Пуцькіни бацькі проти України-7
...
Джефрі Бердз звернув увагу ще на одну деталь тодішньої агентури НКВД:
в перші роки (1944-1945) вона складалася переважно з місцевих поляків. Після того як СРСР та Польща "обмінялися люб'язностями" у вигляді переселення поляків до Польщі, а українців Закерзоння до України, офіцери НКВД навіть скаржилися, що вони не мають жодних агентурних активів для виявлення повстанців на місцевому рівні, а саму мережу требу було поновлювати. Поляки також становили більшість у створених владою "винищувальних батальйонах". Бердз вважає, що оцінка сили українських повстанців з боку НКВД почала зростати саме з 1946 року, тобто після масового переселення українців з Польщі до Західної України
(Burds Jeffrey. Agentura: Soviet Informants' Networks and the Ukrainian Rebel Underground in Galicia 1944-1948 // Eastern Policy and Society (EEPS)/ - Vol.1. - No1 (winter 1997)/ - P.119)
Самі райвідділи НКВД були далекі від чеснот, які радянська пропаганда завжди приписувала чекістам. Зловживання владою були нормою. Іноді вони виходили на поверхню, так що самі партійні комітети змушені були урезонювати "Пуцькіних бацьків". Так, у Турковському і Судо-Вишенському районах Дрогобицької області було безпідставно заарештовано на 13 квітня 1945 року відповідно 40 та 16 осіб. Десятки безпідставно арештованих виявилося і в Городенківському, Обертинському, Гвіздецькому районах Тернопільщини. Тоді ж виявилося, що побої в тих райвідділах НКВД-НКГБ - звичайний спосіб дізнання. Прокурори заплющували очі на ці дії.
Показовим для даного твердження є такий випадок:
член ОУН-УПА "Крук" був поранений і захоплений в полон. Йому відтяли ногу і кинули в підвал в Ботині (Дрогобицька область) на голу підлогу, де було повно снігу. Коли він попросив води, наглядачі відповіли: "Твоя вода в лісі". З 23 листопада до 14 грудня 1945 року йому зробили тільки одну перев'язку. Допити тривали по ШІСТЬ годин щоденно. Кожну годину допитував новий слідчий чи оперативник. "Крук" намагався взагалі не говорити, а коли його били, відповідав, що ховався від армії, але його спіймали бандерівці й насильно взяли з собою. Врешті перед смертю він заговорив:
"Я гину за Україну, а за що гинете ви? За Сталіна? Ми вбиваємо енкаведистів та їхніх агентів, а червоноармійців не вбиваємо..." 14 грудня він помер у тюрмі
(Держархів Львівської області, ф.5001, оп.7, спр.219).
Працівники міськвідділу НКВД у місті Самбор Демиденко, Скачков, Тараник, Трофимов (початок 1945 року) займалися пияцтвом, мародерством, побоями ні в чому не повинних людей
(Держархів Львівської області, ф.5001, оп.6, спр.47, арк.127).
Начальник відділу боротьби з бандитизмом Глинянського райвідділу НКВД молодший лейтенант Матюхін затриманих (до того ж без санкціі прокурора) жінок гвалтував
(Держархів Львівської області, ф.5001, оп.7, спр.219).
Тобто офіцери НКВД-НКГБ були цілком розкладені й поводилися, як колонізатори в завойвованих країнах. ЦК КП(б)У змушений був приймати з цього приводу спеціальні постанови. Так, 25 березня 1945 року вийшла постанова ЦК КП(б)У "Про факти грубих порушень радянської законності в західних областях України", а 19 травня 1945 року -рішення Політбюро ЦК про виконання цієї постанови. В самій постанові мова йшла про випадки свавілля, беззаконня, самочинних убивств, побиття, підпалень, вилучення майна. В більшості випадків, констатував документ, винуватці вийшли сухими з води. Це - на території, де діяв військовий стан!