Пуцькіни бацькі проти України-14
Одним з напрямків радянізації Західної України була розбудова колгоспів. У перші повоєнні роки окупаційна влада мала на меті не стільки економічні вигоди від утворення колгоспів, скільки політичні. Колгоспи розглядали як дієвий спосіб радянизації краю, отже - і боротьби з визвольним рухом. Колгоспи були накинуті наставленням вже зламаних і нажаханих радянським імперіалізмом українців супроти тих, хто не піддавався. Це була інституція, яка вчила звикати жити "по-радянськи", відчувати по-іншому, ламаючи спротив виселенням і терором.
ОУН та УПА в своїй агітаційній роботі приділяли боротьбі з колгоспами виняткове значення . Так, під час голоду 1946-1947 років на Східінй та Південній Україні підпілля всіляко заохочувало допомогу голодуючим і закликало до розпуску вже існуючих колгоспів, ілюструючи це прикладами з життя голодуючих колгоспників.
Невдовзі від агітційної роботи (листівки, статті в підпільній пресі) перейшли до діла. Починаючи з жовтня-грудня 1947 року звіти підпілля починають відзначати палення колгоспів і покарання їхніх організаторів.
На 1 липня 1947 року колгоспів у Західній Україні було в 10-15 разів менше, ніж у 1939-1941 роках. Вони охоплювали від 0,3% до 3 % господарств.
Форсувати процес влада почал після великих жовтневих виселень 1947 року. Загальна кількість колгоспів збільшилася до 4,2% усіх селянських господарств.
Найшвидше колективізація просувалася у Волинській області, де й до війни було не менше 25% усіх господарств під колгоспами. На 20 жовтня 1947 року їх там було 8,8%.
На 1 січня 1949 року було колективізовано 49% селянських господарств Західної України. Колективізацію майже завершили у Волинській, Чернівецькій, Дрогобицькій областях. У Закарпатській, Тернопільській, Рівненській областях вона значно просувалася. Тільки у Львівській та Станіславській областях більшість селян і далі були одноосібниками завдяки активним антиколгоспним діям повстанців.
Щоб зберегти і підтримати наявні колгоспи, були задіяні значні військові сили. Так, Львівську область було поділено на 9 секторів по 3-4 райони в кожному на чолі з працівниками МГБ не нижче майора. Органи МГБ та агентура в прикордонних районах у тісному контакті з прикордонниками та військами запобігали нападам повстанців на колгоспи. Крім того, кожному району з облуправлінь МГБ виділили досвідчених спеціалістів як райуповноважених
(Держархів Львівської області, ф.3, оп.3, спр.81, арк.6)
У кожний район, на кожний колгосп виділили групу солдатів (5 рядових на чолі з сержантом та оперативником) для забезпечення порядку. Це - без урахування тих спецгруп, що вже полювали за кожною боївкою або проводом.
(Держархів Львівської області, ф.3, оп.3, спр.81, арк.10).
Найчастіше такі "охоронці" стерегли голів колгоспів.
Для реалізації цього плану з 4 квітня по 10 травня 1949 року були задіяні:
32-а залізнична дивізія
прикордонна охорона
війська МВД
міська міліція
311-й полк зв"язку
конвойний полк
62-а стрілецька дивізія МВД.
МГБ "виставляло" на село 276 груп охоронців, МВД - 239 груп, в яких нараховувалосі 3 тисячі осіб.
(Держархів Львівської області, ф.3, оп.3, спр.81, арк.27)
Влада намагалася діяти й заохоченнями - відкривати школи, стадіони, аеродроми, проводити конкурси і свята, але це було намагання національні та політичні проблеми вирішити за рахунок соціальних.
Та все ж улюбленими методами залишалися силові. 28 червня 1949 року Мостисський райком КП(б)У відповідальними за збиральну компанію в колгоспах призначає ... начальників райвідділів МГБ та МВД Дерев"янка та Кривчака
(Держархів Львівської області, ф.500-п, оп.10, спр.58, арк.126)
Коли 24-25 листопада 1949 року Хрущов сам відвідав "повстанські села" Джурів та Ямницю на Станіславщині, які чинили особливо запеклий опір колективізації, він поставив перед селянами жорсткий ультиматум: або вступати до колгоспів, або всім селом виїздити в Сибір, раз село мириться з ворогами і не бореться за радянську владу. Негайно після від'їзду в села були послані групи партпрацівників та оперпрацівників МГБ (загалом по 70 осіб). Колгоспи були створені...
А в с.Добросин навіть після цього колгосп не створили!
Грубий тиск на селян був нормою тих днів. Так, підполковник Птіцин та офіцери Соколов, Стоградський, Калінцев, Голяков разом з окремими активістами в січні 1950 року у Великомостівському районі Львівщини самочинно саджали в підвали, шопи селян, які не бажали вступати до колгоспу, били їх, тримали по кілька днів без верхнього одягу, виводили на вулиці під охороною, напускали на людей собак
(Держархів Львівської області, ф.3, оп.3, спр.412, арк.6)
Те ж саме відбувалося в інших областях регіону.
У довідці від 23 грудня 1949 року інспектор ЦК КП(б)У Бережний писав, що побиття, грабунки, знущання над місцевим населенням з боку представників влади та офіцерів МГБ є масовим явищем.
Загалом груба сила дозволила на 1 липня 1950 року довести кількість числа колективізованих господарств до 92,7% .
Однак і після цього залишалися непокірні. Остання депортація на 1200 сімей відбулася після прохання Коротченка та Мельникова (новий секретар ЦК КП(б)У) від 18 серпня 1950 року.
Боротися в умовах, коли село й населення робили іншим, ставало все важче.
АЛЕ боротьба тривала...