Сначала це був Всеволод Нестайко і його "Тореадори з Васюківки". Потім якось ще мене зачепив гумор "Кайдашевої сім’ї" хоча потім вже так смішно не було. Трохи пізніше ледь не луснула над "Зачарованою десною". Звичайно шо Остап Вишня. В мене чоловік саме з тих, що кажуть шо "непонімають прелесть української літератури" я йому на одному свіданії "Зенітку" так прочитала, шо він сміявся до сліз. А я коли надепресуюся над "Самашедшим" шоб не тронуцця умом перечитую все шо є в хаті Остапа Вишні і сміюся як дурко. Він надзвичайний. А ще сміялася коли читала байки і єпітафії Василя Симоненка - дуже влучний гумор.
Ой блін та не простить мене моя альма-матер як я могла упустить - сімялася я над творами Котляревського канєшно. Бо він писав такою моєю полтавською мовою шо там не сміятися не можна.
Comments 78
Reply
Reply
Потім якось ще мене зачепив гумор "Кайдашевої сім’ї" хоча потім вже так смішно не було.
Трохи пізніше ледь не луснула над "Зачарованою десною".
Звичайно шо Остап Вишня. В мене чоловік саме з тих, що кажуть шо "непонімають прелесть української літератури" я йому на одному свіданії "Зенітку" так прочитала, шо він сміявся до сліз. А я коли надепресуюся над "Самашедшим" шоб не тронуцця умом перечитую все шо є в хаті Остапа Вишні і сміюся як дурко. Він надзвичайний.
А ще сміялася коли читала байки і єпітафії Василя Симоненка - дуже влучний гумор.
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Leave a comment