Зима в сонячній Абхазії

Jan 06, 2006 13:49

Маленька, але горда республіка Апсни (Абхазія) з міжнародно-правової точки зору вважається частиною Грузії. Втім, сама себе такою не визнає, та й справді - за тиждень перебування там жодного грузина ми так і не зустріли. У республіці ходять російські рублі, а герб, влада, прапор і мова - свої.



Юрій


Наш провідник (на один день) Юрій стверджує, що грузини на початку 1990-х років нахабно напали на Апсни, але отримали відсіч.
- А ви Грузію як, взагалі не визнаєте?
- Какой к чёрту Грузия? Я вот этим ножом (дістає з ножен 50-сантиметровий тесак) стольких грузин перерезал…
Дорогу перебігає собака, Юрій різко гальмує.
- А вот собак я никогда не убиваю.
Потім по дорозі ходять кучеряві, для захисту від гірського холоду, корови. Юрій вихляє по дорозі, щоб проїхати між ними.
- У нас тут абзазская Индия. Коровы везде ходят.
- У меня один Калаш официально зарегистрирован. Ну и еще два есть, конечно. И СВД (снайперська гвинтівка). А охотничье ружье? Ну это же так, игрушка. Кто его будет вообще регистрировать?

Ашран


Рибалка та будівельник Ашран втратив на тій війні свого старшого брата. Як і більшість абхазців, він зовсім не агресивний, але готовий дати відсіч як Грузії, так і, в разі потреби, Росії, якщо ті захочуть забрати незалежність у його невеличкої батьківщини.
Ашран:
- Ну, выпьем за то, чтобы у вас все было тепло. За наших братьев и сестер, которые не с нами.
- Конечно, у каждого здесь оружие есть. Когда грузины на нас напали, ни у кого оружия не было. А сейчас у всех есть. И наши старшие знают, и они и не против. Президент, ментура. И если тогда без оружия мы грузин прогнали, то сейчас они знают, что у каждого оружие - нет, они больше сюда не пойдут.
- А тогда как мы воевали? Пошел, нас трое, знаем, где лежит оружие, напал, отобрал - и уже у восьмерых оружие. Напали, и уже нас больше. А нам наши братья помогали, кабардинцы и чеченцы с гор спустились. Им тут близко, через горы перейти. Но трудно.
- А в горах у друзей стоят танки трофейные. Он взял, отобрал себе. И никому ездить не даёт. Но так стоит. Трофейный.
И русская военная база в Сухум. Никто не знает, что там в Сухум, но подводный флот точно есть. И просто корабли.
Как они теперь придут? Я рыбу ловлю, увидел, что кто-то плывет, сказал своим старшим, через полчаса все уже знают.



Безпека
Абхазців дещо ображає міф, створений про країну, начебто туди небезпечно приїздити. В новорічну ніч кожен стріляє зі свого автомата Калашнікова, з гвинтівки чи з того, що має, в повітря - але і справді, за весь час перебування жодна Людина не повелася з нами навіть із натяком на якусь злість - і це навіть не зважаючи на те, що кожен пам’ятає, як деякі українці (зокрема, прихильники тоді «унсовця» Дмитра Корчинського) воювали під час грузино-абхазької війни на грузинському боці.
Можливо, саме через войовничість, мужність і волелюбність серед чоловіків вважається соромом поводитись агресивно тоді, коли в цьому немає потреби. Велика різниця з мешканцями «трущоб городскіх» в Україні чи в тій же Росії.
Населення Абхазії всього близько 250 тисяч осіб, площа - 8600 квадратних кілометрів. Мешканці республіки прекрасно усвідомлюють, що Росія підтримує їх заради створення буферної зони між собою та Грузією, стосунки з якою після перемоги Саакашвілі на президентських виборах у Росії доволі напружені.
Але самі абхазці вважають свою позицію «поміж» двома країнами радше своєю перевагою, що певною мірою гарантує їм безпеку та недоторканість.



Після війни багато міст у республіці, й особливо її столиця Сухумі залишаються не до кінця відновленими: в Сухумі ми бачили безліч зруйнованих будинків. Навколо однієї заселеної квартири в багатоповерховому будинку часто зяють порожніми вікнами 2-3 незаселених. Грузин у республіці практично, або й зовсім не залишилося, хоча до війни їх було, можливо, стільки ж, скільки й самих абхазців.

Трішки фактів
На початку 1992 року Грузія проголосила про свою незалежність. Багато абхазців боялися «грузинізації» свого народу, й у середині того ж року Абхазія проголосила про свою повну незалежність - і хоча жодна інша країна не визнала цього кроку, фактично республіка весь час відтоді справді є суверенною державою з усіма необхідними для цього атрибутами.
Грузія тоді послала близько трьох тисяч військових у район Сухумі, однак після боїв та значних «етнічних чисток» з обох боків територія Абхазії, особливо на захід від столиці, залишилась у руках місцевих повстанців. За час першої фази конфлікту загинуло в сукупності близько трьох тисяч осіб.



До середини 1993 року Сухум (як його називають місцеві) залишався юридично контрольованим грузинськими військами, але в вересні після десятиденних боїв абхазька озброєна міліція захопила місто. При цьому сам тодішній президент Едуард Шевартнадзе ледь не загинув і змушений був для евакуації вдатися до послуг російського флоту.
Всього за час конфлікту близько 10 тисяч осіб зникли безвісти (скоріш за все, загинули), а майже 300 тисяч людей, переважно грузинів, були змушені залишити Абхазію. В 1994 році між сторонами було підписано перемир’я, за дотриманням якого мали стежити миротворці під егідою ООН.
Під час виборів, що відбулися наприкінці 2004 року, Росія підтримувала колишнього КДБіста Рауля Хаджимбу, за якого, зокрема, вів кампанію по країні відомий і нам «політик» Йосиф Кобзон із суперхітом «Лишь бы не было гражданской войны».



Хаджимба оголошений переможцем, але Верховний суд визнає фальсифікації та перемогу Багапша. Після чого не без участі Росії було організовано сутички між прихильниками двох кандидатів (одна людина, стара жінка, загинула). У результаті Росія, незважаючи на заперечення Грузії та міжнародної спільноти, вводить додатковий контингент „миротворців” (читай: війська) в Абхазію.
Багапш і Хаджимба після сутичок вирішують об’єднатися та піти на повторні вибори вже разом. Після повторних виборів 12 січня 2005 року Багапш стає президентом країни, а Хаджимба стає віце-президентом. (Чомусь виникають асоціації з індульгенцією з боку Ющенка Януковичу за фальсифікації. Ситуація схожа, хоча аж до такого абсурду у нас не дійшло).

Артем Чапай

aesthetic, personal, ukrainian, my articles, international politics

Previous post Next post
Up