Пуцькіни бацькі проти України-1
Разом з мілітарними потугами подолати повстанський рух в Україні сталінський імперіалізм активно використовував поліційні органи НКВД (МВД) та НКГБ (МГБ).
НКВД охоплював різноманітні підрозділи від ГУЛАГ до ЗАГС. Усі ці структури мали свої відповідники по вертикалі "союз>республіка>область>інколи район". Зокрема, 1-й спецвідділ займався впорядкуванням і використанням активних та пасивних документів агентурних, оперативних, слідчих справ військ та органів НКВД СРСР. У цьому відділі концентрувалися всі матеріали слідств, допитів, зібрані за допомогою агентури відомості про осіб, всі документи самих агентів.
Відділ боротьби з бандитизмом ("ОББ" російською) власне займався боротьбою з підпіллям та парамілітарними формуваннями. Цьому відділу підлягав слідчий відділ боротьби з бандитизмом.
У 1941 Головне управління "государствєнной " безпеки (ГУГБ) НКВД було перетворено на однойменний комісаріат, який очолив Меркулов. Завдання цієї структури полягало в тому, щоб організувати агентів-розвідників з поборюваного середовища або послати туди своїх людей. НКГБ поборював визвольний рух поневолюваних народів, в т.ч. і за кордонами СРСР, займався шпигунством всередині СРСР та за його межами. НКГБ виконував свої завдання, як правило, за допомогою агентурної та оперативної діяльності. Тому його працівники інтелігентніші та більш підготовлені фахово (інформація СБ УПА Львівської області. В подальшому СБ УПА-Л). Вертикальна будова НКГБ була подібною до такої ж будови НКВД і закінчувалсяь на рівні району "відділом" або "відділенням".
Очолював НКГБ України генерал-лейтенант Савченко, в областях це були також вищі генерали (наприклад, у Львівській - генерал-лейтенант Воронін). НКГБ мало свої структури на транспорті та в промисловості. Існували спецчастини НКГБ у вузах, на промислових підприємствах.
На рівні області існували так звані "другі" відділи. У районах віділення НКГБ мали по 12-15 працівників офіцерського складу.
До поліційного апарату СРСР в 1944-1945 входила також структура військової розвідки і контррозвідки "Смерш".
Законспіроване збройне та незбройне підпілля всі згадані структури поборювали за допомогою агентури. Кадри для агентури вербував агентурно-операційний відділ. Агенти зазвичай не входили до офіційного штату спецслужб. Вербування агентурної мережі відбувалося на районному рівні. Тільки після того, як у кожному селі формували мережу агентів та сексотів, вони могли контролювати внутрішнє життя кожного населеного пункту. Головний принцип при цьому - масовість. Підготовка агентурної мережі в районі займала приблизно місяць. Значна частина агентури залишалася в більшовиків ще з часів першої окупації (1939-1941). Так, ще до червня 1941 в Мізоцькому районі Рівненської області агентуру очолював Никифір Спічак (псевдо в УПА - "Бистроум") з с.Дермань. До мережі входили Мелетій Сидорчук ("Ілько"), Василь Рудий ("Лебідь") з с. Дермань, Адам Сокіл ("Вертун") з с.Коригова (ЦДАВОВіУУ, ф.3838, оп.1, спр 4а, арк 41). З поверненням Червоної армії в Західну Україну для контакту з такою агентурою використовували районні військкомати, інспекції шкіл, учительські конференції, райвиконкоми і тому подібне прикриття (інф. СБ УПА-Л). Кожний з довоєннних агентів писав докладний звіт про свої спостереження під час окупації щодо помічників німців та націоналістів.
Після заснування мережі НКГБ-НКВД могли приступити до підготовки її розширення. Період підготовки до вербування агента охоплював декілька етапів. Спершу проводився відбір кандидатури. Дані про особу збиралися, звісно, без її відома. Далі визначалася мета вербування. На третьому етапі здійснювалось всебічне вивчення об'єкта. Детально виявлялось минуле об"єкта, його знайомства, контролювалсь переписка. Наступний етап - збирання компрометуючих матеріалів для того, щоб обрана особа не відхилила пропозицію спецслужб і для примусу активно доносити. Завершувало підготовку до вербування особисте знайомство слідчого з тим, кого планували завербувати. Розмова носила, як правило, приватний характер. Якщо об'єкт підходить для вербування, обговорюються його методи, Якщо об'єкт не підходить, а зібраних компрометуючих матеріалів достатньо, об"єкта заарештовують і притягають до відповідальності. Методи вербування в більшості складаються з 3 частин:
1) зізнання об"єкта про себе;
2) подання компрометуючих матеріалыв на інших осіб;
3) подання своїх зв'язків (інф. СБ УПА-Л).
Це методи вербування людей за допомогою шантажу. Існували цще деякі види агентури, зокрема платна та ідейна. Перші залучалися через матеріальну залежність від працівника НКВД, якого даний об'єкт ще не ідентифікував. Стосовно ідейної агентури - це зрозумілий місцевому населенню тип радянського активіста. Але він же малопродуктивний, бо таких осіб місцеве населення уникає через їхні числені відкриті доноси владі (інф. СБ УПА-Л).
У Галичині радянські спеслужби намагалися залучити в якості агентів навіть неповнолітніх дітей, страхаючи їх до смерті на допитах. Розпитаних детально про перебування підпільників таких дітей згодом відпускали, нагороджуючи кількома сотнями карбованців або годинником.
Тобто агентуру працівники НКГБ-НКВД організовували з різних середовищ. Зрозуміло, що найціннішим середовищем для них було те, в якому вони "конкурували" з ОУН та УПА. В цьому випадку використовувся метод конспіративного арешту. Спочатку до такої особи застосовували різні методи переконання, згодом - психологічний тиск, погрози, залякування на слідстві та в тюрмі.
Тим, хто в ході таких дій погоджувався на співпрацю, придумували різні підходящі для кожного випадку легенди їхніх арештів чи затримань, такого ж щасливого порятунку, або викупу арештованого, або втечі з тюрми під час пересилання тощо. Ці "щасливі порятунки" або "втечі" обставлялися так, щоб ні в кого не було сумніву, що дана особа чи особи були завербовані. Підготовка втеч і порятунків проводилася, по суті, таким чином, щоб частина завербованих та незавербованих осіб самі не мали гадки, що з ними сталося. Одного разу із 21 втікача 12 були завербовані агенти (інф. СБ УПА-Л).
Агентів вербували і під час масового виклику облікового контингенту, тобто тих, чиї родичі були або могли бути в УПА чи в підпіллі. Так був завербований Олексій Дорош з с.Синьківці у Рава-Руському райвідділі НКВД Львівської області Отримав псевдо "Домашній". 2 грудня 1945 цей агент доніс, що на хуторі Іванів ховається вояк УПА Михайло Гарячій. Енкаведисти затримали двох осіб (ЦДАГОУ, ф.1,оп.23, спр.1696)