Comments | chervony_sobaka: Калецтво моей идентичности.

chervony_sobaka

Калецтво моей идентичности.

Apr 03, 2011 18:22

Несколько дней назад приходом весеннего тепла, научили детей играть в «резинки». Моим сильным переживанием по этому поводу стало то, что пока я сама не начала прыгать, я не помнила ни правил ни фигур. Но, оказывается, телесная память умнее и дольше ( Read more... )

размышления, эмоции

Comments 10

galari April 3 2011, 15:44:32 UTC

Лєн не так просто почати говорити в побуті мовою іншою чим звикла.

chervony_sobaka April 3 2011, 16:39:55 UTC

Не просто, но можно - у меня есть приятели абсолютно русскоязычные, которые с рождением детей начали говорить только по-украински. пусть вначале шаблонно и спорно в отношении детей, но а несколько лет они выговорились и по-другом не разговаривают. Вопрос не в сложности а в собственной идентичности - так он стоит для меня.

viter_z_bayraku April 3 2011, 16:53:08 UTC

я колись російською і в школі і на вулиці говорив. Вдома українською. Комплексував, коли в транспорті, до прикладу, відповідав українською. Але це перші тижні.. Далі все ок.. Найважче зробити перший крок.. А потім звикнуть :) Головне - бажання і внутрішній поштовх.

chervony_sobaka April 3 2011, 17:12:02 UTC

Питання, як на мене, не стільки в мові, скільки в усвідомленні себе - скоріше про внутрішній поштовх. Природньо, коли десь в голові складеться мозаїка, в якій мова стане часткою моєї ідентичності. А в моїй голові це ще через конфлікт (більшою частиною життя неусвідомлений) - ніби-то я відмовлюсь (зраджу, скалічу) значну частину себе (зскоріше - минулого себе - того, в якого ідентичність була сформована без цієї мови).

Thread 7

ksanka1972 April 8 2011, 20:58:29 UTC

А вам не здається, що намагаєтесь себе впхнути в якісь рамки і стереотипи?

Я сама корінна українка. Корінна тим, що мої діди-прадіди жили в Україні. А от народилась і виросла у Росії, і перші мої слова буди російською, і думаю я здебільшого російською. В сім'ї розмовляю українською. Пишу українською грамотніше за багатьох, хто з дитинства розмовляє нею. Але відчуваю: якщо виріс на російській мові, не впитав українську "з молоком матері" - вона не стане справді твоєю мовою. Ну і що пропонуєте тепер? Почуватись калікою? Я - проти. Будемо такими, як ми є.

chervony_sobaka April 8 2011, 21:56:52 UTC

Мені здається, що це такий зовнішній нав'язуваний "синдром каліцтва", який виник на теренах України (тому що власні відчуття підказують мені, що двомовність повинна збагачувати мене як особистітсь). Мабуть, я так "генералізую" на всю Україну, тому що останні події (вже не мої, а моєї доньки, десь підтверджують мою думку). А саме: у класі з'явилась дитина, яку цькують. І не останню причину у цьому цькуванні грає те, що ця дитина україномовна у побуті...
І до речі, обговорення в цьому пості, значно покращило моє самоусвідомлення у моїй мовній картині світу.

ksanka1972 April 9 2011, 11:47:47 UTC

Шкода, що багато людей отримують всілякі комплекси через нікчемне оточення.
А щодо двомовності... Я завжди в таких випадках згадую свою інститутську викладачку української - надзвичайно сувору і поважну пані, яка болісно реагувала навіть на неправильну вимову "смієшся" замість "смієсся" (ну так треба говорити :) ). Але і вона попри своє таке трепетне ставлення до української казала: "Скільки мов ти знаєш - стільки разів ти людина".