Героям слава
Я так думаю, що майже кожен, хто цікавиться історією Другої світової війни в обсязі вищому за загальносередній, чув про те, що в 1941 році командування польських збройних сил на Заході, а від них і командування союзників, отримало відомості про діяльність німецького табору смерті в Освєнцімі (Аушвіці). Можливо, багато хто з цих аматорів військової історії навіть згадає, що джерелом цієї інформації був польський підпільник, що добровільно, за завданням Армії Крайової, став в’язнем Аушвіцу, організував там підпільну групу Опору, і зрештою втік з табору. А от чого напевно не знає майже ніхто з них, так це те, що вчора, 15 березня, виповнилося 67 років з дня, коли Вітольда Пілецького військовий трибунал Варшави маріонеткового «народного» режиму засудив до кари смерті. Вирок було виконано 25 травня 1948 року о 21:30 у варшавській в’язниці на вулиці Раковецькій.
Цікаво також те, що народився Вітольд Пілецький 13 травня 1901 року у містечку Олонець на півночі Росії. Його родина походила з околиць Ліди у Білорусі, але за участь у повстанні 1863 року господарство Пілецьких було конфісковано, й родина була змушена переселитися вглиб Росії. Батько Вітольда, Юліан, закінчив інститут лісового господарства в Петербурдзі, і отримав призначення на посаду лісничого в Карелію. Але в 1910 році він вирішив переселитися до Вільна, щоб діти не помоскалилися.
У 1918 році Вітольд Пілецький, гімназист віленської гімназії імені Лелевеля, вступив до лав віленських загонів самооборони, а також до конспіративної Польської Військової Організації. Взимку 1918 року він захищав місто від більшовиків. Коли в січні 1919 довелося відступити перед червоним наступом, Пілецький продовжив воювати в кінному загоні Віленської самооборони, протягом 1919 року взявши участь у визволенні Бреста, Ліди, Барановичів і Мінська. Хоча його демобілізували у жовтні 1919 року, вже в липні наступного року він знову йде добровольцем до війська, відбивати нову червону навалу - на цей раз у складі полку Надніманських уланів. Улан 3 взводу 2 ескадрону полку Пілецький воював проти більшовиків під Плоцьком і Млавою, а у жовтні 1920 року взяв участь у визволенні Вільна військами генерала Луціяна Желіговського.
Вітольд Пілецький, боєць Литовсько-Білоруської дивізії, в 1920 році
Після закінчення війни Вітольд Пілецький вступив до університету імені Стефана Баторія у Вільні на факультет мистецтвознавства, але складні матеріальні умови родини, в тому числі тяжка хвороба батька, що довго перебував у більшовицькому ув’язненні, змусили його покинути навчання. Кілька років він працював секретарем віленської залізниці, далі секретарем судового слідчого, а восени 1926 року став керувати родинним господарством. При цьому він не переривав зв’язку із військом. У тому ж році Пілецький отримав звання підпоручника резерву, і регулярно брав участь у навчаннях 26 уланського полку, а з 1931 року - Центру вишколу кавалерії в Ґрудзьондзі. Крім того, Пілецький брав участь у суспільній діяльності - організовував добровільну пожежну дружину, працював у правлінні місцевої молочарні, організував в лідському повіті добровільний кінний загін «кракусів» (таку назву мали кавалерійські підрозділи, що входили до штату піхотних частин). За свою суспільну діяльність у 1937 році він був нагороджений Срібним Хрестом Заслуги.
Підпоручник Пілецький на параді в Ліді
У кампанії 1939 року Пілецький воював у лавах 19 піхотної дивізії (армія «Пруси»), командуючи ескадроном уланів. Коли німці розбили його ескадрон, він із його рештками приєднався до 41 піхотної дивізії, де він став заступником командира кавалерії дивізії майора Яна Влодаркевича. 22 вересня ця дивізія теж була розбита, але Пілецький не склав зброї і до 17 жовтня 1939 року разом із своїми товаришами вів партизанську війну в німецькому тилу. Пізніше він перейшов до підпільних методів збройної боротьби. У Варшаві Пілецький увійшов до Таємної Армії Польської (ТАП), яку очолив його недавній начальник, майор Влодаркевич.
У 1940 році до підпілля стали надходити звістки про концтабір у Освєнцімі, і командування підпілля вирішило, що необхідно отримати точну інформацію про те, що ж там відбувається. Пілецький зголосився стати таким інформатором. Під час німецької облави 19 вересня 1940 року він дозволив себе схопити, і разом із іншими 1705 арештованими був висланий до Аушвіцу через два дні після арешту. Його номер в’язня був 4859
Вже з перших моментів прибуття до концтабору він переконався, що потрапив у «пекло на землі», коли став свідком, як есесмани застрелили одного з в’язнів ніби за спробу втечі, а тоді застрелили ще десять для науки іншим в’язням. Але вже в жовтні 1940 року Пілецький вислав свою першу доповідь до командування АК. До Лондона інформація Пілецького потрапила 18 березня 1941 року.
Фото Пілецького-в'язня Аушвіцу
За розвідувальну роботу командування підвищило Пілецького до звання поручника у листопаді 1941 року. Коли навесні 1943 року німці почали арештовувати членів підпілля в таборі, Пілецький отримав наказ втекти, і в ніч з 26 на 27 квітня він разом з двома товаришами, знаючи, що їх ось ось мають теж заарештувати, тікає з табору. 22 серпня 1943 року Пілецький дістався до Варшави і складає особистий рапорт командуванню АК про ситуацію в таборі, а також про свій план нападу на табір з ціллю визволити в’язнів - який не був прийнятий, бо командування не бачило можливості переховати всіх звільнених. Головний командувач АК генерал Бур-Коморовський підвищив своїм наказом 19 лютого 1944 року Пілецького до звання ротмістра кавалерії за героїчну діяльність у таборі Аушвіц
Далі Пілецький взяв участь у Варшавському повстанні, воював у районі Воля, і ділянка під його командою навіть отримала назву «редута Вітольда», бо трималася довше інших. Але у жовтні 1944 року Пілецький зновву опинився у німецькому полоні, звідки його 28 квітня 1945 року звільнили американські війська. Коли він прибув у розпорядження генерала Андерса в Італії, той направив його у Польщу, щоб розвідати ситуацію в країні, окупованій Червоною армією. У Польщі він організував власну розвідницьку мережу, передаваючи дані про діяльність НКВД і її колаборантський аналог УБ в Італію до генерала Андерса. В червні 1946 року андерс наказав Пілецькому виїхати з Польщі, бо його діяльність там стала надто небезпечною. Пілецький вирішив не залишати батьківщину. 8 травня 1947 року УБ таки схопила героя. Допитував його в тому числі особисто директор слідчого департаменту міністерства публічної безпеки Юзеф Ружанський. Про свої допити Пілецький сказав на своєму судовому процесі: порівняно з ними «Освєнцім то була іграшка». Пілецький відкинув звинувачення у шпигунстві: "Я не шпигун, я польський офіцер!".
Кулю в потилицю герою Аушвіца пустив старший сержант Пьотр Сьметанський. Місце поховання тіла Вітольда Пілецького досі невідоме.
Фото Пілецького з "народного" ув'язнення