Про розпач перед рухливістю світу

[dmytrish]

Фаулз колись порівнював людьске життя із безберегим океаном, в якому ми - тільки купка людей на плоту, що вірить, що у них є пункт відбуття і пункт призначення, тоді як насправді океан не має берегів і наше життя приречене початись і закінчитись на тому ж плоті. Звичайно, це не позбавлено сильного присмаку екзистенціалізму, а я не любитель

Comments

[ext_1343984]

А мені навпаки імпонує така метафора. Я зразу собі уявляю, що попереду ловлячи на свої пики бризки потужних хвиль, стоять пошматовані і засмаглі сміливі ті, хто вірить, що вони таки кудись допливуть. І тому їхньому погляді пробігає трагічна радість. Такі собі пірати-авантюристи і просто невтомні шукачі пригод, яких матросить незвідана і бездонна стихія.
Звісно що коли починаєш заглиблюватися і розширювати контекст - виявляється, що за тими людьми зразу розляглися і всі решта члени і статусні одиниці суспільства- там і сморід і бездомність і соціальна нерівність і підлість і тупість і обивательство.

Коротше іноді варто відпочивати і просто не заглиблюючись посмоктувати соломинкою кайф чистої естетики свого шляху.

[dmytrish]

Так да, мій погляд на життя типово песимістичний, до вільного плавання може бути й оптимістичний підхід.
Дійсно, варто ловити кайф більше, ніж я)