роздуми про інтервенцію
Про інтервенцію, про яку сьогодні говорить багато людей.
Інтервенцію наразі здатні виконати тільки дві сили в світі - НАТО та ООН.
Шостий рік живучи в країні, в яку в свій час відбувалися інтервенції цих сил, дійшла певних висновків.
Детальніше про те, що таке їхня інтервенція.
Якщо б у події вмішалося НАТО, мало не здалося б і нашим, і вашим. Ці хлопці не виступають на жодній стороні, крім своєї, тому правила, яки б вони привнесли у державу своєю інтервенцією, можуть не сподобатися в першу чергу нам. Багато хто вважає, що війну в Боснії вирішило саме НАТО, однак це далеко не так - війну власне вже було вирішено, НАТО лише загальмувало просування боснийської Армії далі до міст, які контролювали серби, та нав"язало країні те саме Дейтонське порозуміння, яке тут всі називають скоріше «непорозумінням», тому що конфлікт він не вирішив, і національне питання у Боснії залишається гострим вже 20 років поспіль. Це неймовірно важко - жити в країні з такими умовами, я б ворогу не побажала, а тим більше рідній Україні. Де контроль в свої руки бере НАТО, там місцеві вже не скоро отримують такий шанс.
До того ж, існують сильні і небезпідставні підозри, що ще в 1999-му році НАТО дійшло згоди з Росією та «віддало» під її контроль весь екс-СРСР за обіцінку не втручатися у події на Балканах. Як інакше пояснити невтручання Росії у бомбування Сербії та невтручання НАТО у війну з Грузією.
Тепер про ООН. Ліпше, ніж як у фільмі «Нічия земля», описати дії ООН у воєнних конфліктах описати не можна. Я розумію, що зараз не час і не місце дивитися кіна, але подивіться, коли з"явиться час. Недарма фільму дали Оскара, ох не дарма.
Війска ООН виконують миротворчу функцію, простіше кажучи - функцію спостерігачів. Вони реально нічого не вирішують. Якщо хтось не знає історії такого собі містечка у Боснії під називом Сребрениця, розповім, що побиття тисячі цивілів стало можливим, незважаючи на безпосередню присутність на місці подій цілого батальону голандських оонівців. НА МІСЦІ ПОДІЙ, а не десь поруч! І в той час, коли місцевих людей кровожерливо вбивали, голандські солдати писали на стінах приміщення, де переховувалися, ганебні написи на адресу місцевих дівчат. Це не мої фантазії, ці написи можна побачити і зараз, я їх бачила власними очима.
До речі, про це мало хто знає за межами Боснії, але ще в одному місті країни подібний сценарій мав абсолютно вірогідні шанси, місто Жепча також було анклавом на сербській території, і його чекала доля Сребрениці. Але так склалося, що в цьому місті випало патрулювати укрбату ООН. І українці відкрили вогонь по сербах, що наближалися до міста, та врятували його мешканців!
Тобто зрозумійте, що навіть у війсках ООН єдині люди з яйцями - це українці.
Отже - ми самі за себе, і це наразі краще за будь-яку інтервенцію. Хоча би як не було страшно і самотньо...
Інтервенцію наразі здатні виконати тільки дві сили в світі - НАТО та ООН.
Шостий рік живучи в країні, в яку в свій час відбувалися інтервенції цих сил, дійшла певних висновків.
Детальніше про те, що таке їхня інтервенція.
Якщо б у події вмішалося НАТО, мало не здалося б і нашим, і вашим. Ці хлопці не виступають на жодній стороні, крім своєї, тому правила, яки б вони привнесли у державу своєю інтервенцією, можуть не сподобатися в першу чергу нам. Багато хто вважає, що війну в Боснії вирішило саме НАТО, однак це далеко не так - війну власне вже було вирішено, НАТО лише загальмувало просування боснийської Армії далі до міст, які контролювали серби, та нав"язало країні те саме Дейтонське порозуміння, яке тут всі називають скоріше «непорозумінням», тому що конфлікт він не вирішив, і національне питання у Боснії залишається гострим вже 20 років поспіль. Це неймовірно важко - жити в країні з такими умовами, я б ворогу не побажала, а тим більше рідній Україні. Де контроль в свої руки бере НАТО, там місцеві вже не скоро отримують такий шанс.
До того ж, існують сильні і небезпідставні підозри, що ще в 1999-му році НАТО дійшло згоди з Росією та «віддало» під її контроль весь екс-СРСР за обіцінку не втручатися у події на Балканах. Як інакше пояснити невтручання Росії у бомбування Сербії та невтручання НАТО у війну з Грузією.
Тепер про ООН. Ліпше, ніж як у фільмі «Нічия земля», описати дії ООН у воєнних конфліктах описати не можна. Я розумію, що зараз не час і не місце дивитися кіна, але подивіться, коли з"явиться час. Недарма фільму дали Оскара, ох не дарма.
Війска ООН виконують миротворчу функцію, простіше кажучи - функцію спостерігачів. Вони реально нічого не вирішують. Якщо хтось не знає історії такого собі містечка у Боснії під називом Сребрениця, розповім, що побиття тисячі цивілів стало можливим, незважаючи на безпосередню присутність на місці подій цілого батальону голандських оонівців. НА МІСЦІ ПОДІЙ, а не десь поруч! І в той час, коли місцевих людей кровожерливо вбивали, голандські солдати писали на стінах приміщення, де переховувалися, ганебні написи на адресу місцевих дівчат. Це не мої фантазії, ці написи можна побачити і зараз, я їх бачила власними очима.
До речі, про це мало хто знає за межами Боснії, але ще в одному місті країни подібний сценарій мав абсолютно вірогідні шанси, місто Жепча також було анклавом на сербській території, і його чекала доля Сребрениці. Але так склалося, що в цьому місті випало патрулювати укрбату ООН. І українці відкрили вогонь по сербах, що наближалися до міста, та врятували його мешканців!
Тобто зрозумійте, що навіть у війсках ООН єдині люди з яйцями - це українці.
Отже - ми самі за себе, і це наразі краще за будь-яку інтервенцію. Хоча би як не було страшно і самотньо...