про всесильні почуття
От люди пишуть про любов, а я що вам хочу сказати: зазирнула я в себе і зрозуміла, що нема за що мене любити! Нема. Нема, і все.
Ну ви самі подумайте. У мене складний характер. Як не випендрююсь, за перепрошенням, і не виділяюсь із натовпу, так поводжусь, як посередність. І ще якась я надто не примхлива. Те мені комфортно, це, бачите, теж комфортно. До всього звикаю, а людям зі мною незручно, бо в них інші межу комфорту. А то як понесе мене: хочу свою кімнату, і все. Вона тобі здалася, та кімната, в тебе ж лічной жизні немає, але ні, хочу свою кімнату. Ну хто тебе полюбить, таку примхливу.
А ще я тупа. Причому, що характерно, тупа безнадійно. Вчиш її, вчиш, а вона все одно не знає, як пропатчити ка-де-є під фрібеесде. Стидалася б! Та що там фрібеесде, вона навіть чайник не може поставити, щоб він раз на кілька місяців не зламався. Бувають такі криворукі люди. Так, я ще й криворука! Шви в мене всі нерівні, як тремтливі руки алкоголіка, у тексті опски, роблю все повільно, розмовляти відкрито стидаюся (інтроверт). І ненавчабельний. Місяцями, роками деякі істини доходять. А бува що й не доходять взагалі.
І добре би, ну була б я тупою, ну характер, він у багатьох ще й складніший, але компенсувати це все нічим. Фігура моя не так щоб ужас, але ужасужас. Незрозумло, що ця копиця гарного волосся робить на такому непропорційному, нежіночному обличчі. Очки маленькі, губи тонкі, вираз обличчя такий, ніби проковтнула щось кисле і думає про тлінність сущого. Увесь час тільки те й робить,що думає. У шкіру цю таке враження, що навмисне втирали прищі. І це все б нічого, буває, що дівчина страхіття, але з нею любо-дорого кохатися. Так от, зі мною не любо-дорого. Доводиться визнати, що це так. І що за діло з такої людини? Правильно - пару разів посамостверджувався, а далі діла ніякого.
Аби воно щось іще вміло. Ну дурне, ну негарне, ну випендрюється (що природно, коли дурне й негарне - як ти людям не любий, так чого його себе любити), ну так корисним же ж треба бути! Хоч би унітази мити навчилась і гриби чистити. В Україні обидва вміння ой як потрібні. Ага, добре малює. Ну а толку людям від цього! Їм чисті унітази потрібніші, це ж очевидно. Як бачите, з профорієнтацією в мене теж проблеми.
І знаєте, я не те щоб не пробувала бути корисною. Пробувала я! Хорошим другом бути пробувала: якщо мені опівночі заради вас ломитися на інший кінець міста - проломлюся, інакше чого ви будете мене любити? А що назад їхати не зможу, ну так це ж вона тупа, не подумала. Добре вчитися, знову ж, проб… Ох, не треба про це, все ще болить… Не скажу, що саме болить… Пробувала! Ночами сиділа, тепер не спрацьовує короткочасна пам'ять. Зате я знаю, що у старослов’янській мові була двоїна і що про це думає Олена Курило! Бо якщо я не знатиму про Олену Курило, то я хто? Мокре місце, а не студент! Батьки таких не люблять. Сором із таких батькам і вчителям. І дівчинкою я хорошою теж бути пробувала. Мені людина не люба, а я за нею бігаю, з моста знімаю,ті ночі, що з навчання мені лишились на сон, ридаю і нікому не кажу, чого ридаю, бо соромно про таке і сказати.
Зрештою, оскільки це я, то не дивина, що нічого в мене не вийшло. Тільки згаяла роки, які могла би продуктивно витратити на художнє миття унітазів.
Ну от чого мене любити? Нема чого. Я ж знаю, ви людей любите тільки тих, які вам корисні. Саме для того, для чого, як я думаю, вони вам можуть бути корисними. Ні для чого іншого. Вам потрібен терплячий усміхнений робот, ідеальний вдома, на роботі і в ліжку! Саме так я про вас і думаю… А говорила ще, що намагаюсь бути хорошою, людей любити… Ну ось, починається!
Словом, не треба мене любити. Здалася мені така ваша любов. Мені,будь ласка, тільки ангельську, оту, яка все прощає, Любов - до мого нечесаного волосся, до мого невміння приймати рішення і суїцидальних нахилів, Любов, яка будь-якої миті тебе підтримає, хоч би що там із нею відбувалося. Про все інше не хочу чути. Нема чого мене любити! Нема чого, киш, киш!
Ну ви самі подумайте. У мене складний характер. Як не випендрююсь, за перепрошенням, і не виділяюсь із натовпу, так поводжусь, як посередність. І ще якась я надто не примхлива. Те мені комфортно, це, бачите, теж комфортно. До всього звикаю, а людям зі мною незручно, бо в них інші межу комфорту. А то як понесе мене: хочу свою кімнату, і все. Вона тобі здалася, та кімната, в тебе ж лічной жизні немає, але ні, хочу свою кімнату. Ну хто тебе полюбить, таку примхливу.
А ще я тупа. Причому, що характерно, тупа безнадійно. Вчиш її, вчиш, а вона все одно не знає, як пропатчити ка-де-є під фрібеесде. Стидалася б! Та що там фрібеесде, вона навіть чайник не може поставити, щоб він раз на кілька місяців не зламався. Бувають такі криворукі люди. Так, я ще й криворука! Шви в мене всі нерівні, як тремтливі руки алкоголіка, у тексті опски, роблю все повільно, розмовляти відкрито стидаюся (інтроверт). І ненавчабельний. Місяцями, роками деякі істини доходять. А бува що й не доходять взагалі.
І добре би, ну була б я тупою, ну характер, він у багатьох ще й складніший, але компенсувати це все нічим. Фігура моя не так щоб ужас, але ужасужас. Незрозумло, що ця копиця гарного волосся робить на такому непропорційному, нежіночному обличчі. Очки маленькі, губи тонкі, вираз обличчя такий, ніби проковтнула щось кисле і думає про тлінність сущого. Увесь час тільки те й робить,що думає. У шкіру цю таке враження, що навмисне втирали прищі. І це все б нічого, буває, що дівчина страхіття, але з нею любо-дорого кохатися. Так от, зі мною не любо-дорого. Доводиться визнати, що це так. І що за діло з такої людини? Правильно - пару разів посамостверджувався, а далі діла ніякого.
Аби воно щось іще вміло. Ну дурне, ну негарне, ну випендрюється (що природно, коли дурне й негарне - як ти людям не любий, так чого його себе любити), ну так корисним же ж треба бути! Хоч би унітази мити навчилась і гриби чистити. В Україні обидва вміння ой як потрібні. Ага, добре малює. Ну а толку людям від цього! Їм чисті унітази потрібніші, це ж очевидно. Як бачите, з профорієнтацією в мене теж проблеми.
І знаєте, я не те щоб не пробувала бути корисною. Пробувала я! Хорошим другом бути пробувала: якщо мені опівночі заради вас ломитися на інший кінець міста - проломлюся, інакше чого ви будете мене любити? А що назад їхати не зможу, ну так це ж вона тупа, не подумала. Добре вчитися, знову ж, проб… Ох, не треба про це, все ще болить… Не скажу, що саме болить… Пробувала! Ночами сиділа, тепер не спрацьовує короткочасна пам'ять. Зате я знаю, що у старослов’янській мові була двоїна і що про це думає Олена Курило! Бо якщо я не знатиму про Олену Курило, то я хто? Мокре місце, а не студент! Батьки таких не люблять. Сором із таких батькам і вчителям. І дівчинкою я хорошою теж бути пробувала. Мені людина не люба, а я за нею бігаю, з моста знімаю,ті ночі, що з навчання мені лишились на сон, ридаю і нікому не кажу, чого ридаю, бо соромно про таке і сказати.
Зрештою, оскільки це я, то не дивина, що нічого в мене не вийшло. Тільки згаяла роки, які могла би продуктивно витратити на художнє миття унітазів.
Ну от чого мене любити? Нема чого. Я ж знаю, ви людей любите тільки тих, які вам корисні. Саме для того, для чого, як я думаю, вони вам можуть бути корисними. Ні для чого іншого. Вам потрібен терплячий усміхнений робот, ідеальний вдома, на роботі і в ліжку! Саме так я про вас і думаю… А говорила ще, що намагаюсь бути хорошою, людей любити… Ну ось, починається!
Словом, не треба мене любити. Здалася мені така ваша любов. Мені,будь ласка, тільки ангельську, оту, яка все прощає, Любов - до мого нечесаного волосся, до мого невміння приймати рішення і суїцидальних нахилів, Любов, яка будь-якої миті тебе підтримає, хоч би що там із нею відбувалося. Про все інше не хочу чути. Нема чого мене любити! Нема чого, киш, киш!