(no subject)
поки розбирала, не могла якраз второпали логічно цього перевтілення в "Сні" Шевченка:
Де ж ділася
Медвежа натура?
Мов кошеня, такий чудний.
Я аж засміявся.
Мацала-промацувала, але видно було, що все не туди. Тепер нарешті прийшла відповідь. Звісно, у Росовецького:
"Не раз відзначалося, що порівняння об’єктів сатири з тваринами зустрічається у фольклорі, проте релігійно-міфологічний підтекст такого порівняння в поемі "Сон" досі не привертав уваги дослідників. Розшифрувати його допоможуть нам матеріали й спостереження вже цитованої фундаментальної праці Б. Успенського (Успенский, 1982). Дослідник нагадує, що в ХIХ ст. в Україні св. Миколу вважали за "породу московську", протиставляючи йому "руського Юрка" (Успенский, 1982, с. 33). І далі: "Може, не випадково вираз "Велик Бог русский" був одним з улюблених у Миколи I" (Успенский, 1982, с. 121). З одного боку, це був вираз офіціозного патріотичного лексикону, а з другого боку, цар вважав за невипадкове, що його патроном був саме св. Микола Мірлікійський, який справді став у російському простолюдному християнському пантеоні третьою особою за Христом і Богоматір’ю та навіть спадкоємцем Христа, якщо той помре (?), одне слово - справжнім "русским Богом". У свою чергу, така популярність св. Миколи серед росіян привела до того, що цей святий у російській народній релігійній свідомості виступав як християнський замісник поганського бога Велеса (Волоса), головною тваринною єпіфанією якого був ведмідь (Успенский, 1982, с. 31-44, 85-110 та ін.). Звідси, зокрема, дивне північноросійське зображення XVII ст. св. Миколи "з головою ведмедя" (Иванов, Топоров, 1974, с. 57). Кішка ж, з одного боку, "за низкою ознак може ототожнюватися із ведмедем", а з другого - кішкою часто перекидається домовик. "Тим часом домовик також являє собою іпостась Волоса" (Успенский, 1982, с. 102).
Отже, за химерними перевтіленнями Миколи I відкривається внутрішньо логічна низка трансформацій: цар, названий на честь святого Миколи Мірлікійського → ведмідь як поганський еквівалент цього святого → кошеня, що являє собою найнижче за ієрархією явище того ж самого міфологічного ряду. Не дивно, що "аж засміявся", це побачивши, оповідач: на його очах цар - уособлення "русского Бога" на землі - обернувся в решті решт перевертнем-домовиком, а з православного погляду - дрібним бісом"
Де ж ділася
Медвежа натура?
Мов кошеня, такий чудний.
Я аж засміявся.
Мацала-промацувала, але видно було, що все не туди. Тепер нарешті прийшла відповідь. Звісно, у Росовецького:
"Не раз відзначалося, що порівняння об’єктів сатири з тваринами зустрічається у фольклорі, проте релігійно-міфологічний підтекст такого порівняння в поемі "Сон" досі не привертав уваги дослідників. Розшифрувати його допоможуть нам матеріали й спостереження вже цитованої фундаментальної праці Б. Успенського (Успенский, 1982). Дослідник нагадує, що в ХIХ ст. в Україні св. Миколу вважали за "породу московську", протиставляючи йому "руського Юрка" (Успенский, 1982, с. 33). І далі: "Може, не випадково вираз "Велик Бог русский" був одним з улюблених у Миколи I" (Успенский, 1982, с. 121). З одного боку, це був вираз офіціозного патріотичного лексикону, а з другого боку, цар вважав за невипадкове, що його патроном був саме св. Микола Мірлікійський, який справді став у російському простолюдному християнському пантеоні третьою особою за Христом і Богоматір’ю та навіть спадкоємцем Христа, якщо той помре (?), одне слово - справжнім "русским Богом". У свою чергу, така популярність св. Миколи серед росіян привела до того, що цей святий у російській народній релігійній свідомості виступав як християнський замісник поганського бога Велеса (Волоса), головною тваринною єпіфанією якого був ведмідь (Успенский, 1982, с. 31-44, 85-110 та ін.). Звідси, зокрема, дивне північноросійське зображення XVII ст. св. Миколи "з головою ведмедя" (Иванов, Топоров, 1974, с. 57). Кішка ж, з одного боку, "за низкою ознак може ототожнюватися із ведмедем", а з другого - кішкою часто перекидається домовик. "Тим часом домовик також являє собою іпостась Волоса" (Успенский, 1982, с. 102).
Отже, за химерними перевтіленнями Миколи I відкривається внутрішньо логічна низка трансформацій: цар, названий на честь святого Миколи Мірлікійського → ведмідь як поганський еквівалент цього святого → кошеня, що являє собою найнижче за ієрархією явище того ж самого міфологічного ряду. Не дивно, що "аж засміявся", це побачивши, оповідач: на його очах цар - уособлення "русского Бога" на землі - обернувся в решті решт перевертнем-домовиком, а з православного погляду - дрібним бісом"