Як Адя і Йося Польщу дерибанили (3)
Битва за Львів
Першими з радянських військ дійшли до Львова танкісти 4-ї бригади Фотченкова, які в ніч на 19 вересня 1939 потрапили під вогонь польської артилерії і відступили до селища Винники. О 7-й ранку туди прибув командир польського гарнізону Раковський. Комдив Фотченков представився командиром корпусу (!) і запропонував полякам здати місто. Розпочалися переговори, в яких прийняв участь командир 10-ї танкової бригади Іванов Цей взагалі заявив, що червоні прийшли «бити німців»(!).
Під час перерви в переговорах о 14-й годині 37-й німецький полк атакував радянців 24-ї танкової бригади під Сиховом. Радянці підняли білі й червоні прапори, але німці продовжували обстріл і підбили під костьолом у Винниках 2 бронемашини, 1 танк, вбили 3 і поранили 4 червоноармійців. Радянські танкісти відповіли вогнем, розбили 3 протитанкові гармати, вбили 3 офіцерів і кілька солдатів вермахту. Невдовзі в зоні конфлікту з'явився командир полку Шлеммер, який вибачився перед командиром авангарду радянських окупантів комбригом Шарабурком [РГВА, ф.4. оп.19, д.22, л.60-62].
В той же день 19 вересня 1939 командувач артилерії Українського фронту Яковлєв зустрівся з командиром 2-ї гірської дивізії генералом Фюрштейном. Радянець зажадав зняття блокади Львова і відведення німецьких частин за обумовлену лінію - берег річки Сян. Гітлерівець відповів, що за наказом командувача армії Листа вранці 20 вересня відбудеться штурм міста, оскільки на ультиматум здати Львів поляки відмовилися. А ще він запропонував не заважати йому виконувати його бойову задачі і відвести радянські підрозділи на лінію Запитів-Жидачі.
Тимошенко негайно доповів про це Сталіну, і вирішувати проблему взялися генеральні штаби обох окупантів. Військовий аташе Німеччини Кьострінг повідомляв у Берлін:
«1) На схід від Львова радянські танки зіткнулися з німецькими військами. Є жертви. Йдуть суперечки про те, хто повинен заняти Львів. Наші війська не можуть відступити поки не знищать війська польські.
2) Німецьке командування просить:
а) вжити заходи для урегулювання проблеми шляхом посилки туди делегата;
б) мати на танках певні розпізнавальні знаки;
в) обережно підступати до демаркаційної лінії».
20 вересня о 10-й годині Кьострінг відправив телефонограму радянському командуванню:
«Я отримав з Берліна інформацію, що командування радянських танкових військ віддало наказ наступати на Львів. Але ж частина наших військ перебуває у Львові. Головне командування німецької армії просить командування радянських військ і я прошу маршала відмінити наступ на Львів».
20 вересня об 11.20 Кьострінг повторно звернувся до Ворошилова і Тимошенка з пропозицією взяти Львів спільним штурмом радянських і німецьких військ, щоб потім передати його Червоній армії, але радянська сторона відмовилася і наполягала на відступі німців
20 вересня об 11.40 Кьострінг телефонував Ворошилову:
«Гітлер віддав наказ негайно відвести німецькі війська на 10 км від Львова й передати Львів росіянам». Крім того, Гітлер наказав очистити всю окуповану частину Галичини.
Команди 18-го німецького корпусу генерал Баєр одержав розпорядження Йодля зняти блокаду Львова і відвести 1-у гірську в Перемишль, 2-го гірську за Сян, 7-му в Радимно. АЛЕ перед цим німці ще раз запропонували полякам здати місто не пізніше 10.00 21 вересня 1939 («Здасте Львів нам - залишитесе в Європі, якщо уступите його більшовикам - станете назавжди Азією»).
Гітлерівський генералітет сприйняв наказ Гітлера з обуренням. Генерал Кюблер доповідав командиру корпусу. що його втрати - майже полк (405 вояків, у т.ч. 20 офіцерів і 200 унтер-офіцерів, зникли безвісти 79, поранені 918, хворі 608). Інші дивізії теж мали відчутні втрати. Начальник штабу сухопутних військ Гальдер занотував таке: «20 вересня 1939 р. (середа). Тертя з Росією: Львів… Вирішено: Росіяни займуть Львів. Німецькі віська очистять Львів. День ганьби німецького політичного керівництва» [Гальдер Ф. Военный дневник. - М., 1968, т.1. - С.128].
20 вересня 1939 о 12.00 Василевський передав наказ Ворошилова негайно зайняти Львів.
Вночі 20-21 вересня 1939 німці зняли блокаду Львова і почали відхід на захід. Їхні позиції займали частини 17-го стрілецького корпусу і 2-го кінного корпусу з наказом атакувати Львів о 9-й ранку 21 вересня…
Увечері 20 вересня 1939 генерал Владислав Лянгнер провів штабну нараду, де повідомив про ультиматум німців і про переговори з рішуче налаштованими радянцями. Ситуація ускладнилася. Якщо два дні тому була можливість після з'єднання з групою Соснковського у Брюховицьких лісах прориватися далі на Бібрку і румунський кордон, то тепер Соснковського розгромили німці і радянці. Після дискусій Лянгнер заявив своїм підлеглим, що не хоче «прирікати мешканців Львова на смерть, а місто - на знищення, тому обирає переговори з більшовиками про капітуляцію».
Уранці 21 вересня 1939 біля Личаківської рогатки [брами на межі міста і передмістя] зустрілися польська і радянська делегації і домовилися про проведення основних переговорів із генералом Лянгнером о 17.00. Через це радянці перенесли дату штурму на 9.00 22 вересня 1939… Для штурму командувач Східної групи Голіков зібрав 2 стрілецькі і 3 кінні дивізії, 3 танкові бригади, армійську артилерію.
Увечері 21 вересня 1939 по військах розійшовся наказ:
«Противник утримує останній опорний пункт на своїй території - Львів. Обороною міста керує фашистська організація. Принцип оборони - круговий, з вуличними барикадами і частково мінованими проїздами. Східна група військ о 9.00 22 вересня отакує противника із завданням зламати опір противника, примусити скласти зброю і здатися в полон» [Мельтюхов М. Советско-польские войны. - М., 2001. - С.323].
… На переговорах генерал Владислав Лянгнер підкреслив, що поляки ведуть бої тільки проти німців («Ми билися з ними протягом десяти днів,. Вони, німці - вороги усього слов’янського. Ви - теж слов'яни») і висловив згоду здати Львів без боїв за умови надання можливості гарнізону відступити до Румунії. Радянці наполягали на капітуляції [РГВА, ф.35077, оп.1, д.55, л.239-240].
Всім їм, а особливо Йосі, не терпілося влізти всередину Львова. Сам Йося пам’ятав, як його матюкав колись Тухачевський за затримку Першої Кінної Будьонного саме біля Львова, коли вона потрібна була для штурму Варшави. Закінчилося все замість світової революції драпом з начуханими сраками. Йося тиснув на Климка Ворошила, Климко - на Сьому Тимошенка, Сьома - на Голікова.
Голіков видав ще один наказ про штурм вранці 22 вересня 1939.
Лянгнер здався.
22 вересня 1939 о 6.00 Лянгнер прибув у Винники, а об 11.00 учасники підписали узгоджений протокол, за яким Львів був переданий Червоній армії, гарнізон (15 тисяч) складав зброю і відходив до селе Куровичі, офіцерам гарантували особисту свободу, недоторканність, право виїзду в інші країни [Armia ”Karpaty”. - Warszawa, 1979. - S.473].
Генерал Лянгнер того дня видав відповідний наказ і звернення до особового складу з подякою за хоробрість і вірність Польській державі і до мешканців міста. При виході з міста були визначені пункти для здачі зброї. Офіцери (близько 1160) мали рухатися окремою колоною у Винники, де їх повинні були відпустити.
Але радянці брутально порушили умови протоколу.
Після виходу з міста вже обеззброєні колони були оточені частинами Червоної армії і НКВС і загнані в концтабори Осташков, Юхновьк, Козельськ, Путивль, Старобільськ та інші. Для цього були розгорнуті пункти прийому військовополонених на станціях Олевськ, Шепетівка, Волочиськ, Ярмолинці, Камянець-Подільский [Радянські органи держбезпеки у 1939-червні 1941. Документи ГДА СБУ України. - К., 2008. - С.206-207].
Колону арештованих у Львові поліцейських взагалі розстріляли тут же, в передмісті Сихів.
Офіцерський склад було відправлено по в’язницях, де їх ретельно допитували насамперед про стратегію, озброєння, морально-бойовий стан вермахту. У квітні 1940 року за поданнням Берія Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло постанову про їхню тотальну страту.
Генерал Лянгнер уник цієї участі.
24 вересня 1939 він мав розмову у Тернополі з Тимошенком і Хрущовим, 26 вересня 1939 у Москві - з Ворошиловим. Були також неодноразові зустрічі з начальником генштабу Шапошниковим та вищими офіцерами Червоної армії.
Кожного разу генерал наполягав на виконанні домовленостей щодо його подальшої долі його вояків.
Кожного разу йому обіцяли, що так воно й буде…
4 жовтня 1939 Лянгнера повернули до Києва, а в листопаді 1939 дозволили виїхати в Румунію і далі до Франції і Англії.
Коли опівдні 22 вересня 1939 до міста входили радянські війська їх зустрічали квітами, наполовину обірваними (тільки червона половина) польськими прапорами і пострілами з дахів і вікон. Тільки в 24-й танковій бригаді було 12 вбитих і поранених.
Першими Червону армію з оволодінням Львова привітали … німці. У телеграмі Тимошенка-Хрущова до Кремля було сказано, що «німецькі війська надіслали на адресу радянських військ вітання, у якому вихваляють доблесть і хоробрість радянських військ».
Це вітання оголосила у Львові ввечері 22 вересня 1939 делегація 18-го німецького корпусу, яка зазначила: «Німецька армія вітає РККА з успіхом. Ми, солдати, бажаємо, увійти з солдатами РККА у добрі солдатські стосунки. Російський солдат користується у нас завжди глибокою пошаною. так повинно залишатися й на майбутнє».
Розчулений військовий комендант Львова полковник Котєлков тут же передав делегації 20 визволених з польського полону німецьких вояків [РГВА, ф.35077, оп.1, д.55, л.11].