(no subject)
ПРАВДА І МІФИ ПРО КОСТЬОЛ " ПРЕЧИСТОГО СЕРЦЯ ІСУСА" У ЧЕРНІВЦЯХ
«Шпиль єзуїтського костьолу підноситься там до самих хмар!» -
стверджував один з моїх чернівецьких кузенів»
(Георг Дроздовський)
Волею долі, рівно 30 років тому, влаштувався працювати до Державного архіву Чернівецької області, що розташовувався в одному з найкрасивіших і найзагадковіших будинків нашого міста - костьолі єзуїтів "Пречистого серця Ісуса". Тут, за метровими стінами костьолу, щодня переглядаючи сотні, а то й тисячі архівних справ, із задоволенням, іноді, щоправда, впереміш зі смутком, занурювався у суєту колишнього світу. Цей примарний світ, на жаль, давно вже не існує, але без нього не існувало б і нас з вами. За цей час доводилося чути багато міфів, як про саму будівлю, так і про його колишніх мешканців - єзуїтів. Архівні документи, розповіді очевидців, власні спостереження й, особливо, робота магістра Владислава Гримського (W. Grymski) з Любецького католицького університету "Dzieje Kosciola katolickiego w Czernowcach w XX w.", написана у Любліні ще 1999 року, допомогла краще дослідити одну з маловивчених сторінок яскравої історії нашого міста - незвичну й багато у чому трагічну долю єзуїтського костьолу.
Під будівництво костьолу єзуїтам подарували земельну ділянку, на якій раніше муштрували солдатів 41-го полку.
Витоки історії костьолу можна прослідкувати починаючи з кінця 70-х років XIX століття, коли у Чернівцях з'явилися перші місіонери єзуїтів. Дещо пізніше, у 1885 р., архієпископ Зигмунт Щесни Фелинськи (роки життя 01.09.1822 - 17.09.1895) вже сам офіційно звернувся до Товариства єзуїтів з проханням сприяти поширенню діяльності отців-єзуїтів також на територію Чернівців. Для швидшого просування справи архієпископ навіть погодився здавати їм під житло за низькою ціною свій власний будинок.
Спочатку місцева влада й представники інших віросповідань, особливо православні, з осторогою і навіть деяким побоюванням сприйняли появу у Чернівцях представників цієї течії християнства. Щоправда, вже зовсім скоро представники трьох основних християнських церков краю - католицький інфулат Корницький, вірменський прелат Митульський та український канонік греко-католиків Костецький, змінили своє ставлення до єзуїтів і поставилися до них значно прихильніше. Серед цивільних осіб, які сприяли діяльності єзуїтів, особливо виділялися бургомістр краю барон Піно де Фриденталь, бургомістр Чернівців Антон Кохановський, професори університету Хіллер, Скедел та Холбан, військовий лікар Поллак, військовий капелан капітан Хіммель, лікар Майер, аптекар Крижановськи, полковник Тум, придворний радник барон Фекете, директор крайового банку Пашкіс.
Відтак вже на початку вересня 1885 року священиком єзуїтів був призначений отець (латиною Superiorum) Симон Тиховськи (1885-1886). Перші служби він проводив у маленькій каплиці, у якій заледве могло вміститися кілька людей. Але позаяк кількість послідовників єзуїтів швидко росла, з'явилася необхідність негайного будівництва нового костьолу. Ініціатива належала отцеві Францишеку Ксав'єру Еберхарду (1889-1898). Під будівництво костьолу міська влада подарувала єзуїтам земельну ділянку, на якій раніше солдати 41-го буковинського полку проводили свої практичні заняття, так зване "муштрування".
Найбільший з трьох дзвонів, які доправили у Чернівці аж з англійського Едінбурга, назвали "Серце Ісуса"
Автором проекту костьолу став директор Чернівецької вищої реальної школи (ремісників, сьогодні - це приміщення середньої школи № 2 ) професор Лайцнер. Кошти на будівництво складалися переважно з пожертвувань місцевих віруючих та високопоставлених осіб, а також пожертвувань віруючих з сусідньої Галичини. Тим з них, хто пожертвував на спорудження костьолу більше 50 крон, на знак подяки, видавалися маленькі чудотворні іконки. Початкову вартість будівлі архітектор Лайцнер визначив у 160 тис. злат. Щоправда, в кінцевому результаті, разом зі скульптурами, дзвонами, більшим органом, а також резиденцією, що була побудована з тильного боку костьолу, вартість підскочила до 208 тис. злат.
Висвячення фундаменту костьолу відбулося 7-го червня 1891 року. Львівську митрополію на цьому дійстві представляв особисто архієпископ Северин Моравський. На освяченні також були присутні предстоятелі та віруючі трьох віросповідань: католицького, православного й іудейського.
Професорові Лайцнеру у спорудженні костьолу допомагали будівельник А. Леопольд, муляр Л. Кукурудз і слюсар Шустер. Віконні вітражі привезли із Гротова (Бєльско-Бяла, Польща). Автором настінних розписів став художник Каша з Миколаєва, а автором головного вівтаря й амвона - майстер Штуфлесер (Тіроль, Австрія). Встановлений у костьолі орган вартістю 5 тисяч флоринів виготовили на заводі Рігера в Едендорфі (Біненбюттель, Німеччина). Весною 1894 р. з Едінбурга (З'єднане Королівство Великої Британії) доставили три дзвони. Найбільший з яких назвали "Серце Ісуса".
21-го листопада 1894 року Йозеф Шмідт освятив чернівецьку парафію єзуїтів, а 25-го листопада того ж року львівським архієпископом Северином Моравським була освячена новозбудована святиня. На урочистості з цієї нагоди прибула велика кількість віруючих з різних куточків Буковини й Галичини. Через рік, 21-го червня 1895 р., відбулися торжества з нагоди присвоєння храму імені "Пречисте серце Ісуса". На відзначення цього дня вівтар встановили не у приміщенні, а перед костьолом, а для багатотисячної юрби віруючих відправили службу одразу трьома мовами: польською, руською (українською) та німецькою.
Прикметно, що у костьолі "Серце Ісуса" час від часу також проводилося таїнство висвячення католицьких священиків. Відомо, що ще 7 липня 1935 року до Чернівців з цією метою спеціально приїжджав з Бухареста митрополит Міхай Робу. І саме у костьолі "Серце Ісуса" того дня було здійснено таїнство висвячення священиків Йозефа Єдрежевського і Яна Новацького.
Натомість обряди хрещення, одруження чи відспівування у костьолі не проводилися, позаяк костьол був ректоральним. Однак вже у 1941 році, під час окупації Чернівців німецькою й румунською арміями та з початком переслідування євреїв, багато послідовників зірки Давида прийняли католицьке хрещення саме в цьому костьолі. За ці діяння румунська влада спочатку навіть заарештувала генерального вікарія отця Владислава Куморовича, щоправда, незабаром по тому його звільнили. Відтак до самого початку Другої світової війни костьол "Серця Господа Ісуса" у Чернівцях залишався головною резиденцією Закону єзуїтів Румунії.
У головному вівтарі костьолу донедавна був кабінет директора архіву
Майже одразу після спорудження, побудована у неоготичному стилі святиня надала Чернівцям специфічного європейського шарму. Головний вівтар костьолу (донедавна там був розташований кабінет директора архіву) також був виконаний у неоготичному стилі. Відомо також, що окрім головного вівтаря, у костьолі були й бічні вівтарі. По одній стороні розташовувався вівтар Пресвятої Богородиці Марії. Ікона, що розміщалася в цьому вівтарі, мала корону, прикрашену 12 зірками. Із двох сторін ікони розміщувалися дві скульптури: Святої Терези Дитини Ісуса (Л'єжської) і Святої Маргарити Марії Алакок (французька черниця). З іншого боку містився вівтар Святого Ігнатія Лойоли, засновника католицького ордена просвітителів і місіонерів Товариства Ісуса, члени якого відомі широкому загалу як єзуїти. У цьому вівтарі перебувала прекрасно вирізьблена фігура благочестивого Святого Франциска Ксав'єра-місіонера, члена ордена єзуїтів, духовного заступника індійських християн. Обабіч цієї скульптури перебували ще кілька менших фігур. У костьолі також були вівтарі Святого Станіслава Костки (послушника ордена єзуїтів, який вважався заступником Львова) і Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.
Однією з прикрас костьолу, безумовно, був Хресний шлях (латиною Via Crucis або польською Droga Krzyzowa). Хресний шлях - складова частина Страстей Господніх, що включає в себе Несення хреста з кульмінацією - Розп'яттям. Традиційно на стінах католицьких храмів по периметру розміщують чотирнадцять картин або скульптурних композицій, які відповідають чотирнадцяти зупинкам хресного шляху. Таким чином богомольці під час богослужіння обходять увесь храм. Зсередини костьол також був прикрашений мальовничою поліхромією й чудовими вітражами, переважно знищеними під час реконструкції будівлі під архів.
У міжвоєнні роки свята літургія у костьолі проводилася о 9 годині ранку щодня, а по неділях також о 9-й годині, але тільки для німецьких віруючих, а о 11.30 - для польських. На Різдво костьол прикрашали, а при бічних вівтарях влаштовували вертепи. На святковій службі, крім органа, часто також грав малий оркестр під керівництвом органіста Зажимського. Зазвичай же на органі щодня грав брат Бартовяк, а органіст Зажимськи робив це лише у неділю та в святкові дні.
"Чорні й страшні хмари зависли над костьолом, і захистити його не зможемо"
Щоб краще усвідомити, скільки під час цієї реконструкції було загублено скарбів, необхідно більш детально зупиниться на тих змінах, які відбувалися під час переобладнання костьолу наприкінці 50-х початку 60-х років XX сторіччя під архів. Адже ще у перший рік радянської влади на Буковині (1940-1941) костьол продовжував працювати, але перебував під пильним наглядом органів НКВД. Після завершення війни, у 1945 році, місцева влада передала цей єзуїтський храм віруючим православного віросповідання, мотивуючи цей крок неможливістю існування у місті одразу двох костьолів. Відтак останню службу, перед остаточним закриттям костьолу, провів отець Казимир Якубовськи, "великодосвідчений ловець душ", прозваний буковинським Петром Скаргою (1536-1612, католицький теолог, письменник). На його проповіді справді збиралися цілі юрби людей, серед яких були як католики, так і протестанти і навіть православні. Багато часу він присвятив роботі з молоддю й дітьми. У польському будинку організовував зустрічі, так звані "Байки". Згідно зі спогадами одного з учасників тих зустрічей Людвика Маркулака, у своїй останній проповіді отець Якубовски сказав наступне: "Чорні й страшні хмари зависли над костьолом, і захистити його не зможемо". Віруючі розуміли, що ця божественна католицька літургія є останньою в цьому костьолі й зі слізьми на очах співали "Не залишай нас...". Щоправда, не минув і рік після цієї події, як представник державної влади зажадав, щоб тепер вже і православний священик віддав йому ключі від костьолу.
Кілька років храм простояв закритим, без особливої охорони. Аж поки комусь не прийшла ідея розмістити в ньому документи обласного архіву, що доти зберігалися у чотирьох приміщеннях у різних кінцях міста. За цей час багато церковного начиння уже встигли розікрасти, у тому числі - чудовий орган, дзвони й механізм годинника з вежі костьолу, що мелодією-сигналом щогодини сповіщав час на всі чотири сторони світу. Відомо, ще в 1960 році ксьондз Йозеф Єдрежевськи написав листа голові Чернівецького міськвиконкому з проханням видати йому оснащення й літургійне начиння костьолу, у тому числі Хресного шляху, фігури Божої Матері, Святого Антонія, Господа Ісуса у гробниці тощо, однак відповіді на цей його запит так і не надійшло. Те, що все-таки вдалося тоді врятувати, довший час зберігалося в одному з підвалів костьолу, аж поки у 80 роках ті рештки - скульптурну частину інтер'єра, пошкоджені фігури святих, деяке церковне начиння, одяг - передали на зберігання до обласного краєзнавчого музею.
Двома залізобетонними перекриттями, які кріпилися у стінах костьолу, внутрішній простір храму розділили на три поверхи. Для зміцнення стелажів архівосховища між колон звели цегельні стіни. Таким чином, всі колони були заховані новоспорудженими стінами й частково зіпсовані, особливо їх верхні, оздоблені скульптурними прикрасами, частини. Тоді ж були знищені нижні вітражі вікон, які заважали вільній доставці будматеріалів у середину будови. Більше пощастило найкрасивішим верхнім вітражам вікон, що все-таки вціліли. Тут при архіві розміщався читальний зал, робочі кабінети й сховище третього поверху. У місцях стикування нових добудованих розділових стін і залізобетонних перекриттів повністю було знищено мальовничу поліхромію стін костьолу, в інших місцях її просто забілили. Тому місцями, де вапно зараз відходить, її можна побачити і сьогодні.
У ніч з 13 на 14 січня 1950 року з території біля костьолу прибрали Матір Божу, відому "Пієту"
Цікава історія пов'язана з каплицею, що розташовувалася в одному з підвальних приміщень костьолу ("Доба" нещодавно розповідала про це докладно, тому тут обмежуся лише коротким викладом справи). Під час Першої світової війни на території Буковини велися запеклі бої й жертви були з обох ворогуючих сторін. Загиблих в основному ховали на місці бойовищ. Натомість у міжвоєнний час, завдяки діяльності Товариства "Культ героїв", філії якого існували майже у всіх повітах Румунії, знайдені останки загиблих солдатів ховали на спеціально приготовлених для цього ділянках місцевих цвинтарів або на військових меморіальних цвинтарях. У цій шляхетній справі, безумовно, брали участь і парафіян костьолу "Серце Ісуса", які таким чином вирішили перепоховати полеглих солдатів католицької віри на території свого костьолу. Так, у середині 30-х років XX століття на території костьолу (з лівої сторони, де сьогодні розташований газорозподільний пункт) з'явилися могили перепохованих солдатів. Наприкінці 50-х років, коли костьол реконструювали під архів, влада вирішила перепоховати останки солдатів у підвалі костьолу. Вхід у каплицю замурували цеглою, а на стіні прикріпили таблицю з написом: "Тут поховані 60 польських солдатів, загиблих у війну 1914-1917 рр.". Однак багато істориків сумніваються у тому, що у цій каплиці справді когось поховано. Добре знаючи вдачу тодішньої влади, фахівці схильні вважати, що могили солдатів просто зрівняли з землею, а на стіні замурованої каплиці просто встановили муляж, щоб заспокоїти громадську думку.
Ще одна каплиця - "Святого Антонія" - розташовувалася у скверику з лівого боку костьолу (якщо дивитися на нього з боку вулиці Шевченка), якраз напроти будівлі управління СБУ. Вже у радянські часи єврейський швець Мошко відкрив у ній майстерню з ремонту взуття. Старожили подейкують, що це чомусь дуже не сподобалося тодішнім власникам будівлі - співробітникам КДБ, які таким чином опинилися під пильним "спостереженням" з ранку до вечора підозрілого єврея-шевця. Як би то не було, але одного ранку, прокинувшись, городяни побачили на цьому місці, де колись стояла каплиця, а згодом шевська майстерня, лише купу попелу й бетонний фундамент від колишньої каплиці.
Тут же поруч височіла фігура Святого Яна Непомуцького (небесного заступника сповідників, а також заступника Праги й всієї Чехії), що зникла в ніч з 13 на 14 січня 1950 року. До слова, цієї ж ночі невідомі розвалили й вивезли у невідомому напрямку ще одну католицьку святиню Чернівців. Мова про так звану "Пієту" - фігуру Матері Божої з дитиною Ісусом на руках і двома ангелами по боках, яка за австрійських часів стояла на Центральній площі міста, якраз напроти мерії. Після 1918 року румунській владі чомусь не сподобалося, що на головній площі столиці Буковини - споконвічно православній провінції колишньої Австрійської імперії - установлена скульптура, яка відповідає всім канонам католицької церкви. Тож ще у 1922 році, без дозволу католицької влади, скульптуру Матері Божої демонтували й установили на так званому Хальцпляце, з правого боку костьолу єзуїтів, приблизно там, де сьогодні перебуває верхній вхід на Червоноармійський базар. На знак протесту проти такого гвалтовного рішення тодішньої влади, католики відмовилися освячувати це нове місце для "Пієти". Навіть з огляду на те, що офіційна влада прикрасила територію, провівши її електрифікацію й озеленення. Представники комуністичного режиму виявилися менш церемонними у цьому випадку, відтак "Пієту" просто демонтували.
Звісно, розміщення архіву в костьолі - не найвдаліший вибір, проте це не провина архівістів минулого чи, тим більше, сучасних, яких просто поставили до відома, де вони мають працювати. З погляду тодішньої влади, напевно, це був правильний вихід. Принаймні за період часу, починаючи з 1963 року і до сьогодні, коли в костьолі був розміщений державний архів, відомий багатьом як режимна установа з охороною й під пильним спостереженням органів безпеки (насправді, це уявлення не зовсім відповідає дійсності), будівля постраждала найменше. Траплялися, звісно, природні втрати, заподіяні плином часу, поганим фінансуванням, неякісним ремонтом, відсутністю опалення, словом - усі ті втрати, що притаманні для будь-якого іншого старовинного будинку у Чернівцях. Переважна більшість того, що було знищено, знищили саме під час реконструкції костьолу.
2009 рік
