Частина друга полтавського балету
Полтавське пиво - маловідомий скарб в нашій державі. Воно завойовує золоті медалі на міжнародних конкурсах і залишається непізнаним пересічним громадянством, його відкупають знавці і зберігають свої почуття в таємниці ймовірно для того, щоб не утворювались черги (реклами полтавського пива в Полтаві не побачиш, тільки чернігівське). Мабуть не потребує реклами полтавське пиво, як і кожен якісний продукт, про який знають рівно стільки людей, скільки можуть його випити.
Технолог ЗАТ Фірма «Полтавпиво» більше години водила лабіринтами блискучих нержавіючих труб, сяючих бездоганною чистотою ємностей та приладів. Детальна розповідь про технологічний процес супроводжувалась пригощанням пророслими зернами ячменю (солод, він солодкий, як цукерка, я насолоджувався, відчуваючи себе молодим лошам і помахував уявним хвостом), гранульованим хмелем (його терпкий присмак готував до сприйняття справжнього дива - готової продукції, що на мене чекало попереду) і пивними дріжджами з чашки (вони корисні, але пиво смачніше).
Було видно, з якою любов'ю і турботою працівники підприємства ставляться до нього, рідного, незважаючи на те, що воно тричі перепродувалось і, як свідчить Вікіпедія, належить російському бізнесмену (може бреше). Все, що було створене у 1965 році і назване Полтавським пивоварним заводом, перебуває не тільки у працездатному стані, а й милує око скромним і доцільним дизайном.
Існує багато людей, які на питання «що для вас рай на Землі?» відповідають: «це там, де багато безплатного пива». Вочевидь цього дня потрапив до раю наш керівник Яр Ко, такою непідробною радістю світилось його обличчя біля кінцевої труби розливочного цеху.
Виставка готової продукції в лабораторії якості. Колись туди з вулиці могли привести лише номенклатурників, та з перемогою капіталістичного устрою на пострадянському просторі, як повноправний гість, туди потрапив я і побачив те, чого не бачив в жодному київському супермаркеті
Наступна чарівна кімната запросила нас помилувати не тільки око. П'ять сортів з різнобарвними смаками, кірієшки власного заводського виготовлення, ячмінь цукерковий, а ще докторська ковбаса начеб та сама, що по 2,20 карбованці, коли мене мама возила в колисці. Віддав перевагу Фірмовому (густина 11 %. алк.об.: не менше 4,4 %) та Диканським вечорам (густина 14 %. алк.об. 5,0 %)
Це вже магазин-бар неподалік заводу, тут наливають тільки за гроші. Шара скінчилась.
Що можна побачити у Полтаві, як прожогом чкурнути до центральної Соборної площі, затриматись там на півгодини, щоб завершити відпочинок за великим кухлем того ж полтавського у відомій музичній пивниці «Сто доріг»? Перше, хати схожі на ті, що були за часів Котляревського, і це приємно.
А от і справжня хата-музей Івана Котляревського, на відвідини якого бракує часу, дарма, що хочеться; як завжди - або музей, або обід..
Соборна площа - одна із найстаріших площ старовинної Полтави, розташована на високому плато у південно-східній частині міста, пойменованому в народі Івановою горою. З трьох боків оточена ярами. Отакий маємо ракурс Успенського собору 1770 року побудови, де служив дияконом дід Івана Котляревського. Він був відновлений кількадесят років після більшовицько-геростратівської навали, а от дзвіниця 1801 року оригінальна. І отримала храм, слава Богу, УПЦ Київського патріархату.
Яри навколо Соборної. Майдан кілька століть оточувала фортеця, а у 1709 році тут точились запеклі бої. Через 200 років російська влада спорудила білу альтанку на честь в'їзду Петра І до Полтави, показувати її не буду, оскільки не звик складати шану супротивникам, навіть переможцям.
Наша екскурсійна група біля «галушок». Це єдине місце в Полтаві, де їх можна скуштувати, хто не боїться зламати зуби, бо лежать тут вони давно, геть скам'яніли. Ложка відполірована до лиску тисячами поп бажаючих сфотографуватися на фоні новенького «символу» Полтави - останнє речення позичив з сайту Замків та храмів України, не втримався, фіксуючи чергову гузицю.
Полтавська осінь. Тихі ліричні кольори вихідного дня.
Не злякала тебе москалв,
аніі німців навала,
Відродилась з руїн І як сад розцвіла.
Я люблю тебе серцем
Усім, моя рідна Полтаво.. (М.Погребняк)
І нарешті місце останнього притулку, куди надвечір нас привела не тітка, а голод привіз автобус. З інтернету генделик «Сто доріг», що на вул. Героїв Крут, відомий концертами сучасних музичних колективів, та цього разу музика буркотіла зі зголоднілих шлунків.
І знову мушу співати оду: сюди ходив би кожного дня, було б не так далеко: смачно, демократично і з посмішкою. В кухлі «Диканські вечори», в тарілці не галушки, а кнедлики.
Фінал зустрічі. Яр Ко проголосив тост, і якщо він це прочитає, нехай нагадає, про що йшла мова, бо сам на той час вже був геть залитий пивом.
Технолог ЗАТ Фірма «Полтавпиво» більше години водила лабіринтами блискучих нержавіючих труб, сяючих бездоганною чистотою ємностей та приладів. Детальна розповідь про технологічний процес супроводжувалась пригощанням пророслими зернами ячменю (солод, він солодкий, як цукерка, я насолоджувався, відчуваючи себе молодим лошам і помахував уявним хвостом), гранульованим хмелем (його терпкий присмак готував до сприйняття справжнього дива - готової продукції, що на мене чекало попереду) і пивними дріжджами з чашки (вони корисні, але пиво смачніше).
Було видно, з якою любов'ю і турботою працівники підприємства ставляться до нього, рідного, незважаючи на те, що воно тричі перепродувалось і, як свідчить Вікіпедія, належить російському бізнесмену (може бреше). Все, що було створене у 1965 році і назване Полтавським пивоварним заводом, перебуває не тільки у працездатному стані, а й милує око скромним і доцільним дизайном.
Існує багато людей, які на питання «що для вас рай на Землі?» відповідають: «це там, де багато безплатного пива». Вочевидь цього дня потрапив до раю наш керівник Яр Ко, такою непідробною радістю світилось його обличчя біля кінцевої труби розливочного цеху.
Виставка готової продукції в лабораторії якості. Колись туди з вулиці могли привести лише номенклатурників, та з перемогою капіталістичного устрою на пострадянському просторі, як повноправний гість, туди потрапив я і побачив те, чого не бачив в жодному київському супермаркеті
Наступна чарівна кімната запросила нас помилувати не тільки око. П'ять сортів з різнобарвними смаками, кірієшки власного заводського виготовлення, ячмінь цукерковий, а ще докторська ковбаса начеб та сама, що по 2,20 карбованці, коли мене мама возила в колисці. Віддав перевагу Фірмовому (густина 11 %. алк.об.: не менше 4,4 %) та Диканським вечорам (густина 14 %. алк.об. 5,0 %)
Це вже магазин-бар неподалік заводу, тут наливають тільки за гроші. Шара скінчилась.
Що можна побачити у Полтаві, як прожогом чкурнути до центральної Соборної площі, затриматись там на півгодини, щоб завершити відпочинок за великим кухлем того ж полтавського у відомій музичній пивниці «Сто доріг»? Перше, хати схожі на ті, що були за часів Котляревського, і це приємно.
А от і справжня хата-музей Івана Котляревського, на відвідини якого бракує часу, дарма, що хочеться; як завжди - або музей, або обід..
Соборна площа - одна із найстаріших площ старовинної Полтави, розташована на високому плато у південно-східній частині міста, пойменованому в народі Івановою горою. З трьох боків оточена ярами. Отакий маємо ракурс Успенського собору 1770 року побудови, де служив дияконом дід Івана Котляревського. Він був відновлений кількадесят років після більшовицько-геростратівської навали, а от дзвіниця 1801 року оригінальна. І отримала храм, слава Богу, УПЦ Київського патріархату.
Яри навколо Соборної. Майдан кілька століть оточувала фортеця, а у 1709 році тут точились запеклі бої. Через 200 років російська влада спорудила білу альтанку на честь в'їзду Петра І до Полтави, показувати її не буду, оскільки не звик складати шану супротивникам, навіть переможцям.
Наша екскурсійна група біля «галушок». Це єдине місце в Полтаві, де їх можна скуштувати, хто не боїться зламати зуби, бо лежать тут вони давно, геть скам'яніли. Ложка відполірована до лиску тисячами поп бажаючих сфотографуватися на фоні новенького «символу» Полтави - останнє речення позичив з сайту Замків та храмів України, не втримався, фіксуючи чергову гузицю.
Полтавська осінь. Тихі ліричні кольори вихідного дня.
Не злякала тебе москалв,
аніі німців навала,
Відродилась з руїн І як сад розцвіла.
Я люблю тебе серцем
Усім, моя рідна Полтаво.. (М.Погребняк)
І нарешті місце останнього притулку, куди надвечір нас привела не тітка, а голод привіз автобус. З інтернету генделик «Сто доріг», що на вул. Героїв Крут, відомий концертами сучасних музичних колективів, та цього разу музика буркотіла зі зголоднілих шлунків.
І знову мушу співати оду: сюди ходив би кожного дня, було б не так далеко: смачно, демократично і з посмішкою. В кухлі «Диканські вечори», в тарілці не галушки, а кнедлики.
Фінал зустрічі. Яр Ко проголосив тост, і якщо він це прочитає, нехай нагадає, про що йшла мова, бо сам на той час вже був геть залитий пивом.