Як Адя і Йося Польщу дерибанили (6)
Початок терору окупантів-«визволителів»
Масована ідеологічна робота радянського пропагандивного апарату призвела до того, що переважна більшість вояків Червоної Армії-українців свідомо вступила в бойові дії 17 вересня 1939 року. Кожного дня в радянській пресі з’являлися повідомлення про радянсько-німецькі угоди («Ворожнечі між Німеччиною і СРСР покладено кінець»), німецько-польську війну («Гнила польська держава розвалилася»), українців у Польщі («Українське населення приречене на культурне дикунство»). З початком військових дій СРСР проти Польщі преса активно прищеплювала воякам-радянцям ненависть до поляків («При відступі поляки спалювали українські села, грабували майно, вбивали жінок і дітей»), і при цьому не надавала жодних конкретних фактів. В день самого вторгнення 17 вересня серед населення поширювали листівку Тимошенка «До робітників і селян Західної України» (120 тисяч апримірників) де наголошувалося, що «ми йдемо до вас, наших братів, щоб допомогти вам визволитися від гноблення польських панів».
Але політичні донесення і прокурорські звіти з Українського фронту засвідчують факти несприйняття зміни зовнішньоекономічного курсу СРСР. Так, у донесенні від 12 вересня комісар 13-го стрілецького копусу Ліппа повідомляв, що полковник Балазнєв заявляв: «Кому більше симпатизуємо, Польщі чи фашистській Німеччині?», а 16 вересня начальник політуправління вронту повідомляв Мехлісу, що навіть політпрацівники негативно ставляться до вторгнення в Польщу. Зокрема, політрук 4-ї мотобригади Потелешко казав: «Намі ніхто війни не оголошував, чого ж ми втручаємося у велику війну».
Ще більш інтенсивно вивловлювалися рядові бійці.
Танкіст 38-ї бригади Єгоров: «Німеччина - наш найзапекліший ворог, а ми з нею заграємо дружніми договорами. Як на це дивиться світовий пролетаріат?»
Червоноармієць 2-го кінного корпусу Кузьмін: «Яка може бути дружба між фашизмом і комунізмом. Якщо ми будемо допомагати Німеччині у війні проти Польщі і Франції, це означає - ми зміцнюємо фашистський режим».
Червоноармієць 25-ї стрілецької дивізії Лисак «заявив, що не хоче класти голову невідомо за кого».
Сержант 25-ї стрілецької дивізії Биков «прилюдно вивловлював антирадянські заяви» і був засуджений на 6 років ув’язнення.
Червоноармієць приписного складу Шевченко виловився так: «Хай воюють керівники уряду і партії, яким добре живеться»
[Российский государственный военный архив (РГВА), ф.35084, оп.1, д.188, л.4, 35, 39, 44].
Чимало червоноармійців вдавалися до крайнощів, аби не приймати участь в агресії проти Польщі.
19 вересня 1939 року комісар 209-го гарматного полку доповідав. що червоноармійці Онуфрієнко, Іванько, Федоренко, Богдан прострелили собі ноги або відрубали пальці на руках. Те ж саме зробили Миколаєнко і Ткачук з 28-го гаубичного полку. За перший тиждень війни булдо зафіксовано 6 самогубств черех червоноармійців, деякі відмовлялися брати зброю через релігійні переконання і були ув’язнені на 5-7 років. 22 вересня втік з поля бою лейтенант Гордєєв (розстріляний), при переході кордону намагався дезертирувати червоноармієць Ющенко (засуджений на 10 років), після зачитування наказу про вторгнення - червоноармійці Чернуха і Петров. Сержант Попов з 32-ї кіної дивізії втік на автомашині до німців. Червоноармієць Григоровичі 24 вересня у Чорткові відкрив кулеметний вогонь по своїх. 23 вересня червоноармійці у Львові випадково застрелили кореспондента газети «Комуніст».
[РГВА, ф.35084, оп.1, д.188, л.83, 184, 187, 233, 249].
21 вересня Вйськова Рада фронту повідомляла про брутальне ставлення до полонених поляків і місцевого населення, мародерство і «барахольство». Через декілька днів постанова тієї ж Військовї Ради вимагала посилити боротьбу з негативними явищами, а командирам і комісарам вживати всях заходів аж до розстрілів.
24 вересня начальник політуправління фронту Пожидаєв доповідав, що на території Львівського воєводства роздано-розкидано мільйон листівок з поясненням, що Червона армія прийшла як визволителька
[РГВА, ф.35084, оп.1, д.188, л. 213-217].
За наказом Ворошилова з 23 вересня мобілізовані в Західній Україні і в Західній Білорусі військовополонені-українці, білоруси, чехи були відпущені додому (загалом 44 тисячі). Всі офіцери, жандарми, поліціянти, «контрреволюціонери» були передані до НКВС.
Але задекларовані високі цілі насправді оберталися брутальним порушенням людських норм і законів.
21 вересня 1939 військовий прокуров Носов відвідав Тернопіль і повідомляв у Москву, що на вулицях міста (на третю добу після його захоплення радянцями!) триває безладна стрілянина, на вулицях валяються трупи вбитих польських офіцерів, всюди самочинні розстріли, в Озерній неподалік міста пограбовано біженців, зґвалтовано жінку, масове «барахольство». Через безлад з місцевою тюрми збігли 700 злочинців. Коли політичні в’язні добровільно здалися, їх знову посадили у в’язницю.
Прокурор 6-ї армії Нечипоренко зі Львова інфомував особистим листиов Сталіна і Ворошилова про свавілля і злочинність у 2-му кінному корпусі і підкреслював, що командувач армії Голіков сприяє самочинним розстрілам військовополонених і місцевих жителів і не вживає заходів для припинення зловживань, особливо насильств і пограбувань. Так, 21 вересня Голіков і член військової ради армії Захаричев санкціонували безпідставний розстріл 10 осіб і дали вказівку знищувати «ворогів народу» без суда і слідства. Начльник особливого віділлу корпусу Кобернюк у Золочеві арештував і самочинно арештував 10 польських чиновників. Комісар корпусу Крайнюков особисто санкціонував самосуди. Прокурор наводив інші приклади
1) капітан Бакаєва (особисто пограбував і розстріляв 5 беззбройних польських офіцерів),
2) політпрацівник Берднікова (з двома бійцями затримав 6 цивільних осбі, розстріляв їх і зґвалтував жінку),
3) батальонний комісар Мінєєв (розстріляв 7 польських офіцерів, які добровільно здали зброю)
4) начальник політвідділу 24-ї танкової бригади Березовський «ліквідував куркуля»
5) політрук Степовенко і молодший лейтенант Боднарчук з 45-ї дивізії (пограбували і вбили 2 польських офіцерів)
6) командир батареї старший лейтенант Булгаков і старший політрук Кондюрин вивели з колони 15 полонених польських солдатів і розстріляли їх з гармати.
Прокурор дослівно подомляв таке: «Батальонний комісар Пономарьов з 14-=їкінної дивізії відверто говорив бійцям, що полонених польських офіцерів і жандармів слід розстрілювати без суду. В результаті червоноармійці під час конвоювання самочинно розстріляли чотирьох польських офіцерів»
[РГВА, ф.35084, оп.1, д.188, л. 33, 180, 184, 243].
Після такого розголосу Ворошилов навіть видав наказ № 0059, де було зазначено: «Голіков і Захаричев не тільки не запобігли незаконним розстрілам, а ще й видали 20 вересня директиву, згідно з якою всі виявлені ватажки бандитів, погромщиків підлягають розстрілу протягом 24-х годин», а 2 жовтня 1939 року військовий трибунал засудив 73 бійці і командири армії, з них 10 (Бердніков, Фролов, Капітанов, Семеніхін, Шинкарчук, Воронюк, Булгаков та інші) - до розстрілу.
Особливі відділи всіх підрозділів Червоної армії активно підключилися до суто жандармських функцій - пошуку «ворожих та ненадійниї елементів» і репресім проти них. Розвідвідділ все того ж 2-го кінного корпусу зі Львівщини повідомляв про «контрреволюційні» організації УНДО, УНО, селянської партії в Добрянах, Жовкві, куликові, Оброшині, Крехові, Обротичах, про василянські монастирі у Жовкві і Крехові тощо. Наприкінці начальник розвід відділу традиційно зазначав - «арештовані», «передані до НКВС», «встановлений нагляд»
[РГВА, ф.4, оп.15, д.56, л. 262-265, 301-303, 323, 330, 343].
Серед потенційних ворогів радянської влади радянська військова розвідка виділяла - єврейський Бунд, українські «Просвіту», «Луг», Сельроб», УНДО, польську ППС. Найчастіше всі учасники цих громадських об’єднань були позначені як «антирадянські ворожі елементи» і їхнє життя автоматично залежало від НКВС.
До речі, це відомство за директивою Берія ще від 15 вересня «Організація роботи у західних областях України і Білорусії» делегувало до кожної армійської групи по 50-70 своїх оперативних працівників під загальною командою народного комісару внутрішніх справ УРСР Івана Сєрова. який особисто керував масовими арештами «українських буржуазних націоналістів» (ОУН) і польських ворожих елементів» (Союз збройної боротьби, Польська організація боротьби за волю, Таємна військова організація та інші).
Для співпраці з НКВС були залучені армійські підрозділи, особливі відділи і віськові трибунали.
Вже 21-30 вересня були засуджені 64 особи (30 колишніх офіцерів і поліцейських), з яких розстріляно 23. Серед них Зеленко (колишній «гетьманець» Скоропадського). 27 вересня розстріляні за «участь у боротьбі проти комуністичного підпільного руху» Корчак і Булинський. 23 вересня у Рівному розстріляні Череховець (колишній офіцер, нині - власник аптеки), Могильницький (син судді), Гавросський («куркуль»), Туракевич (службовець польської адміністрації), 27 вересня у Тернополі розстріляні Куба ( колишній член КПЗУ за свідченні проти комуністів на суді в 1937 році), Мирек (службовець поліції) та інші
[РГВА, ф.35084, оп.1, д.188, л. 236, 258, 271-277].
17 жовтня 1939 голова Військової колегїї Верховного суду СРСР Ульрих розіслав військовим трибуналам Українського і Білоруського фронтів спеціальну директиву: «Смертні вироки місцевому населенню і колишнім військовослужбовцям польської армії, затверджені Вйськової Радою фронту, виконувати негайно без санкції Москви. Звітів про них не надсилати»
[РГВА, ф.35084, оп.1, д.188, л. 236, 258, 271-277].