Сьогодні тут будуть спогади про ранок 22 червня 1941 р.
Поки що тут пусто.
В неділю о пятій ранку друзі, що мешкали в сусідніх будинках на Осіївській, зібрались на рибалку. Першими трамваями дісталися нинішньої Поштовой площі, де була станція прокату човнів.
Незважаючи на слова пісні, що Київ бомбили о четвертій (я десь читав навіть, що одна з бомб впала на Кукушкіну дачу - місцину на схилах Дніпра неподалік від будинку, де зараз Верховна Рада), на Подолі ніхто й гадки не мав про бомбардування. Хлопчаки спокійно взяли човна та порулили до Труханового, щоб у тихому місці закинути вудки.
Десь по восьмій ранку по річці став гасати моторний човен, з якого людина у формі горлала в матюгальник, вимагаючи "очистити" річку, пристати всім до берега й здати плавзасоби. Рибалки так і вчинили. На станції вони дізналися, що німці скинули бомби на завод "Більшовик" (точно не знаю, чи мав він тоді цю назву, чи називався ще заводом Гретера).
Хлопчаки поїхали додому. Спершу вони дісталися Сінного базару. В небі розпочався повітряний бій. Німецька авіація шматувала радянські літаки. З підпаленого літака з парашутом вистрибнув льотчик. Міліціонер на вулиці дістав свій пістолет і почав з нього стріляти по парашутисту. Рядянський офіцер, що опинився поруч, заїхав йому кулаком у вухо. Тим, хто стояв назирці, він голосно пояснив, що льотчик, ким би він не був, приземлиться у Киеві. "Нікуди він не дінеться", - додав він.
Друзі попленталися на Лукянівку. Додому. Назустіч війні.
P.S. Я тільки що спілкувався з очевидцем телефоном. Згадали і цей епізод.
В неділю о пятій ранку друзі, що мешкали в сусідніх будинках на Осіївській, зібрались на рибалку. Першими трамваями дісталися нинішньої Поштовой площі, де була станція прокату човнів.
Незважаючи на слова пісні, що Київ бомбили о четвертій (я десь читав навіть, що одна з бомб впала на Кукушкіну дачу - місцину на схилах Дніпра неподалік від будинку, де зараз Верховна Рада), на Подолі ніхто й гадки не мав про бомбардування. Хлопчаки спокійно взяли човна та порулили до Труханового, щоб у тихому місці закинути вудки.
Десь по восьмій ранку по річці став гасати моторний човен, з якого людина у формі горлала в матюгальник, вимагаючи "очистити" річку, пристати всім до берега й здати плавзасоби. Рибалки так і вчинили. На станції вони дізналися, що німці скинули бомби на завод "Більшовик" (точно не знаю, чи мав він тоді цю назву, чи називався ще заводом Гретера).
Хлопчаки поїхали додому. Спершу вони дісталися Сінного базару. В небі розпочався повітряний бій. Німецька авіація шматувала радянські літаки. З підпаленого літака з парашутом вистрибнув льотчик. Міліціонер на вулиці дістав свій пістолет і почав з нього стріляти по парашутисту. Рядянський офіцер, що опинився поруч, заїхав йому кулаком у вухо. Тим, хто стояв назирці, він голосно пояснив, що льотчик, ким би він не був, приземлиться у Киеві. "Нікуди він не дінеться", - додав він.
Друзі попленталися на Лукянівку. Додому. Назустіч війні.
P.S. Я тільки що спілкувався з очевидцем телефоном. Згадали і цей епізод.