Як Адя і Йося Польщу дерибанили (4)
Брати-розбійники
Але поступово відносини між радянцямм і німцями стали напруженими. Німці перейшли узгоджену в Москві демаркаційну лінію, їхня група «Південь» захопила частину західноукраїнськиїх земель.
Але 17 вересня 1939 о 2.00 (зразу після одержання інформації про вступ СРСР у війну) німецький генштаб наказав своїм військам зупинитися на лінії Брест-Володимир-Волинський-Львів-Сколе..
20 вересня 1939 особисто Гітлер (!) визначив демаркаційну лінію, за яку треба було відвести німецькі частини: річка Вісла-річка Сан-Перемишль-Хирів-Ужоцький перевал, а невдовзі відвідав німецький берег Сану.
Розірвавши Польщук, обидва пси-агресори могли кинутися і друг на друга, адже їх роками так і натаскували. Тому вище командування обох армій в жило відповідних заходів.
Так, 18 вересня 1939 маршал Шапошніков надіслав командуванню Українського фронту термінове повідомлення про звернення німецького головного командування до своїх солдатів щодо відносин з Червоною Армією, яка почала наступ на захід. У зверненні була сувора вимога в разі зустрічі з радянцями припинити наступ і висилати делегатів від батальйонних і вищих командирів із заявою: «Німецька армія вітає армію Радянького Союзу» [РГВА, ф.35084, оп.1, д.14, л.130-131].
Командир німецького 18-го корпусу генерал Баєр видав наказ з завданням дл свої командирів роз’яснювати, що «червоні і німецькі війська - союзні», а уряди СРСР і Німеччини «об'єднали зусилля на майбутнє», і «необхідне дружнє ставлення усіх німецьких бійців і німецького населення до Червоної армії». Шапошников у свою чергу вимагав від Тимошенка при зустрічі з німцями висилати для переговорів делегацію полкових і вище рівнів з відповідними політпрацівниками і «бути з німецькими делегаціями взаємно ввічливими» [РГВА, ф.35084, оп.1, д.14, л.351].
19 вересня 1939 з Берліна до Москви спецавіарейсом прибула група німецьких офіцерів для обговорення гітлерівсько-сталінського військового співробітництва.
21 вересня 1939 радянці (Шапошніков і Ворошилов) і німці (аташе генерал-лейтенант Кьострінг, полковники Ашенбреннер і Кребс) підписали протокл, згідно з яким 23 вересня 1939 Червона Армія мала зайняти звільнену німцями територію і просуватися на демаркаційну лінію до Вісли для спільного з німцями розгрому польських угрупувань. Була визначена лінія заборони зальоту для радянських і німецьких літаків, установлені розпізнавальні сигнали для авіації (радянці - літера «Т» і червоні ракети, німці - свастика і зелені з червоними ракети). Були розглянути кофліктні ситуації:
а) обстріл німецькими літаками радянців у Заболотцях на Львівщині;
б) обстріл груп німецьких солдатів червоноармійцями;
в) скарга командира німецького 14-го корпусу на обстріл радянцями його парламентерів [РГВА, ф.35084, оп.1, д.14, л.36, 210, 370].
…Між тим війна радянців з поляками закінчилася тільки у Львові. На інших ділянках фронту радянці продовжували наступ. 20 вересня 1939 Ватутін наказав командувачу 12-ї армії (5-й кінний корпус і 25-а танкова бригада) Тюлєнєву припинити відступ поляків зі Львова у бік румунського кордону і перейти до оборони на межі Рогатин-Жидачів. У той же день була ліквідована групу генерал Соснковського (1півтори тисячі вояків) у Брюховецьких лісах. Прорватися до Румунію вдалося тільки самому генералу і групі офіцерів. З 19 до 21 вересня 1939 було взято в полон 41 тисячу поляків, але 15 тисяч прорвалися в Румунію.
Поточна військова співпраця гітлерівців і сталінців проти поляків полягала у взаємному інформуванні про дислокацію польських військ і плануванні спільних зусиль для їхнього знищення. Для цього сторони обмінювалися офіцерами зв’язку, проводили спільні переговори. Після окремих операцій сторони вітали одна одну (Молотов німців - за Варшаву, німці 6-у армії радянців - за Львів). 22 вересня 1939 у Бресті відбувся спільний парад Гудеріана і Чуйкова-Кривошеїна.
19 вересня 1939 командири двох німецьких полків 1-ї гірької та 209-ї піхотної дивізій просили командування 2-го кінного корпусу надати їм допомогу у важкому бою з поляками під Замарстиновим біля Львова. Комкор Костенко відмовив через відсутність відповідного наказу вищого радянського командування. Але такі випадки почастішали, тому 21 вересня 1939 Тимошенко видав директиву: «При зверненні німецьких представників до командування наших частин про надання допомоги для знищення польських частин або банд - командирам виділяти необхідні сили, забезпечувати спільну ліквідацію ворожих сил» [РГВА, ф.35077, оп.1, д.57, л.96].
І брати-розбійники почали гнобити поляків спільно!
Приклади гітлерівсько-сталінського війського співробітництва:
1) за оперативним звітом 6-ї радянської армії, 24 вересня 1939 німецьке командування повідомило командира 8-го радянського стрілецького корпусу Рубіна про бої із значним польським угрупуванням у районі Грубешів-Томашів-Замостя. Для довершення її розгрому на прохання німецької військової делегації командарм-6 Голіков послав 2-й кінний корпсу і 24-у танкову бригаду, які не допустили прориву полякфв з району Жовква-Туринка-Добросин на Львів і Кам'янку-Струмилову [РГВА, ф.35084, оп.1, д.3, л.17; д.12, л.34];
2) 26-27 вересня 1939 була проведена спільна операція гітлерівців і сталінців проти групи генерала Владислава Андерса (http://en.wikipedia.org/wiki/W%C5%82adys%C5%82aw_Anders) в районі Мостиська-Мединя. Група Андерса (2 кінні бригаді та інші підрозділи) намагалася пробитися з району Рава-Руська коридором між військами обох агресорів на Карпати і Угорщину. При переході через залізницю на лілянці Мостиська-С удова Вишня Андерса атакували і німці, і радянці 17-го стрілецького корпусу 12-ї армії. Група біла розсіяна, частков знищена і взята в полон. Пораненому Андерсу командарм-12 Тюлєнєв повідомив, що втратив у боях з ним 18 танків і багато людей;
3) 27 вересня 1939 Тимошенко доповів Сталіну і Вороши лову про спільний з німцями розгром в районі Немирова на Львівщині 6-тисячного угрупування генерала Перховського.
Бої тривали.
Поляки воювали без сподівання на успіх.
29 вересня 1939 Тимошенко доповідав про розгром після триденних запеклих боїв в районі Шацька на Волині (!) 3,5тисячної групи Корпусу Охорони Пограниччя генерала Орліка-Руцкемана (http://pl.wikipedia.org/wiki/Wilhelm_Orlik-R%C3%BCckemann), де частини 5-ї радянської армії втратили 500 бійців-командирів і 8 танків.
1 жовтня 1939 частини 6-ї радянської армії розгромили залишки трьох польських полків і звільнили з полону 50 німецьких військовослужбовців, яких за наказао Москви було передано німцям.
5 жовтня 1939 радянці довершили рзогром групи полковника Зеленєвського і полонили 5662 солдати, 520 молодших офіцерів, 364 офіцери.
А між радянцями і гітлерівцями вже й братання почалося…
Представники радянського командування без перешкод переходили через лінію фронту і вільно пересувалися по зайнятій німцями території. Те ж саме робили і німці.
Коли 24 вересня 1939 майор Дем'янов від командування 6-ї радянської армії виїхав до Городка на переговори з генералом Баєром, німецькі дозори навіть не зупинили машину з червоним прапорцем. Коли в Городку з'ясувалося, що штаб усього корпусу - в Перемишлі, радянськи майор і туди доїхав без пригод. Під час переговорів у престижному перемиському ресторані з десяток офіцерів РСЧА і вермахту обговорювали питання дотримання графіків відводу німецьких частин, передачі територій, і навіть спільних дій 27 вересня 1939 проти поляків [РГВА, ф.35077, оп.1, д.52, л.42-44].
Вище командування РСЧА інколи дбало про німецькі інтереси навіть більше, ніж про інтереси своїх співгромадян…
Ще на початку вторгнення Ворошилов наказав забезпечити на Галичині і на Волині доброзичливе ставлення ло німецьких колоністів (30 тисяч) і заборонив реквизиції їхнього майна.
22 вересня 1939 Ворошилов наказав брати на облік і відпускати всіх німецьких військовополонених.
Після закінчення військових дій до штабу командарму-12 Голікова у Львові прибули німецькі делегати з проханням перепоховати загиблих офіцерів. На початку жовтня 1939 німці забрали останки сина генерала Лееба і лейтенанта Флінта, а протягом 1940-го року ексгумували і відправили до Німеччини 2 тисячі трупів.
Командування 5-ї радянської армії допомагало німцям шукати збитого під Сокалем німецького пілота.
А прокурор фронту відзначив і таке: «Дійшло до того, що 24 вересня радянські командири 32-ї кінної дивізії на чолі зі Столяровим пиячили разом з чотирма німецькими офіцерами. При цьому Столяров переконував німців, що кінна дивізія ніколи воювати проти Німечини не буде».
Втім, командир Столяров, мабуть, тільки повторював вчинки самого вождя народів.
Коли Ріббентроп поздоровив Сталіна з 60-річчям, кривавий вусач у надрукованій 25 грудня 1939 відповіді відзначив: «Дружба народів Німеччини і раджянськго Союзу, скріплена кров'ю, має всі підстави бути довготривалою і міцною».
Відходили німці у притаманному їм стилі. Ще 21 вересня 1939 Мехдіс телеграфував Сталіну, що напередодні передачі Дрогобича радянцям наступного дня німці вивозять звідти все цінне, насамперед нафтопродукти, а все інше палять. Коли 23 вересня 1939 радянці ввійшли до Дрогобича, у підпалах звинуватили українців [РГВА, ф.35077, оп.1, д.56, л.71].
Із Самбора вивезли 4 великих телефон-комутатори, 20 паровозів, 100 цистерн, 150 вагонів із каучуком, 17 вагонів пшениці, з банку забрали 480 тисяч злотих. З поділеного навпіл Перемишля вивезли все промислове обладнання [Радянські органи держбезпеки у 1939-червні 1941. Документи ГДА СБУ України. - К., 2008. - С.206-207].
АЛЕ при цьому гітлерівці не забували на вся випадок розіграти «українську карту». Із самборських грошей 180 тисяч роздали населенню міста.За даними радянського 17-го стрілецького корпусу, 25-26 вересня 1939 в околицях Львова, в Рудках, Любені Великому та в інших нселених пунктах німецькі офіцери збирали по півтори-дві тисячі місцевих мешканців, вели «пронімецьку пропаганду» і безкоштовно роздавали промислові і продовольчі товари з реквізованих єврейських магазинів.
За домовленістю з Берліном полонених вояків-українців відпускали з полону. Зокрема, через контрольно-пропускний пункт у Перемишлі до 3 жовтня 1939 радянцям було передано 4 тисячі вояків. Радянці у відповідь передали німцям 13 тисяч військовополонених з німецької зони окупації.
Далі було встановлення кордонів…