Майдан-інтерв*ю. Сергій Жадан: «Відступати нема куди»
Сергій Жадан: «Відступати нема куди»
Одним з найяскравіших у концертній програмі Майдану став виступ провідного харківського та українського поета Сергія Жадана з рок-групою «Собаки в космосі». Це співробітництво почалося в 2008 році (сам гурт існує з 2000-о), на хвилі нового для вітчизняної літератури зближення поетів і музикантів: на той час, наприклад, уже вийшли записи Юрія Андруховича з польськими колективами - тріо Миколая Тшаски, ансамблем «Карбідо». Але експерименти Андруховича більше тяжіли до джазу. Жадану, в свою чергу, вдалося поєднати всі елементи у повноцінний рок-проект і випустити два цілком успішні альбоми - «Спортивний клуб армії» (2008) та «Зброя пролетаріату» (2012).
Сергій начитує вірші - інколи як декламацію, інколи як репперську скоромовку - під акомпанемент «Собак», котрі грають щільним, жорстким звуком і тим самим майже ідеально відповідають атмосфері великого мітингу, вуличного свята: в сполученні з парадоксальною, уїдливою поезією Жадана це безпрограшний варіант. На Майдані вони виконали переважно гостросоціальні композиції зі «Зброї пролетаріату», моментально заволодівши увагою тисяч глядачів, утримували її до кінця.
Я поставив Сергію кілька питань одразу після концерту, в гримерній, обладнаній в наметі поруч зі сценою.
- Які в тебе емоції щодо подій останніх двох тижнів?
- Дуже позитивні. Мені здається, що це дуже важливий момент. Всі ми його відчуваємо, всі ми його переживаємо. Я не готовий зараз оцінювати якісь перспективи, давати прогнози, але те, що відбувається, як на мене - однозначно позитивно.
- Ти на концерті сказав, що люди різних світоглядів - ліві, праві, ліберали - стоять на Майдані, але наразі про свої розбіжності вони мають забути. Чим продиктована ця заява?
- Тим, що на Майдані насправді зустрілися люди з різними політичними переконаннями. Часто в житті, на вулицях, вони, м’яко кажучи, не миряться. Дуже хотілося б, щоб це не перенеслося на Майдан. Зараз дуже важливо триматися разом, єдиним фронтом відстояти нашу перемогу. Потім вже мірятимемося тим, хто любить цю країну більше.
- В мене є чимало друзів лівих переконань як в інтернеті, так і оффлайн. До Євромайдану вони ставляться скептично, дистанціюються або критикують його за правий, навіть націоналістичний ухил, котрий, безумовно, помітний неозброєним оком. Ти так само лівий, і виступав тут. В тебе нема внутрішнього конфлікту з огляду на специфіку авдиторії та деякі виголошувані тут гасла?
- Нема, бо існують речі понад вузькопартійними інтересами та ідеологічними догмами. Мені здається, що ліві, які чекають, що для них створять ідеальні умови для революції, ризикують залишитися на узбіччі історії, просто не дочекатися свого шансу, що все це - від якихось внутрішніх амбіцій. Треба виходити і боротися. Ми в Харкові стоїмо з тими, хто так само має різні політичні переконання. І, повторюся, поза Майданом ми скоріше за все разом би не стояли, але нас об’єднують одна мета, бажання змін, бажання скинути цю владу. Ще раз - думаю, що ідеологічні відмінності тут і зараз мають бути відкинуті.
- Важко проводити Майдан у Харкові? Адже ваше місто славиться як вотчина регіоналів.
- Ні, не важко. Там не так багато людей, як тут, однак те, що нас менше, додає нам енергії, впевненості. Там дуже позитивна атмосфера, нема ніякого занепаду, жодної зневіри, приходять дуже світлі, хороші люди. Ми час від часу проводимо акції, спрямовані саме на молодь. Мені здається гранично важливим зараз донести наші ідеї саме до молодих людей, оскільки молодь часто просто не розуміє, про що йдеться. Вони думають, що йдеться про якісь внутрішньополітичні розборки, про зведення рахунків між різними кандидатами у президенти, не знають, що мова навіть вже не про підписання Угоди про євроасоціацію, а про те, що ми сьогодні реально можемо щось змінити. Не хочеться втратити свій шанс, проґавити цей момент. Потім доведеться чекати дуже довго.
- Чим нинішні події відрізняються від 2004 року?
- Мені здається, що всі більш рішуче налаштовані, бо розуміють, що відступати нема куди.
- На початку нашої розмови ти сказав, що не хочеш робити жодних прогнозів, та все ж я думаю, що ти все одно - як і всі ми - гадаєш, як складеться далі. Можеш поділитися цими міркуваннями?
- Я переконаний, що все буде добре. Можливо, не дуже швидко, не дуже просто, але ті речі, ті механізми, які запустилися протягом останніх двох тижнів, просто так не спиниш. Країна змінилася, і це неможливо порівняти з 2004-м. Тоді все було більш мирним, було більше бутафорії і більше зовнішніх чинників. Цього разу, здається, люди справді розуміють, що далі так не можна, що треба міняти систему.
Дмитро Десятерик, «День»
Одним з найяскравіших у концертній програмі Майдану став виступ провідного харківського та українського поета Сергія Жадана з рок-групою «Собаки в космосі». Це співробітництво почалося в 2008 році (сам гурт існує з 2000-о), на хвилі нового для вітчизняної літератури зближення поетів і музикантів: на той час, наприклад, уже вийшли записи Юрія Андруховича з польськими колективами - тріо Миколая Тшаски, ансамблем «Карбідо». Але експерименти Андруховича більше тяжіли до джазу. Жадану, в свою чергу, вдалося поєднати всі елементи у повноцінний рок-проект і випустити два цілком успішні альбоми - «Спортивний клуб армії» (2008) та «Зброя пролетаріату» (2012).
Сергій начитує вірші - інколи як декламацію, інколи як репперську скоромовку - під акомпанемент «Собак», котрі грають щільним, жорстким звуком і тим самим майже ідеально відповідають атмосфері великого мітингу, вуличного свята: в сполученні з парадоксальною, уїдливою поезією Жадана це безпрограшний варіант. На Майдані вони виконали переважно гостросоціальні композиції зі «Зброї пролетаріату», моментально заволодівши увагою тисяч глядачів, утримували її до кінця.
Я поставив Сергію кілька питань одразу після концерту, в гримерній, обладнаній в наметі поруч зі сценою.
- Які в тебе емоції щодо подій останніх двох тижнів?
- Дуже позитивні. Мені здається, що це дуже важливий момент. Всі ми його відчуваємо, всі ми його переживаємо. Я не готовий зараз оцінювати якісь перспективи, давати прогнози, але те, що відбувається, як на мене - однозначно позитивно.
- Ти на концерті сказав, що люди різних світоглядів - ліві, праві, ліберали - стоять на Майдані, але наразі про свої розбіжності вони мають забути. Чим продиктована ця заява?
- Тим, що на Майдані насправді зустрілися люди з різними політичними переконаннями. Часто в житті, на вулицях, вони, м’яко кажучи, не миряться. Дуже хотілося б, щоб це не перенеслося на Майдан. Зараз дуже важливо триматися разом, єдиним фронтом відстояти нашу перемогу. Потім вже мірятимемося тим, хто любить цю країну більше.
- В мене є чимало друзів лівих переконань як в інтернеті, так і оффлайн. До Євромайдану вони ставляться скептично, дистанціюються або критикують його за правий, навіть націоналістичний ухил, котрий, безумовно, помітний неозброєним оком. Ти так само лівий, і виступав тут. В тебе нема внутрішнього конфлікту з огляду на специфіку авдиторії та деякі виголошувані тут гасла?
- Нема, бо існують речі понад вузькопартійними інтересами та ідеологічними догмами. Мені здається, що ліві, які чекають, що для них створять ідеальні умови для революції, ризикують залишитися на узбіччі історії, просто не дочекатися свого шансу, що все це - від якихось внутрішніх амбіцій. Треба виходити і боротися. Ми в Харкові стоїмо з тими, хто так само має різні політичні переконання. І, повторюся, поза Майданом ми скоріше за все разом би не стояли, але нас об’єднують одна мета, бажання змін, бажання скинути цю владу. Ще раз - думаю, що ідеологічні відмінності тут і зараз мають бути відкинуті.
- Важко проводити Майдан у Харкові? Адже ваше місто славиться як вотчина регіоналів.
- Ні, не важко. Там не так багато людей, як тут, однак те, що нас менше, додає нам енергії, впевненості. Там дуже позитивна атмосфера, нема ніякого занепаду, жодної зневіри, приходять дуже світлі, хороші люди. Ми час від часу проводимо акції, спрямовані саме на молодь. Мені здається гранично важливим зараз донести наші ідеї саме до молодих людей, оскільки молодь часто просто не розуміє, про що йдеться. Вони думають, що йдеться про якісь внутрішньополітичні розборки, про зведення рахунків між різними кандидатами у президенти, не знають, що мова навіть вже не про підписання Угоди про євроасоціацію, а про те, що ми сьогодні реально можемо щось змінити. Не хочеться втратити свій шанс, проґавити цей момент. Потім доведеться чекати дуже довго.
- Чим нинішні події відрізняються від 2004 року?
- Мені здається, що всі більш рішуче налаштовані, бо розуміють, що відступати нема куди.
- На початку нашої розмови ти сказав, що не хочеш робити жодних прогнозів, та все ж я думаю, що ти все одно - як і всі ми - гадаєш, як складеться далі. Можеш поділитися цими міркуваннями?
- Я переконаний, що все буде добре. Можливо, не дуже швидко, не дуже просто, але ті речі, ті механізми, які запустилися протягом останніх двох тижнів, просто так не спиниш. Країна змінилася, і це неможливо порівняти з 2004-м. Тоді все було більш мирним, було більше бутафорії і більше зовнішніх чинників. Цього разу, здається, люди справді розуміють, що далі так не можна, що треба міняти систему.
Дмитро Десятерик, «День»