Твори Степана Бандери (1950)-4
Степан Бандера. Фронт поневолених націй - "Сурма", №21, липень 1950:
...
Повною і найвищою перемогою українського націоналізму буде стан, коли російська імперія перестане існувати і всі народи, нею поневолені, дістануть національно-державну волю. Без того повної перемоги Україна мати не може, або ця перемога буде частковою і сумнівною.
...
Фактом свого геополітичного становища в системі московської імперії, своєю величиною Україна творить стрижень системи організації фронту поневолених Московю народів. Від фактичної боротьби України та її вкладу в національно-визвольні революції всіх поневолених націй залежить вирішальна частина в загальній перемозі. Цієї об'єктивної ролі української національно-визвольної боротьби у фронті поневолених націй не можна ні негувати, ні обмежити без загрози для остаточних цілей українського націоналізму і національних інтересів усіх поневолених націй.
Ця обставина накладає на Україну, на її національно-визвольну політику виключно великі і вирішальні, для успіху боротьби фронту поневолених народів завдання.
...
Найбільшим ворогом і небезпекою для фронту поневолених народів є затруєння його поодиноких учасників імперіялізмом супроти своїх, також поневолених народів. Єдність і спаяність фронту поневолених народів ослаблює імперіялізм національно-визвольної політики поодиноких народів: імперіялізм польскої політики ссупроти України, Білорусі, Литви, імперіялізм чесокї політики супроти Словаччини й України, імперіялізм румунської політики супроти України і т.п., сліди чи прояви сого можна знайцти і в відносинах між політикою поневолених народів - творять собою ті отвори у фронті, через які в середину, в запілля цього фронту проникає ворог.
...
Польща століттями винищувала себе в Україні, розтрачуючи на загарблення України найкращі свої людські активні ресурси, занехуючи у себе, на власних землях власні національні інтереси, щоб у висліді дістати стан, при якому з того панування, з тієї експансії в Україні не залишилось жодного ні матеріяльного, ні культурного сліду, ні одного фізичного носія польської експансії і культури, ні одного поляка, а натомість залишився кривавий рубець історичної кривди і відчуття відрази українськго народу до Польщі. Цю відразу спільний ворог використовує для ще більшого поневолення і знищення польського народу і на його власних землях.
...
Жалюгідна чеська політика супроти Словаччини і словаків та українців на Закарпатті. Ця політика нині завершилась тим, що промосковська, прокомуністична Прага руками московських маріонеток винищує антикомуністичну, антимосковську, католицько-християнську Словаччину.
Так політика поневоленого народу, отруєна імперіялізмом проти іншого народу, веде власний народ до згуби, страждань і ще більшого власного поневолення. Клясичними зразками є політика поверсайської Польщі, Чехо-Словаччини, Румунії й деяких інших, які у висліді нібиімперіялізму, карикатури на імперіялістичну політику, стали жалюгідними сателітами чужої, передусім московської політики, щоб потім впасти її жертвами.
...
Політика нібиімперіялізму поодиноких народів значно послаблює єдиний фронт поневолених народів, а політику і національний потенціял поневолених народів Польщі, Чехії і деяких інших ставить проти фронту поневолениех народів, ставить по боці ворогів поневолених народів, цебто в остаточному висліді ворогів своєї власної нації. Польща, яка воює чи воюватиме з Україною за Львів, з Білоруссю і Литвою за Вільно, тим самим воюватиме проти своєї власної суверенности. Коли сучасний стан Польщі польська політика розцінює як стан після четвертого розбору Польщі, то ця ж політика "Львова і Вільна" приготовляє п'ятий розбір Польщі, не добачаючи того простого факту, що після кожного такого розбору навіть етнографічний стан посідання польської нації дедалі більше корчиться і звужується.
...
Польська політика намагається отруїти нібиімперялізмом і інші нації і держави. в тім числі й українську. Вона, наприклад, українській політиці інспірує і сугерує "ідею" уступлення на заході західніх просторів України коштом компенсації Україні "дорізкою" "нічиїх" земель на сході. У висліді цієї горезвісної політики постав Впршавський договір, що потім завершився Ризьким, щоб остаточно стати припечатаним маршалом Рокосовським після минулої війни. Все це ланки одного ланцюга. Тими ж ланками поляками інспіровані і фінансовані всілякі "східні, чорноморські, сірі. зелені" України у Варшаві намагались і рнині не покинули цього невдячного зайняття, защепити українській думці і політиці "ідею" імперіяльної експансії на Схід. Остаточною ціллю цієї інспірації є засадничо підірвати політичні позиції України у фронті поневолениех народів, вирвати з цього фронту стрижень і цим розчистити дорогу для польського нібиімперіялізму, який тішить себе надією "щось вирвати", коли "хтось" буде валити Москву.
...
Поминаючи те, що на сході України, на її східніх кордонах, простори між Україною, нижньою течією Волги і Заволжям, Каспієм, кавказьким хребтом і Чонинм рем великою мірою просякнуті українським національним елементом, а простір Кубані творить суцільний український національний масив, цебто Україна в тому просторі має оправдані природні зацікавлення, - українська політика і на тому просторі є націоналістично послідовною: оскільки на просторі цих земель їхнє козацьке населення вже від 1917 року реальними чинами доконує національно-державні сепарації від Московщини на снові створення там незалежної козацької держави. то Україна цю тенденцію політичного розвитку козацького простору беззастережно визнає і підтримує та підтримуватиме.
Україна беззастережно визнаватиме національно-держаний суверенітет козацької федеративної держави до тієї пори, поки на нього не сягатиме Москва. В цьому останньому випадку Україна з'єднає свої сили з тими силами національного і державного визволення козацького простору, що бцудуть протиставні Москві для спільної боротьби за державну незалежність козацьких земель.
Україна є готовю зректися гравітуючого для неї національного простору і населеня - Кубані в ім"я і для добра цілого великого козацького простору, що створив би свою Козацьку федеральну державу, в якій українська козацька Кубань вклала б у розбудову її українську культуру, українську духовість, українську систему внутрішньої організації. В суверенній козацькій державі Україна здобуде вірного, історично-традиційного, доброго сусіда.
...
Україна не мала, не має і мати не буде супроти своїх сусідыв чи інших народів іперіяльних і імперіялістичних цілей. І це зумовлює незахитаність її стрижневих позицій у фронті поневолених народів.
Другим принципом, що випливає з засади національно-державної суверенности кожної, кількісно навіть найменшої, нації на її етнографічному просторі, є принцип суверенного розв"язання всіх без вийнятку проблем внутрішньої організації і життя поневоленої нації, яка є сучасником фронту поневолениех націй.
...
Фронт поневолених націй - це взаємопізнання історії, культури, міжнацональних відносин, економіки, соціяльних систем, релігії поневолених Московю націй, з національних джерел цих націй, а не крізь московськпе густе сито або в її кривому дзеркалі; фронт поневолених націй - це кристалізація і взаємоузгіднення політики, стратегії і тактики національно-визвольної боротьби цих націй між собою, а не снобістичне вороження на чорній каві про 2політику великих" і на яку ногу встав з постелі Трумен, чи Черчіл, або який колір обличчя був на останній параді у Сталіна. Фронт поневолених націй - це творення революційно-повстанських армій з усіх поневолених націй, це національні узбекські, азербайджанські, грузинські сотні, курені, полки, дивізії в УПА і так ж національні українські, білоруські, може й польські, литовські, латвійські сотні, курені, полки, дивізії в Казахській, Узбекських чи єдиній туркестанській УПА. Фронт поневолених народів - це національно-визвольні революції десятків поневолених народів від залізної заслони до Тихого Океану, в яких прийматимуть участь всі поневолені нації на цьому проторі - казах чи кореєць, закинутий окупантом в Україну, є й буде вояком УПА, як і українець, закинутий окупантом у далекий Казхстан або Корею чи Карелію, або інший край поневоленого народу, стане вояком тамошньої національної УПА, воюючи за Україну.
...
Усвідомити це, вивчити, обгрунтувати і застосувати на практиці, реалізувати в конкретній дії ідею фронту поневолених Москвою націй, зробити увесь простір СССР - тюрми поневолених націй - суцільним простором національно-визвольних революцій, унапрямлюваних і кермованих єдиною стратегією і тактикою - це є основою міжнародньої політики українського націоналізму, національним обовязком кожного українця, кожної української установи, політичного угрупування, поодинокого політичного діяча.
...
Повною і найвищою перемогою українського націоналізму буде стан, коли російська імперія перестане існувати і всі народи, нею поневолені, дістануть національно-державну волю. Без того повної перемоги Україна мати не може, або ця перемога буде частковою і сумнівною.
...
Фактом свого геополітичного становища в системі московської імперії, своєю величиною Україна творить стрижень системи організації фронту поневолених Московю народів. Від фактичної боротьби України та її вкладу в національно-визвольні революції всіх поневолених націй залежить вирішальна частина в загальній перемозі. Цієї об'єктивної ролі української національно-визвольної боротьби у фронті поневолених націй не можна ні негувати, ні обмежити без загрози для остаточних цілей українського націоналізму і національних інтересів усіх поневолених націй.
Ця обставина накладає на Україну, на її національно-визвольну політику виключно великі і вирішальні, для успіху боротьби фронту поневолених народів завдання.
...
Найбільшим ворогом і небезпекою для фронту поневолених народів є затруєння його поодиноких учасників імперіялізмом супроти своїх, також поневолених народів. Єдність і спаяність фронту поневолених народів ослаблює імперіялізм національно-визвольної політики поодиноких народів: імперіялізм польскої політики ссупроти України, Білорусі, Литви, імперіялізм чесокї політики супроти Словаччини й України, імперіялізм румунської політики супроти України і т.п., сліди чи прояви сого можна знайцти і в відносинах між політикою поневолених народів - творять собою ті отвори у фронті, через які в середину, в запілля цього фронту проникає ворог.
...
Польща століттями винищувала себе в Україні, розтрачуючи на загарблення України найкращі свої людські активні ресурси, занехуючи у себе, на власних землях власні національні інтереси, щоб у висліді дістати стан, при якому з того панування, з тієї експансії в Україні не залишилось жодного ні матеріяльного, ні культурного сліду, ні одного фізичного носія польської експансії і культури, ні одного поляка, а натомість залишився кривавий рубець історичної кривди і відчуття відрази українськго народу до Польщі. Цю відразу спільний ворог використовує для ще більшого поневолення і знищення польського народу і на його власних землях.
...
Жалюгідна чеська політика супроти Словаччини і словаків та українців на Закарпатті. Ця політика нині завершилась тим, що промосковська, прокомуністична Прага руками московських маріонеток винищує антикомуністичну, антимосковську, католицько-християнську Словаччину.
Так політика поневоленого народу, отруєна імперіялізмом проти іншого народу, веде власний народ до згуби, страждань і ще більшого власного поневолення. Клясичними зразками є політика поверсайської Польщі, Чехо-Словаччини, Румунії й деяких інших, які у висліді нібиімперіялізму, карикатури на імперіялістичну політику, стали жалюгідними сателітами чужої, передусім московської політики, щоб потім впасти її жертвами.
...
Політика нібиімперіялізму поодиноких народів значно послаблює єдиний фронт поневолених народів, а політику і національний потенціял поневолених народів Польщі, Чехії і деяких інших ставить проти фронту поневолениех народів, ставить по боці ворогів поневолених народів, цебто в остаточному висліді ворогів своєї власної нації. Польща, яка воює чи воюватиме з Україною за Львів, з Білоруссю і Литвою за Вільно, тим самим воюватиме проти своєї власної суверенности. Коли сучасний стан Польщі польська політика розцінює як стан після четвертого розбору Польщі, то ця ж політика "Львова і Вільна" приготовляє п'ятий розбір Польщі, не добачаючи того простого факту, що після кожного такого розбору навіть етнографічний стан посідання польської нації дедалі більше корчиться і звужується.
...
Польська політика намагається отруїти нібиімперялізмом і інші нації і держави. в тім числі й українську. Вона, наприклад, українській політиці інспірує і сугерує "ідею" уступлення на заході західніх просторів України коштом компенсації Україні "дорізкою" "нічиїх" земель на сході. У висліді цієї горезвісної політики постав Впршавський договір, що потім завершився Ризьким, щоб остаточно стати припечатаним маршалом Рокосовським після минулої війни. Все це ланки одного ланцюга. Тими ж ланками поляками інспіровані і фінансовані всілякі "східні, чорноморські, сірі. зелені" України у Варшаві намагались і рнині не покинули цього невдячного зайняття, защепити українській думці і політиці "ідею" імперіяльної експансії на Схід. Остаточною ціллю цієї інспірації є засадничо підірвати політичні позиції України у фронті поневолениех народів, вирвати з цього фронту стрижень і цим розчистити дорогу для польського нібиімперіялізму, який тішить себе надією "щось вирвати", коли "хтось" буде валити Москву.
...
Поминаючи те, що на сході України, на її східніх кордонах, простори між Україною, нижньою течією Волги і Заволжям, Каспієм, кавказьким хребтом і Чонинм рем великою мірою просякнуті українським національним елементом, а простір Кубані творить суцільний український національний масив, цебто Україна в тому просторі має оправдані природні зацікавлення, - українська політика і на тому просторі є націоналістично послідовною: оскільки на просторі цих земель їхнє козацьке населення вже від 1917 року реальними чинами доконує національно-державні сепарації від Московщини на снові створення там незалежної козацької держави. то Україна цю тенденцію політичного розвитку козацького простору беззастережно визнає і підтримує та підтримуватиме.
Україна беззастережно визнаватиме національно-держаний суверенітет козацької федеративної держави до тієї пори, поки на нього не сягатиме Москва. В цьому останньому випадку Україна з'єднає свої сили з тими силами національного і державного визволення козацького простору, що бцудуть протиставні Москві для спільної боротьби за державну незалежність козацьких земель.
Україна є готовю зректися гравітуючого для неї національного простору і населеня - Кубані в ім"я і для добра цілого великого козацького простору, що створив би свою Козацьку федеральну державу, в якій українська козацька Кубань вклала б у розбудову її українську культуру, українську духовість, українську систему внутрішньої організації. В суверенній козацькій державі Україна здобуде вірного, історично-традиційного, доброго сусіда.
...
Україна не мала, не має і мати не буде супроти своїх сусідыв чи інших народів іперіяльних і імперіялістичних цілей. І це зумовлює незахитаність її стрижневих позицій у фронті поневолених народів.
Другим принципом, що випливає з засади національно-державної суверенности кожної, кількісно навіть найменшої, нації на її етнографічному просторі, є принцип суверенного розв"язання всіх без вийнятку проблем внутрішньої організації і життя поневоленої нації, яка є сучасником фронту поневолениех націй.
...
Фронт поневолених націй - це взаємопізнання історії, культури, міжнацональних відносин, економіки, соціяльних систем, релігії поневолених Московю націй, з національних джерел цих націй, а не крізь московськпе густе сито або в її кривому дзеркалі; фронт поневолених націй - це кристалізація і взаємоузгіднення політики, стратегії і тактики національно-визвольної боротьби цих націй між собою, а не снобістичне вороження на чорній каві про 2політику великих" і на яку ногу встав з постелі Трумен, чи Черчіл, або який колір обличчя був на останній параді у Сталіна. Фронт поневолених націй - це творення революційно-повстанських армій з усіх поневолених націй, це національні узбекські, азербайджанські, грузинські сотні, курені, полки, дивізії в УПА і так ж національні українські, білоруські, може й польські, литовські, латвійські сотні, курені, полки, дивізії в Казахській, Узбекських чи єдиній туркестанській УПА. Фронт поневолених народів - це національно-визвольні революції десятків поневолених народів від залізної заслони до Тихого Океану, в яких прийматимуть участь всі поневолені нації на цьому проторі - казах чи кореєць, закинутий окупантом в Україну, є й буде вояком УПА, як і українець, закинутий окупантом у далекий Казхстан або Корею чи Карелію, або інший край поневоленого народу, стане вояком тамошньої національної УПА, воюючи за Україну.
...
Усвідомити це, вивчити, обгрунтувати і застосувати на практиці, реалізувати в конкретній дії ідею фронту поневолених Москвою націй, зробити увесь простір СССР - тюрми поневолених націй - суцільним простором національно-визвольних революцій, унапрямлюваних і кермованих єдиною стратегією і тактикою - це є основою міжнародньої політики українського націоналізму, національним обовязком кожного українця, кожної української установи, політичного угрупування, поодинокого політичного діяча.