Третій тиждень триває дистанційний етап Літньої школи “Свідомі медіа і Зцілення історичної пам'яті Холодного Яру”, польовий етап якої проходив з 15 по 20 серпня в Чигиринському районі Черкаської області та зібрав разом журналістів, науковців, громадських активістів, музикантів та багатьох небайдужих до долі Холодного Яру та планети.
Метою Школи є налагодження взаємозв’язку та спільної роботу громадян світу: свідомих медіа-фахівців, екологів, населення, освітян, студентів, представників ГО та місцевої влади для створення механізму вирішення локальних проблем (занепаду і ворожнечі місцевих общин, руйнування екосистем, історичного забуття, знецінення природних ресурсів, споживацької парадигми) і фіксації професійного досвіду для подальшого використання в різних точках планети.
З поміж розмаїття підходів до навчально-робочого процесу, на практиці досліджувались можливості одного з найпотужніших видів медіа - музики. Офіційне відкриття Школи, окрім візиту мельниківського сільського голови Анатолія Хоменка, директора медведівського краєзнавчого музею Богдана Легоняка і місцевого підприємця - організатора реконструкції бою між холодноярівцями і большевиками у квітні - Олега Островського, супроводжувалось концертом лідера київського гурту “Тінь Сонця” Сергія Василюка: “Рушник вишиваний, на покутті - ікона, я в маминій хаті, я знову вдома” і “твій батько казав: З Холодного Яру ми всі”, - такі слова задали настрій усьому заходу і поєднали ліричне і героїчне у свідомості слухачів.
Незвичною для нашої системи освіти стала лекція Ірини Завірюхіної з КНУТКТ ім. Карпенка-Карого - “Рецепція образу України у літературній творчості”, що супроводжувалась народними піснями під бандуру у виконанні Тараса Силенка. Сумна теза про те, що сьогодні Україна - це “самашедша”, яку так влучно описала Ліна Костенко, - мала би демотивуючий вплив на студентів, якби не пісня на слова анонімного твору ХІІ сторіччя “Ой, світло світла, єси, ти, Земле Руськая”. Вона хоч і розповідає про загибель землі Руської, та краса і світло Землі цієї, яка ще не згинула, вирувала у вітрах Холодного Яру і голосі кобзаря Тараса.
Один з робочих днів був присвячений медіа і висвітленню Холодного Яру в пресі. Відбулася зустріч з місцевими журналістами та практичне заняття по розкриттю маніпуляцій в медіа просторі: від піар-кампаній Київміськради до рок-фестивалів в Ісландії. Щоби не стати жертвою, чи винуватцем маніпулятивних технологій, окрім фактів, як зазначив Юрій Мельник, аспірант Львівського Університету ім. Франка, “важливим є відчуття справедливості”. Продовженням тем з медіа-екології та медіа-грамотності стала лекція-перфоманс під керівництвом спів-організатору Школи - Дарини Мірошниченко “Міф. Архетип. Медіа”. Глибину змістів розкривали музичні імпровізації у виконанні всіх учасників Школи під супровід композитора Юлії Танигіної (клавіші), ритмічні звуки барабанів та перкусії (Віти Баркар, Майкла Темпла з Нігерії, Лідії Тарнавської) і Тараса Силенка (дудка, бандура).
Серію концертів продовжив виступ Тараса Силенка під пам'ятником Холодноярським героям у с. Мельники - довгі думи і звук бандури - для гостей з Росії, Ісландії і Нігерії - надзвичайне занурення у контекст, через вібрації відкритих сердець народу.
У супроводі ж кобзаря молоді журналісти брали інтерв'ю у мельничан. Звуки народного інструменту, що відлунювали в пам’яті кожного українця, більше заохочували місцевих бабусь і дідусів поділитися чорними сторінками їх сімейних історій - репресованих родичах, наклепах на загиблих героях, відмовах СБУ вже в наш час розкривати справи людей, замордованих десятиліття тому тоталітарною машиною.
Постійні подорожі від “бази” - звичайної сільської школи в Мельниках - набирали барв з українськими й ісландськими народними піснями, форма яких: постійні повтори дозволяла міським жителям зі Львову, Києва, Донецька, Одеси, Черкас, Москви долучитися до співу і ще ліпше відчути зв'язок з місцем, серцем України.
Результати школи наразі - розкриття розмаїтості території Холодного яру і України. Перш за все для учасників Школи - представників не тільки різних регіонів України, але й різних культур та країн світу. Через цей натхненний образ навіть ті, хто не мають прямого відношення до журналістики - нігерійський студент-медик, норвежський системний аналітик Роша дьоґґ Йонсдотір, київський архітектор Віталія Баркар, інженер Данило Черкаський - почали писати про простих людей, їхні історії, про старезні дуби і Україну так, щоб люди по всій Землі змогли доторкнутися до глибин української душі, яка найліпше зафіксована в українському слові та в українських піснях. А разом з цим, краще би розуміли себе та ставали більш відкритими до кожної культури світу та кожного куточку Землі - унікального й неповторного водночас.
Фото: Карина Лебедєва
Текст: Дарини та Андрія Мірошниченки,
Джерело:
Молоде Радіо