риб та інших неопізнаних мною морських жителів.
Катер прокатав нас довкола островів, і взяв курс на берег. Ці дві години потішили нас так, що ми й забули про втому. В Паракасі вирішили пообідати, трохи побродили берегом і вирушили в Наска.
Проїхали ще 240 км (3год) і десь коло години 4 доїхали до міста.
Привіт з минулого ))
Таке враження, що Наска існує тільки, як місто для обслуговування туристів, що відвідують лінії. Маленьке брудне місто, в якому ніколи не падає дощ. Ми поміняли гроші, купили води і рушили в сторону Абанкая. Ми мали переночувати на пів дороги. Але проїхавши десь з пів години гірським серпантином, з нашого пів бака бензину залишилась лише чверть. Якийсь перуанець, якого ми зупинили щоб спитати, де заправка (гріфо), злякано замахав руками, мовляв "вертайтесь в Наску". По наших підрахунках, найближче місто мало бути десь за 60 км, і бензину мало б вистачити, але тут різко почало темніти. Ми вирішили не випробовувати долю і помчали назад в місто. Буквально за 15 хвилин стало зовсім темно, і це була тільки 6 вечора! Страшно навіть подумати, що б ми робили на тому перевалі вночі без палива. Це був перший і єдиний наш промах. Більше ми з паливом не жартували.
Досить швидко знайшли хостел. Доторгувались з власником до 16 доларів за номер на двох з ванною і гаражем для авто, швидко вселились, зробили собі чаю, і в 8 вечора позасинали. На наступний день ми мали встати о 5 ранку.
Далі буде...