Агрофітнес
Був я на недавніх вихідних на історічєской родінє. Вже сама по-собі ця подія тягне на аналог повного сонячного затемнення по частоті з якою трапляєьтся, а тим більше в гарячу пору закопування картоплі - це воопше парад планєт.
Коротше кажучи, приїхав я додому пізно вночі, такий весь, раптовий і неочікуваний, як алкогольне отруєння після двох літрів самогонки.
А зважаючи на велику нову сережку у вусі, нерозчісану патлатість і бороду - то не хватало лише коня, для повного сходства із блудним циганом. Мама плаче, бабця плаче, сусіди плачуть, а пси голосно брешуть. Короче всі раді, як у бразільськом сєріалі.
Но тут не питаючи разрєшенія прийшла субота і показала пальцем на несаджений город, перекошений паркан і порвану теплицю. Короче роботи непочатий край, бо після самурайсього подвига отца і його переїзду в село - обійстя не бачило мужських рук більше року. Тут би впору сісти на трухляву лавку і заплакати.
Но нєт! Накачана в спортзалі мишца рвалась в бой, тому я для размінки вирішив піти на базар.
На базарі я, канєшно ж, зустрів однокласників со слєдами алкоголізму і проживанія з тьощой на ліце і ізрядно постарілих однокласниць. Варто зауважити, шо в школі я був непрівлєкатєльним жиртрєстом, від якого даже страшні дєвкі вернули писок. Зато тепер в їх погляді читався сум за втраченими можливостями замутить тоді такого мужчіну "на вирост". Хто ж знав шо я таким стану? Вони - точно не знали.
Короче обмінявшись кількома словами про то, як у мене тут всьо харашо і вислухавши як у них там всьо погано - я затарив всякого полєзного і вкусного, й поніс це всьо в закрома родного дома.
Хочу сказати, що мене неприємно вразила заздрість людей. Я думаю цим страждають всі провінційні містечка. Два питання, які не дають людям спокою: яка у мене зарплата і чи намутив я собі кієвлянку з квартірою. Так і хочеться сказать: мінуточку, но у міня же богатий внутрєнній мір, я творчєская лічность, то-сьо. Нє. Це нікого не филює. Сіравно шо німий сліпому розказує, шо таке червоний цвєт.
Я, шоб не падать духом, одразу по приходу додому вмазав пів відра свіжого борщу і пішов на город, де ми з бабусею тут же закопали більше мішка картофана, посіяли морквоцибулю і прочудрєбудєнь, а так же привели в порядок бур'яни.
З теплицею всьо оказалось непросто, бо однієї пари рук малувато для натягування плівки і її фіксації, но висше образованіє безслєдно не проходить і імпєрічєскім путьом я дуже швидко знайшов правильну методіку. А на останок, вже майже по темному, бистро но еффективно вирівняв паркан. Короче, похазяйнував я на славу, тому прийняв вольове рєшеніє гоцнуть піваса.
Спочатку думав піти купити і пити вдома, але згадав із якою швидкістю мамуся проїдає мені в голові дирку, якшо бачить шо я бухаю. Тому я пішов у гості до бабці з дідом. Правда, по дорозі туда ми з Маринкою, яку я видзвонив, прєдпріняли попитку знайти гендель і там гоцнуть пивка, но подходящого нічо не найшли.
А наступного ранку, вже їдучи в вагоні поїзда і ліцезрєя прєкрасних богінь, шо якраз похмелялись і постійно тусувались по вагону в шортіках і футболках, я зрозумів, що час не стоїть на місці. І моє рідне місто змінилось. Не то шоб я протів - мені це як-то пофігу, просто дійшов сам факт змін.
В першу чергу не зовні, це - на рівні людей. Всі постійно комусь заздрять, прєдпочітая почекати поки благо саме прийде, а не шось робити для його наближення. Ну і все сіре, без жодної динаміки, окрім динаміки зростання алкоголізму. За один короткий похід на базар і назад я наблюдав дві свадьби з участієм нівєст "Альо! Хьюстон!? Сьомий мєсяц, зальот нормальний!" і женіхів, у яких нема даже зачатків растітєльності на ліце. Виникло питання - що вони дадуть своїм дітям? Ну да, маладци, рано взнали як виглядає секс. Та що вони побачать у власному житті окрім постійної битовухи з ранніх лєт?
Ну і канєшно ж проча молодьош, не связана узами раннього брака, тоже весела і задорна - бриті пацанчікі, шо слухають круту репачіну на всю мощь дінаміка своєї дешевої мобілочкі, пергідрольні старшокласниці в лосінах, шо дують портвєйн (в кращому випадку) прямо з горла на порозі діскатєкі. Я все розумію, мені теж було колись шіснадцясь років. Але невже їм нічого не хочеться?
Але то такоє. Главне, шо город посаджено, а мама щаслива як з приводу приїзда синочка, так і з того, шо синочок попер назад в сталіцу неприподйомну сумку із всякими банками і яблуками.
І я розгрузився трішки. Шкода лише, що мій, посаджений лічно мною 13 років назад сад - пропадає без регулярного догляду. Треба буде шось придумати, щоб врятувати хоч половину дерев.
А провінція? Провінція це добре, проте в дуже невеликій кількості.
Коротше кажучи, приїхав я додому пізно вночі, такий весь, раптовий і неочікуваний, як алкогольне отруєння після двох літрів самогонки.
А зважаючи на велику нову сережку у вусі, нерозчісану патлатість і бороду - то не хватало лише коня, для повного сходства із блудним циганом. Мама плаче, бабця плаче, сусіди плачуть, а пси голосно брешуть. Короче всі раді, як у бразільськом сєріалі.
Но тут не питаючи разрєшенія прийшла субота і показала пальцем на несаджений город, перекошений паркан і порвану теплицю. Короче роботи непочатий край, бо після самурайсього подвига отца і його переїзду в село - обійстя не бачило мужських рук більше року. Тут би впору сісти на трухляву лавку і заплакати.
Но нєт! Накачана в спортзалі мишца рвалась в бой, тому я для размінки вирішив піти на базар.
На базарі я, канєшно ж, зустрів однокласників со слєдами алкоголізму і проживанія з тьощой на ліце і ізрядно постарілих однокласниць. Варто зауважити, шо в школі я був непрівлєкатєльним жиртрєстом, від якого даже страшні дєвкі вернули писок. Зато тепер в їх погляді читався сум за втраченими можливостями замутить тоді такого мужчіну "на вирост". Хто ж знав шо я таким стану? Вони - точно не знали.
Короче обмінявшись кількома словами про то, як у мене тут всьо харашо і вислухавши як у них там всьо погано - я затарив всякого полєзного і вкусного, й поніс це всьо в закрома родного дома.
Хочу сказати, що мене неприємно вразила заздрість людей. Я думаю цим страждають всі провінційні містечка. Два питання, які не дають людям спокою: яка у мене зарплата і чи намутив я собі кієвлянку з квартірою. Так і хочеться сказать: мінуточку, но у міня же богатий внутрєнній мір, я творчєская лічность, то-сьо. Нє. Це нікого не филює. Сіравно шо німий сліпому розказує, шо таке червоний цвєт.
Я, шоб не падать духом, одразу по приходу додому вмазав пів відра свіжого борщу і пішов на город, де ми з бабусею тут же закопали більше мішка картофана, посіяли морквоцибулю і прочудрєбудєнь, а так же привели в порядок бур'яни.
З теплицею всьо оказалось непросто, бо однієї пари рук малувато для натягування плівки і її фіксації, но висше образованіє безслєдно не проходить і імпєрічєскім путьом я дуже швидко знайшов правильну методіку. А на останок, вже майже по темному, бистро но еффективно вирівняв паркан. Короче, похазяйнував я на славу, тому прийняв вольове рєшеніє гоцнуть піваса.
Спочатку думав піти купити і пити вдома, але згадав із якою швидкістю мамуся проїдає мені в голові дирку, якшо бачить шо я бухаю. Тому я пішов у гості до бабці з дідом. Правда, по дорозі туда ми з Маринкою, яку я видзвонив, прєдпріняли попитку знайти гендель і там гоцнуть пивка, но подходящого нічо не найшли.
А наступного ранку, вже їдучи в вагоні поїзда і ліцезрєя прєкрасних богінь, шо якраз похмелялись і постійно тусувались по вагону в шортіках і футболках, я зрозумів, що час не стоїть на місці. І моє рідне місто змінилось. Не то шоб я протів - мені це як-то пофігу, просто дійшов сам факт змін.
В першу чергу не зовні, це - на рівні людей. Всі постійно комусь заздрять, прєдпочітая почекати поки благо саме прийде, а не шось робити для його наближення. Ну і все сіре, без жодної динаміки, окрім динаміки зростання алкоголізму. За один короткий похід на базар і назад я наблюдав дві свадьби з участієм нівєст "Альо! Хьюстон!? Сьомий мєсяц, зальот нормальний!" і женіхів, у яких нема даже зачатків растітєльності на ліце. Виникло питання - що вони дадуть своїм дітям? Ну да, маладци, рано взнали як виглядає секс. Та що вони побачать у власному житті окрім постійної битовухи з ранніх лєт?
Ну і канєшно ж проча молодьош, не связана узами раннього брака, тоже весела і задорна - бриті пацанчікі, шо слухають круту репачіну на всю мощь дінаміка своєї дешевої мобілочкі, пергідрольні старшокласниці в лосінах, шо дують портвєйн (в кращому випадку) прямо з горла на порозі діскатєкі. Я все розумію, мені теж було колись шіснадцясь років. Але невже їм нічого не хочеться?
Але то такоє. Главне, шо город посаджено, а мама щаслива як з приводу приїзда синочка, так і з того, шо синочок попер назад в сталіцу неприподйомну сумку із всякими банками і яблуками.
І я розгрузився трішки. Шкода лише, що мій, посаджений лічно мною 13 років назад сад - пропадає без регулярного догляду. Треба буде шось придумати, щоб врятувати хоч половину дерев.
А провінція? Провінція це добре, проте в дуже невеликій кількості.