Блогосфера - Спецвипуск про Ізраїль
Зібрав велику добірку інформації щодо госування Україна-Ізраїль.
Предмет суперечки
Будівництво ізраїльських поселень на палестинських територіях, захоплених Ізраїлем під час війни 1967 року.
Зокрема, йдеться про Західний берег річки Йордан, східний Єрусалим та Голанські висоти.Резолюція
З самого моменту заснування держави Ізраїль, арапи використовували прикордонні з Ізраїлем території для встановлення вогневих точок з метою обстрілів території Ізраїля.
Аби цього запобігти, Ізраїль регулярно зачищав території від вогневих точок, арапських штабів тощо.
Перші ізраїльські поселення на цих землях почали будувати одразу після Шестиденної війни 1967 року.
За даними МВС Ізраїлю, з 1972 по 2015 роки кількість єврейського населення у поселеннях на Західному березі збільшилася з 1 812 до 389 250 осіб, а на Голанських висотах - з 77 до 29 981 особи.
Ізраїль послідовно виселяв місцеве арабське населення, яке й досі там становить більшість, і заселяв його власними громадянами.Позиції сторін
Позиція ООН
Міжнародна спільнота із самого початку вважала будівництво цих поселень незаконним.
Протягом 1979 та 1980 років Рада Безпеки ООН визнавала, що будівництво цих поселень не має під собою правових основ. Зокрема, позиція ООН була чітко окреслена у резолюціях Радбезу 446, 452, 465, 471 та 476.
В усіх своїх документах, Рада Безпеки посилалася на положення Женевської Конвенції 1949 року, консультативний висновок Міжнародного суду ООН від 2004 року та відповідні резолюції Генеральної Асамблеї ООН.
Аналогічні висновки щодо законності поселень робили й Міжнародний комітет Червоного Хреста, і Рада ООН з прав людини.
Те, що Ізраїль є окупантом на палестинських територіях і не має права вести там нинішню діяльність, підтверджувалося багато разів - зокрема, в рішеннях на рівні ООН. Римський статут Міжнародного кримінального суду чітко зазначає, що дії Ізраїлю з будівництва поселень на окупованих територіях є воєнним злочином.
Позиція Ізраїлю
В Ізраїлі окуповані території вважають «спірними», а всі закиди про незаконність будівництва поселень - спростовують.
На відміну від Голанських висот, які Ізраїль відверто анексував у 1981 році, Тель-Авів ніколи не оголошував про анексію Західного берега чи східного Єрусалима. А відтак, за словами ізраїльських урядовців, вони не несуть відповідальності за стан населення на цих територіях.
Ізраїль також ніколи не визнавав резолюції, які так чи інакше засуджують його політику та закликають припинити будівництва поселень та заселяти палестинські землі своїми громадянами, таким чином витісняючи корінних арабів. Окремі ж ізраїльські політики не приховували своїх реальних намірів щодо зведення поселень. Наприклад, екс-міністр оборони країни Моше Даян писав:
«У районах, з яких ми не збираємося йти, мають бути створені політичні факти шляхом зведення поселень, армійських баз, промислових та сільськогосподарських об’єктів…Це все засновано на припущенні, що ми залишатимемося на будь-яких територіях, де збудуємо форпост чи поселення».
Те, що ці території окуповані, визначено від 1949 року, коли встановлені лінії розмежування між Ізраїлем та Палестиною. Ізраїль вважає ці умови несправедливими й має в цьому свою логіку, а отже й воює за фактичну зміну "статусу кво".
Позиція арапських держав
Арабські держави відкинули План ООН з розподілу Палестини від 1947 року;
Йорданія в односторонньому порядку захопила території Західного берега та східного Єрусалима у 1949 році;
Палестинські землі ніколи нікому юридично не належали, а тому питання, хто мав над ними суверенітет - залишається щонайменше спірним.
Після голосування
Після голосування, Ізраїль повів себе, як завжди, коли резолюція суперечить його інтересам.
Прем'єр-міністр країни Біньямін Нетаньяху публічно заявив, що не виконуватиме положення резолюції, попри те, що вона має обов’язкову юридичну силу.
У США одразу ж запрацювала ізраїльське лобі, зокрема - у напрямку співпраці з новообраним президентом США Дональдом Трампом, який палко виступав проти резолюції.
Тель-Авів відкликав послів з Сенегалу та Нової Зеландії та скасував офіційний візит прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана, який мав відбутися наступного тижня.
Ізраїль-Україна
Історія політичних відносин між Ізраїлем і Україною складна і, як мінімум, не позитивна:
Головна причина, з якої Україна не мала права голосувати інакше, як «за» - це Крим.
Московська окупація та анексія території Криму - це майже те саме, що Ізраїль зробив з Голанськими висотами. Ситуація у Західному березі не є ідентичною, але провести міжнародно-правові аналогії так само можна.
Відтак, якби Україна проголосувала «проти» або навіть «утрималася», це поставило би Київ у доволі дивне становище. З одного боку, Україна добивається справедливості у питанні анексії Криму, з іншого - голосує проти або демонстративно утримується у питанні будівництва поселень на окупованих землях.
Також, у цьому випадку, Україна фактично б визнала та підтримала окупацію та анексію, засновану на аргументі «священного історичного права» на них. Це те саме, що визнати законним будівництво можливих російських поселень в Криму та на Донбасі і виселення там місцевого українського та/або кримськотатарського населення, при цьому визнаючи «історичне право» Росії на цих землях.
Вся позиція України у її протистоянні з РФ ґрунтується навколо двох тез:
Саме ці юридичні аргументи Україна використовуватиме під час численних судів і, нарешті, під час майбутнього Антирашистського Трибуналу, щоб вимагати засудження анексії Криму та розв’язання війни на Донбасі.
А в майбутньому, і виплати москвою контрибуцій.
Будь-який сумнів у повному дотриманні Україною наріжних принципів міжнародного права буде використано адвокатами москви під час Трибуналу. Це, як мінімум, зменшить юридичні можливості України. А, як максимум, може розвалити все юридичне підґрунтя позиції України на Трибуналі.
Голосування щодо Ізраїлю стало тестом для Києва - чи зможемо ми діяти так само, коли йдеться про інтереси України. Навіть у ситуаціях, коли рішення невигідне Україні (псування стосунків з Ізраїлем як партнером по Антирашистській коаліції).
Довелося чути також міф про те, що Україна "змінила позицію", бо раніше не голосувала за резолюції щодо єврейської держави. Це не є правдою. Під час нашого попереднього членства в Радбезі ООН, в 2000 році, була схвалена схожа резолюція 1322, вкрай критична до Єрусалима. І розподіл голосів був той самий: 14 "за", включно з Україною, США утрималися.
Karl Volokh: Судя по всему, изначально позиция планировалась иная - воздержаться при голосовании. Именно её руководство Украины считало наиболее соответствующей её интересам. Но под давлением США (возможно, и Европы) позицию пришлось изменить. Это позволило Обаме, который и стоял за всей интригой с резолюцией, выглядеть менее двусмысленно, когда он не применил право вето.
Лично я в таком развитии событий ничего особенного не вижу: когда жмут супердержавы, нагибаться приходится всем (или почти всем). Другое дело, как забавно выглядит на этом фоне позиция так называемых экспертов и их паствы в ФБ: решение откровенно вынужденное, принятое под давлением выдают за просто-таки победу украинской дипломатии и доказательство умения отстаивать свои коренные интересы.
Голосування інших країн
Погляньмо, хто ще проголосував «за».
Наслідки для України
flavius-aetius1: Глупо поучилось и подло. Особенно после того, как Израиль признал Россию агрессором, а Крым оккупированной территорией. Глупо потому, что завтра вы будете кричать, и справедливо, кстати, о слепых и глухих наблюдателях ОБСЕ, кричать и натыкаться на такую же стену непонимания, на унылое бормотание о том, что сейчас главное - погасить конфликт, а потому, ребята, типа, будьте умнее, проявите разумную сдержанность. Глупо бежать в данном случае, если не впереди, то уж точно, рядом с этим европейским паровозом, летящим на полном ходу к пропасти. К той самой пропасти, от падения в которую пытается предостеречь Израиль в том числе.
Мне нравится стремление Украины в Европу. Что бы там ни было, европейский выбор, евроинтеграция гораздо лучше союза, а называя вещи своими именами, зависимости от тоталитарного российского режима. Вопрос в том, надо ли следовать европейскому примеру во всём, в том числе и их самоубийственной политике мультикультурализма и как следствие - осуждения политики Израиля, который самим фактом своего существования защищает исконные европейские ценности о которых сама Европа, увы, основательно забыла. В данном случае Украина оказалась в плохой компании.
cybernatic_cat: Друзья израильтяне. Мне, как этническому украинцу, чрезвычайно стыдно за ту невероятно тупую хуйню, которую сотворила в ООН делегация Украины. Мне сложно понять, чем именно её, блин, члены (во всех смыслах) руководствовались - но, так или иначе, мне стыдно. Уж, казалось бы, кому-кому, как не Украине, понимать, что такое кусок собственной территории, который оттяпали какие-то ебанутые первобытные зверьки, ненавидящие твою нацию и всеми способами старающиеся её уничтожить...
Простите, панове, за этот ебанатизм украинского руководства. Надеюсь, у них там достане тями исправить нахуеверченное.
Аргументація За
bytebuster: Как раз формальная логика понятна.
С точки зрения резолюций ООН, Голаны и Западный берег есть оккупированные территории.(¹)
Признание этих территорий израильскими автоматически означает признание силового захвата.
И любое голосование Украины (кроме гневно и решительно осуждающего) тут же будет использовано известным мастером многохуйловочек с целью оправдать факты силового захвата Крыма и Донбасса.
(¹) Можно спорить, что оккупированы у несуществующего арапского государства, можно спорить, что территория ничейная итд. Это не отменяет резолюций ООН.
Вот за что реально стыдно, и что есть реальный ебанатизм украинского руководства - что Министерство Нихуя Украины не подняло общественную дискуссию на эту тему. И что мы об этом событии узнали из израильских СМИ (возмущенных, естественно; имеют право) и из гэбэшной пропаганды (которая как всегда).
Так что украинские дипломаты попались в красивую многохуйловочку. Неприятно. Стыдно перед израильтянами. Но надо было вовремя звонить в колокола, когда тебя пытаются наебать. Не звонили, не трубили.
Свирид Опанасович ізлагає:
1. Бібі прекрасно знав, що таке голосування буде, нічуть не сумнівався які будуть його результати. Тому його уряд заздалегідь підготував план “Б”. Який зараз втілюється в життя і передбачає гарно зрежисовану, близьку до істерики реакцію офіційного Єрусалиму, а паралельно адресні прагматичні дії по відношенні до всіх країн-членів СБ ООН.
2. Чи можна було Україні голосувати “проти” тої резолюції? В принципі можна було б. На результат голосування це не вплинуло б, резолюцію би все-одно прийняли
3. Але до України були б привернуті недоброжелатєльні вопросітєльні взгляди всіх западних партньорів. І ми почули б із Заходу хор звинувачень у подвійних стандартах Києва, флюгерство і непослідовність.
4. Не будемо забувати про уманський інцидент. Який наклався на ООНівські події і суттєво погіршив ситуацію. Так шо перш ніж приступати до нормалізації відносин із Єрусалимом хунта зобов’язана жорстко і показатєльно розібратися із свиноголовими дебілами. Даже не для того, щоб сподобатися Ізраїлю. А щоб очистити нашу країну від сміття.
Taras Chornovil: Нетаньягу - один із спекулянтів, які часом пробують будь-яку критику влади Ізраїлю обзивати антисемітизмом і ледь не виправданням Голокосту. Так от: євреїв поважаю й глибоко шаную, як тих, що живуть в Ізраїлі, так і по всьому світу. І вони не винні, що іноді обирають собі паршиву владу.
Тому прирівнювати Нетаньягу до всього єврейського народу це так ніби судити про всіх українців за інтелектуальним рівнем Миколи Азарова (а обоє ж носії однакового статусу прем'р-міністра).
І, наостанок, варто додати, що Нетаньягу - це ще не весь Ізраїль. Нинішній прем’єр вже стикнувся з хвилею критики через його дії. Зокрема, впливове ізраїльське видання Haaretz назвало провал Ізраїлю у питанні резолюції особистою помилкою та поразкою Нетаньягу, а колишній прем'єр Ехуд Барак жартома заявив, що "Нетаньягу має звільнити свого міністра закордонних справ". Як відомо, Біньямін Нетаньягу після чергової ротації в уряді суміщає посади прем’єра та голови МЗС.
То виходить, ми все зробили правильно?
А ось тут відповідь - категорично ні. Нехай на перший погляд вона може здаватися дивною.
Так, Україна не могла і не мала голосувати інакше.
Але Україна повинна була запобігти інформаційному та дипломатичному програшу після голосування.
На жаль, події вихідних підтвердили: з інформполітикою у міжнародних питаннях в Україні все вкрай погано.
Наочне порівняння: як діяли США після голосування з надчутливого у своїй державі ізраїльського питання?
Вже в перші години після схвалення резолюції в Держдепі відбувся брифінг, який тривав аж цілу годину (!), доки у журналістів не вичерпалися запитання. Окрім того, було терміново поширено заяву від імені держсекретаря Джона Керрі.
А тепер порівняємо з Україною. Чи бачив хтось міністра закордонних справ, або речника МЗС, або главу профільного департаменту, або зовнішньополітичного радника прем’єра чи президента на центральних телеканалах країни із коментарями щодо "україно-ізраїльського конфлікту"? Не бачили, бо їх не було.
Або, можливо, хтось помітив на сайті МЗС текст із деталями, схожий на цей? Ні, його немає. Лише за дві доби (!!!) після голосування був оприлюднений сухий прес-реліз, який не відповідав на всі питання, що з’явилися за час його відсутності.
А запитань накопичилося чимало, адже за два дні в українському інформпросторі з’явилося чимало лідерів думок з позицією Єрусалима, але майже не було коментаторів з позицією Києва.
Підкреслимо: спрогнозувати такий розвиток подій було не важко, але нам ближчий метод граблів, коли рішення не пояснюються і не коментуються, аж доки не стане зовсім гаряче.
І ще, про стратегію.
Відомо, що Нетаньягу телефонував Гройсману напередодні голосування і той обіцяв підняти це питання та спробувати допомогти єврейському керівництву. Це - найяскравіша ілюстрація того, що в України просто відсутня системна, скоординована зовнішня політика.
МЗС знав про підготовку візиту Гройсмана до Ізраїлю та про те, наскільки болючою стане ухвалена резолюція для цієї держави. Чи поінформували апарат прем’єра про цю загрозу? Якщо ні, то це - відвертий провал.
Оригінал публікації - на Дрімі. Підписуйтеся, бо ЖЖ може опинитися закритим у будь-який момент.
Предмет суперечки
Будівництво ізраїльських поселень на палестинських територіях, захоплених Ізраїлем під час війни 1967 року.
Зокрема, йдеться про Західний берег річки Йордан, східний Єрусалим та Голанські висоти.Резолюція
- Зміст. Текст резолюції Ради Безпеки ООН №2334 (2016) на сайті ООН. Він же PDF
- Переклад основних пунктів:
- Засуджує ізраїльську політику з будівництва поселень на окупованих з 1967 року палестинських територіях - на західному березі річки Йордан та у східному Єрусалимі.
- Закликає припинити будівництво ізраїльських поселень на цих землях та визнає це порушенням норм міжнародного права.
- Визнає, що будівництво ізраїльських поселень є головною перешкодою для відновлення мирного процесу на основі принципу «двох держав».
- Закликає всі сторони розрізняти територію держави Ізраїль і території, окуповані у 1967 році.
- Закликає сторони здійснити всі необхідні заходи для протидії та запобіганню терористичних актів та інших форм насильства.
- Закликає сторони конфлікту сісти за стіл переговорів в рамках, визначених Квартетом з перемов у вересні 2010 року.
- Резолюцію прийнято з разунком 14:0. Тобто, із 15 членів РБ ООН, усі одностайно проголосували ЗА. Окрім США, які утрималися.
- Офіційна резолюція Ради Безпеки ООН має обов’язкову юридичну силу для усіх країн-членів ООН.
- Авторство
- Автором резолюції спершу був Єгипет.
- Під тиском з боку США, офіційний Каїр відкликав свій проект.
- Натомість, його «доробили» Нова Зеландія, Сенегал, Малайзія та Венесуела і подали на розгляд Радбезу 23 грудня.
З самого моменту заснування держави Ізраїль, арапи використовували прикордонні з Ізраїлем території для встановлення вогневих точок з метою обстрілів території Ізраїля.
Аби цього запобігти, Ізраїль регулярно зачищав території від вогневих точок, арапських штабів тощо.
Перші ізраїльські поселення на цих землях почали будувати одразу після Шестиденної війни 1967 року.
За даними МВС Ізраїлю, з 1972 по 2015 роки кількість єврейського населення у поселеннях на Західному березі збільшилася з 1 812 до 389 250 осіб, а на Голанських висотах - з 77 до 29 981 особи.
Ізраїль послідовно виселяв місцеве арабське населення, яке й досі там становить більшість, і заселяв його власними громадянами.Позиції сторін
Позиція ООН
Міжнародна спільнота із самого початку вважала будівництво цих поселень незаконним.
Протягом 1979 та 1980 років Рада Безпеки ООН визнавала, що будівництво цих поселень не має під собою правових основ. Зокрема, позиція ООН була чітко окреслена у резолюціях Радбезу 446, 452, 465, 471 та 476.
В усіх своїх документах, Рада Безпеки посилалася на положення Женевської Конвенції 1949 року, консультативний висновок Міжнародного суду ООН від 2004 року та відповідні резолюції Генеральної Асамблеї ООН.
Аналогічні висновки щодо законності поселень робили й Міжнародний комітет Червоного Хреста, і Рада ООН з прав людини.
Те, що Ізраїль є окупантом на палестинських територіях і не має права вести там нинішню діяльність, підтверджувалося багато разів - зокрема, в рішеннях на рівні ООН. Римський статут Міжнародного кримінального суду чітко зазначає, що дії Ізраїлю з будівництва поселень на окупованих територіях є воєнним злочином.
Позиція Ізраїлю
В Ізраїлі окуповані території вважають «спірними», а всі закиди про незаконність будівництва поселень - спростовують.
На відміну від Голанських висот, які Ізраїль відверто анексував у 1981 році, Тель-Авів ніколи не оголошував про анексію Західного берега чи східного Єрусалима. А відтак, за словами ізраїльських урядовців, вони не несуть відповідальності за стан населення на цих територіях.
Ізраїль також ніколи не визнавав резолюції, які так чи інакше засуджують його політику та закликають припинити будівництва поселень та заселяти палестинські землі своїми громадянами, таким чином витісняючи корінних арабів. Окремі ж ізраїльські політики не приховували своїх реальних намірів щодо зведення поселень. Наприклад, екс-міністр оборони країни Моше Даян писав:
«У районах, з яких ми не збираємося йти, мають бути створені політичні факти шляхом зведення поселень, армійських баз, промислових та сільськогосподарських об’єктів…Це все засновано на припущенні, що ми залишатимемося на будь-яких територіях, де збудуємо форпост чи поселення».
Те, що ці території окуповані, визначено від 1949 року, коли встановлені лінії розмежування між Ізраїлем та Палестиною. Ізраїль вважає ці умови несправедливими й має в цьому свою логіку, а отже й воює за фактичну зміну "статусу кво".
Позиція арапських держав
Арабські держави відкинули План ООН з розподілу Палестини від 1947 року;
Йорданія в односторонньому порядку захопила території Західного берега та східного Єрусалима у 1949 році;
Палестинські землі ніколи нікому юридично не належали, а тому питання, хто мав над ними суверенітет - залишається щонайменше спірним.
Після голосування
Після голосування, Ізраїль повів себе, як завжди, коли резолюція суперечить його інтересам.
Прем'єр-міністр країни Біньямін Нетаньяху публічно заявив, що не виконуватиме положення резолюції, попри те, що вона має обов’язкову юридичну силу.
У США одразу ж запрацювала ізраїльське лобі, зокрема - у напрямку співпраці з новообраним президентом США Дональдом Трампом, який палко виступав проти резолюції.
Тель-Авів відкликав послів з Сенегалу та Нової Зеландії та скасував офіційний візит прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана, який мав відбутися наступного тижня.
Ізраїль-Україна
Історія політичних відносин між Ізраїлем і Україною складна і, як мінімум, не позитивна:
- Ізраїль не підтримав Резолюцію ГА ООН про територіальну цілісність України № 68/262, від 27 березня 2014 року.
- Делегація Ізраїлю утрималась від приєднання до співавторів ініційованої Україною резолюції 26-ї сесії Ради ООН з прав людини (РПЛ) «Співпраця та допомога Україні в галузі прав людини» (червень 2014 р.).
- У березні 2015 р. Ізраїль не підтримав Спільну заяву від імені 41 країни (в т.ч. всіх країн ЄС) щодо ситуації з правами людини в Автономній Республіці Крим, яка була виголошена 21 березня 2016 р. в рамках роботи 31-ї сесії РПЛ.
- У інтерактивних діалогах з обговорення представлених Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини висновків 11-ї - 16-ї доповідей УВКПЛ щодо правозахисної ситуації в Україні (відбулися 29 вересня та 9 грудня 2015 р., 22 березня, 29 червня, 27 вересня та 12 грудня 2016 р.) делегація Ізраїлю участі не брала і таким чином відмовилася від підтримки української позиції.
- Під час просування Україною резолюцій «Роль превенції у заохоченні та захисті прав людини» в ході 24-ї та 33-ї сесій РПЛ Ізраїль не виявив готовності приєднатися до кола їх співавторів.
- Делегація Ізраїлю відмовилася стати співавтором резолюції ГА ООН щодо «Ситуації з правами людини в Криму».
- (Це при тому, що делегація України на прохання Ізраїлю утримується від участі в обговоренні пункту 7 порядку денного РПЛ «Ситуація у галузі прав людини в Палестині та на інших окупованих арабських територіях», у рамках якого Ізраїль традиційно піддається жорсткій критиці. Під час попереднього членства України в Радбезі наша делегація утримувалася під час голосування за резолюції, які стосувалися ізраїльсько-палестинського конфлікту й були невигідні Ізраїлю.
- Україна визнала трагедію Голокосту актом геноциду єврейського народу. Натомість Ізраїль проігнорував усі зустрічні прохання української сторони й не визнав Голодомор актом геноциду українського народу. За дорученням глави ізраїльського уряду Б.Нетаньягу в листопаді 2016р. з порядку денного роботи Кнесету Ізраїлю було знято питання щодо Голодомору.
- Уряд Ізраїлю, ідучи на зустріч проханням РФ, заблокував постачання нашій державі ізраїльських БПЛА.
- Українська сторона протягом останніх трьох років не отримує від уряду Ізраїлю відповіді на пропозицію провести чергове п’яте, засідання двосторонньої Комісії з військово-технічного співробітництва. Співпраця в сфері оборони та озброєнь заблокована ізраїльською стороною.
- Ганебний антиукраїнський виступ Президента Ізраїлю Р.Рівліна у Верховній Раді України під час спеціальних парламентських слухань на тему: «75-ті роковини трагедії Бабиного Яру: уроки історії та сучасність» обурив громадськість. Ізраїльський президент звинуватив українців у масових вбивствах і переслідуванні євреїв під час Другої світової війни та назвав бійців ОУН «співучасниками Голокосту»
- Це діаметрально протилежно тезам виступу Президента Петра Порошенка в Кнесеті.
- Україні відмовляють у [всіх?] запитах про екстрадицію або просто їх ігнорують. Зокрема, щодо екс-міністра енергетики Е.Ставицького.
- Ізраїльські компетентні органи провадять щодо України практику торгівельно-санітарних воєн за методикою РФ. Наприклад, заборонено експорт яєць під приводом наявності бактерії сальмонели. Після спростування незалежними експертизами звинувачень та запрошення ізраїльських спеціалістів для перевірки ситуації на місці й відновлення торгівлі, ізраїльські чиновники перестали відповідати на звернення української сторони.
- У лютому 2016р. територію окупованого Криму з порушенням вимог чинного законодавства України відвідав депутат Кнесету Я.Маргі, депутат релігійної партії ШАС, що входить до правлячої коаліції, який вів переговори з окупаційною владою. Окрім цього протягом 2015-2016 рр. фіксувалися регулярні візити представників ізраїльського бізнесу до Криму.
- Ізраїль продовжує військову співпрацю з московським агресором. Наприклад, активно торгує безпілотниками воєнного призначення.
- Позитив: Ізраїльська делегація підтримала резолюцію ГА ООН щодо «Ситуації з правами людини в Криму». Голосів і так було більше, ніж досить, але ми вдячні за підтримку кожній країні, а Ізраїлю подяку висловлювали спеціально на високому рівні.
Головна причина, з якої Україна не мала права голосувати інакше, як «за» - це Крим.
Московська окупація та анексія території Криму - це майже те саме, що Ізраїль зробив з Голанськими висотами. Ситуація у Західному березі не є ідентичною, але провести міжнародно-правові аналогії так само можна.
Відтак, якби Україна проголосувала «проти» або навіть «утрималася», це поставило би Київ у доволі дивне становище. З одного боку, Україна добивається справедливості у питанні анексії Криму, з іншого - голосує проти або демонстративно утримується у питанні будівництва поселень на окупованих землях.
Також, у цьому випадку, Україна фактично б визнала та підтримала окупацію та анексію, засновану на аргументі «священного історичного права» на них. Це те саме, що визнати законним будівництво можливих російських поселень в Криму та на Донбасі і виселення там місцевого українського та/або кримськотатарського населення, при цьому визнаючи «історичне право» Росії на цих землях.
Вся позиція України у її протистоянні з РФ ґрунтується навколо двох тез:
- Росія порушує основоположні норми та принципів міжнародного права;
- Україна дотримується цих принципів, повністю і сумлінно.
Саме ці юридичні аргументи Україна використовуватиме під час численних судів і, нарешті, під час майбутнього Антирашистського Трибуналу, щоб вимагати засудження анексії Криму та розв’язання війни на Донбасі.
А в майбутньому, і виплати москвою контрибуцій.
Будь-який сумнів у повному дотриманні Україною наріжних принципів міжнародного права буде використано адвокатами москви під час Трибуналу. Це, як мінімум, зменшить юридичні можливості України. А, як максимум, може розвалити все юридичне підґрунтя позиції України на Трибуналі.
Голосування щодо Ізраїлю стало тестом для Києва - чи зможемо ми діяти так само, коли йдеться про інтереси України. Навіть у ситуаціях, коли рішення невигідне Україні (псування стосунків з Ізраїлем як партнером по Антирашистській коаліції).
Довелося чути також міф про те, що Україна "змінила позицію", бо раніше не голосувала за резолюції щодо єврейської держави. Це не є правдою. Під час нашого попереднього членства в Радбезі ООН, в 2000 році, була схвалена схожа резолюція 1322, вкрай критична до Єрусалима. І розподіл голосів був той самий: 14 "за", включно з Україною, США утрималися.
Karl Volokh: Судя по всему, изначально позиция планировалась иная - воздержаться при голосовании. Именно её руководство Украины считало наиболее соответствующей её интересам. Но под давлением США (возможно, и Европы) позицию пришлось изменить. Это позволило Обаме, который и стоял за всей интригой с резолюцией, выглядеть менее двусмысленно, когда он не применил право вето.
Лично я в таком развитии событий ничего особенного не вижу: когда жмут супердержавы, нагибаться приходится всем (или почти всем). Другое дело, как забавно выглядит на этом фоне позиция так называемых экспертов и их паствы в ФБ: решение откровенно вынужденное, принятое под давлением выдают за просто-таки победу украинской дипломатии и доказательство умения отстаивать свои коренные интересы.
Голосування інших країн
Погляньмо, хто ще проголосував «за».
- Нова Зеландія, прем’єр-міністр якої Білл Інгліш, у 2003 році публічно критикував тодішнє ізраїльське керівництво за «співпрацю» з Ясіром Арафатом.
- Китай, про який Нетаньяху особисто казав, що, мовляв, «їм взагалі немає діла до палестинців, їм важливі наші новітні технології».
- Росія, президент якої Володимир Путін є палким другом Нетаньяху, який його хвалив і обнімався з ним під час двосторонніх зустрічей.
- Сенегал, автор резолюції. Починаючи з 6 лютого 2017 вступає в дію угода про спрощення візового режиму між моцквою і Сенегалом. (ахтунґ, фаш.ресурс)
Наслідки для України
- Переговори про зону вільної торгівлі напевно будуть призупинені. Та це - не завелика втрата. Діалог з Ізраїлем щодо ЗВТ триває ще від часів Ющенка (!) і досі далекий від фіналу. Шансів на його завершення і до резолюції було небагато.
- Перспективи співпраці у військовій сфері напевно погіршаться. Ізраїль допомагав українським бійцям; до того ж, ця держава є виробником військової hi-tech продукції, зокрема, безпілотників. Тому тут вплив може бути серйознішим.
- В останні місяці Ізраїль наблизився до офіційного визнання Голодомору геноцидом. Тепер це рішення, швидше за все, відкладуть.
- У міжнародних інституціях, на кшталт ООН, Ізраїль (принаймні, за чинного керівництва) може уникати підтримки України. До слова, вони підтримали останню резолюцію ГА ООН щодо Криму, а от за всі попередні, у 2014-2015 роках, не голосували.
- http://www.eurointegration.com.ua/articles/2016/12/26/7059445/
- http://hvylya.net/analytics/geopolitics/chomu-ukrayina-zrobila-pravilno-koli-progolosuvala-za-rezolyutsiyu-pro-izrayilski-poselennya.html
- https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=362875160743686&id=100010636159003
- Історія україно-ізраїльських дипломатичних відносин від Taras Chornovil (дякую шановному
chabapok за наводку)
flavius-aetius1: Глупо поучилось и подло. Особенно после того, как Израиль признал Россию агрессором, а Крым оккупированной территорией. Глупо потому, что завтра вы будете кричать, и справедливо, кстати, о слепых и глухих наблюдателях ОБСЕ, кричать и натыкаться на такую же стену непонимания, на унылое бормотание о том, что сейчас главное - погасить конфликт, а потому, ребята, типа, будьте умнее, проявите разумную сдержанность. Глупо бежать в данном случае, если не впереди, то уж точно, рядом с этим европейским паровозом, летящим на полном ходу к пропасти. К той самой пропасти, от падения в которую пытается предостеречь Израиль в том числе.
Мне нравится стремление Украины в Европу. Что бы там ни было, европейский выбор, евроинтеграция гораздо лучше союза, а называя вещи своими именами, зависимости от тоталитарного российского режима. Вопрос в том, надо ли следовать европейскому примеру во всём, в том числе и их самоубийственной политике мультикультурализма и как следствие - осуждения политики Израиля, который самим фактом своего существования защищает исконные европейские ценности о которых сама Европа, увы, основательно забыла. В данном случае Украина оказалась в плохой компании.
cybernatic_cat: Друзья израильтяне. Мне, как этническому украинцу, чрезвычайно стыдно за ту невероятно тупую хуйню, которую сотворила в ООН делегация Украины. Мне сложно понять, чем именно её, блин, члены (во всех смыслах) руководствовались - но, так или иначе, мне стыдно. Уж, казалось бы, кому-кому, как не Украине, понимать, что такое кусок собственной территории, который оттяпали какие-то ебанутые первобытные зверьки, ненавидящие твою нацию и всеми способами старающиеся её уничтожить...
Простите, панове, за этот ебанатизм украинского руководства. Надеюсь, у них там достане тями исправить нахуеверченное.
Аргументація За
bytebuster: Как раз формальная логика понятна.
С точки зрения резолюций ООН, Голаны и Западный берег есть оккупированные территории.(¹)
Признание этих территорий израильскими автоматически означает признание силового захвата.
И любое голосование Украины (кроме гневно и решительно осуждающего) тут же будет использовано известным мастером многохуйловочек с целью оправдать факты силового захвата Крыма и Донбасса.
(¹) Можно спорить, что оккупированы у несуществующего арапского государства, можно спорить, что территория ничейная итд. Это не отменяет резолюций ООН.
Вот за что реально стыдно, и что есть реальный ебанатизм украинского руководства - что Министерство Нихуя Украины не подняло общественную дискуссию на эту тему. И что мы об этом событии узнали из израильских СМИ (возмущенных, естественно; имеют право) и из гэбэшной пропаганды (которая как всегда).
Так что украинские дипломаты попались в красивую многохуйловочку. Неприятно. Стыдно перед израильтянами. Но надо было вовремя звонить в колокола, когда тебя пытаются наебать. Не звонили, не трубили.
Свирид Опанасович ізлагає:
1. Бібі прекрасно знав, що таке голосування буде, нічуть не сумнівався які будуть його результати. Тому його уряд заздалегідь підготував план “Б”. Який зараз втілюється в життя і передбачає гарно зрежисовану, близьку до істерики реакцію офіційного Єрусалиму, а паралельно адресні прагматичні дії по відношенні до всіх країн-членів СБ ООН.
2. Чи можна було Україні голосувати “проти” тої резолюції? В принципі можна було б. На результат голосування це не вплинуло б, резолюцію би все-одно прийняли
3. Але до України були б привернуті недоброжелатєльні вопросітєльні взгляди всіх западних партньорів. І ми почули б із Заходу хор звинувачень у подвійних стандартах Києва, флюгерство і непослідовність.
4. Не будемо забувати про уманський інцидент. Який наклався на ООНівські події і суттєво погіршив ситуацію. Так шо перш ніж приступати до нормалізації відносин із Єрусалимом хунта зобов’язана жорстко і показатєльно розібратися із свиноголовими дебілами. Даже не для того, щоб сподобатися Ізраїлю. А щоб очистити нашу країну від сміття.
Taras Chornovil: Нетаньягу - один із спекулянтів, які часом пробують будь-яку критику влади Ізраїлю обзивати антисемітизмом і ледь не виправданням Голокосту. Так от: євреїв поважаю й глибоко шаную, як тих, що живуть в Ізраїлі, так і по всьому світу. І вони не винні, що іноді обирають собі паршиву владу.
Тому прирівнювати Нетаньягу до всього єврейського народу це так ніби судити про всіх українців за інтелектуальним рівнем Миколи Азарова (а обоє ж носії однакового статусу прем'р-міністра).
І, наостанок, варто додати, що Нетаньягу - це ще не весь Ізраїль. Нинішній прем’єр вже стикнувся з хвилею критики через його дії. Зокрема, впливове ізраїльське видання Haaretz назвало провал Ізраїлю у питанні резолюції особистою помилкою та поразкою Нетаньягу, а колишній прем'єр Ехуд Барак жартома заявив, що "Нетаньягу має звільнити свого міністра закордонних справ". Як відомо, Біньямін Нетаньягу після чергової ротації в уряді суміщає посади прем’єра та голови МЗС.
То виходить, ми все зробили правильно?
А ось тут відповідь - категорично ні. Нехай на перший погляд вона може здаватися дивною.
Так, Україна не могла і не мала голосувати інакше.
Але Україна повинна була запобігти інформаційному та дипломатичному програшу після голосування.
На жаль, події вихідних підтвердили: з інформполітикою у міжнародних питаннях в Україні все вкрай погано.
Наочне порівняння: як діяли США після голосування з надчутливого у своїй державі ізраїльського питання?
Вже в перші години після схвалення резолюції в Держдепі відбувся брифінг, який тривав аж цілу годину (!), доки у журналістів не вичерпалися запитання. Окрім того, було терміново поширено заяву від імені держсекретаря Джона Керрі.
А тепер порівняємо з Україною. Чи бачив хтось міністра закордонних справ, або речника МЗС, або главу профільного департаменту, або зовнішньополітичного радника прем’єра чи президента на центральних телеканалах країни із коментарями щодо "україно-ізраїльського конфлікту"? Не бачили, бо їх не було.
Або, можливо, хтось помітив на сайті МЗС текст із деталями, схожий на цей? Ні, його немає. Лише за дві доби (!!!) після голосування був оприлюднений сухий прес-реліз, який не відповідав на всі питання, що з’явилися за час його відсутності.
А запитань накопичилося чимало, адже за два дні в українському інформпросторі з’явилося чимало лідерів думок з позицією Єрусалима, але майже не було коментаторів з позицією Києва.
Підкреслимо: спрогнозувати такий розвиток подій було не важко, але нам ближчий метод граблів, коли рішення не пояснюються і не коментуються, аж доки не стане зовсім гаряче.
І ще, про стратегію.
Відомо, що Нетаньягу телефонував Гройсману напередодні голосування і той обіцяв підняти це питання та спробувати допомогти єврейському керівництву. Це - найяскравіша ілюстрація того, що в України просто відсутня системна, скоординована зовнішня політика.
МЗС знав про підготовку візиту Гройсмана до Ізраїлю та про те, наскільки болючою стане ухвалена резолюція для цієї держави. Чи поінформували апарат прем’єра про цю загрозу? Якщо ні, то це - відвертий провал.
Оригінал публікації - на Дрімі. Підписуйтеся, бо ЖЖ може опинитися закритим у будь-який момент.