Свобода волі - це ілюзія?
"Наші відчуття, дії та наміри є небезпечно податливими. Ми схожі на дитину, яка сидить перед ігровим автоматом з машинками; незважаючи на те, що грошей не заплачено, й автомат знаходиться в демонстраційному режимі, вона хапає кермо, крутить його в різні боки і прикидається, нібито справді керує грою. Wegner та Wheatley вважають, що саме це явище використовується багатьма фокусниками. "Віра в те, що наші дії спричиняються нашими свідомими думками - це помилка, заснована на ілюзорному відчутті свобідної волі. Десь так, ніби всерйоз вважати, що кролик справді вистрибнув з порожнього капелюха", - пишуть вони в липневому (1999) випуску видання "American Psychologist".
Наші свідомі "наміри" є побічними ефектами явищ, які уже відбуваються. Наша свідомість, наше відчуття власного "я" і наші наміри, либонь, є усього лиш наслідками величезної складності автоматів - наших тіл, обладнаних мозком."
Michael Brooks "13 things that don't make sense"
Твердження про те, що наш мозок - це автомат, а свобода наміру і вибору - це ілюзія, є вже, мабуть, мейнстрімом сучасної наукової думки. Справді, наш мозок - звичайний біологічний орган, який належить до матеріального всесвіту і який функціонує згідно з усіма законами природи. Чи може він "вибирати"? На його "вибір" так легко впливають цілком матеріальні зовнішні чинники, наприклад наркотичні речовини. Тож чи є сенс взагалі говорити про "вільний вибір"?
Як ви гадаєте?
Якщо ви згідні з цим твердженням, на користь якого існує чимало переконливих наукових доказів, то постає інше, теж дуже важливе питання. Якщо вибір і намір - це ілюзія, а людина є автоматом, програмованим зовнішніми чинниками, то який після цього смисл залишається в такого поняття, як, скажімо, відповідальність? Ну от уявімо собі, що злодій вчинив насильство. Справедливий український суд судить його, й адвокат злодія заявляє: "Ваша честь, дію мого підзахисного було визначено наперед будовою його мозку і контекстом, в якому той мозок опинився. Хіба можна його засудити, адже він просто не міг вдіяти інакше!"
Широкі перспективи відкриваються перед нами. Спізнився на зустріч? Це все винен мозок. Подружня зрада? Жорстка зв"язка двох автоматів - мозку і чоловічого статевого *** - чітко спрацювала при появі симпатичної дівчини. Погано роблю роботу? Ну, так я зроблений. Можливо, в мене з"явиться ентузіазм, якщо буде на це воля законів фізики та молекулярної біології.
Можна відповісти так: вбивцю треба садити в тюрму, а лінюха виганяти з роботи, бо це все одно диктується раціональними законами: законами відповідно виживання виду і ефективного виробництва. Але як пояснити емоції, якими супроводжуються ці акти? Вбивство нас обурює. Як пояснити одноголосне розуміння всіма людськими істотами поняття "відповідальність" і прагнення винувати не закон Ньютона, а конкретну особу (що б це не було)? Чому ми не винуватимо, наприклад, дерево, яке впало на машину й розчавило її, але винуватимо автозлодія, який її вкрав? Обидва об"єкти підкоряються сліпим законам природи - в чому ж принципова різниця? Чи це також ілюзія і безглузда помилка нашого розуму?
Точної відповіді на ці питання я не знаю. Я навіть не знаю, чи можу я в принципі знати її. Тому мені цікаво, що думаєте ви з цього приводу.