(Untitled)

[buchhalter_www]

"Анатолій Дністровий навів приклад економії на редакторах і коректорах: "Видавництво "Факт" видало мій роман "Місто уповільненої дії" без редакторських правок - у ньому я нарахував 457 помилок. Це як у харчовій промисловості - неякісна ковбаса. Час сурогатних книг має минути".
Директор видавництво "Факт" Інокентій Вировий пояснює це волею випадку

Comments

[strybunochka]

цікаво...
і співчуваю Дністровому...

[fish_ua]

не розумію цього. Чому б не лишити відповідальність за собою і самому все не перевірити ретельно перед здаванням у друк? якщо я в своїх журнальних казках знаходжу помилку, я себе матюкаю.

[buchhalter_www]

Хоч видавці теж мали б працювати як слід, але, звичайно, їм довіряти не можна (Ігор Качуровський, наприклад, у якійсь публікації наводив багато прикладів того, як калічили його публікації, "онтологію" замінювали на "антологію", "алогію" на "аналогію" тощо)... Я ж про те й пишу: на різних етапах підготування своєї публікації до друку я двічі брав вичитувати верстку (і після того особливих претензій ні до кого не мав) - але верстальниця після цього дивилася на мене, як на "екзотичну істоту" (а от коли автори виправляють помилки у вже надрукованих примірниках - це для них не дивно; але ж не завжди є можливість виправити у всьому тиражі!)...

[fish_ua]

охохо. значить, і після власної ретельної вичитки коректор з видавництва може наплодити бліх? охохо...

[buchhalter_www]

Це я, можливо, своєю розповіддю заплутав читачів. Хоч "бліх" або ж "друкарських чортиків" я надивився чимало (один знайомий показував, наприклад, верстку своєї статті до збірника спогадів про Соломію Павличко, де коректорка на власний розсуд, тобто "зі стелі", міняла в тексті прізвища та назви установ), але своєю (вже надрукованою!) публікацією (в іншому збірнику) після двох вичитувань я був таки задоволений, але ж не всі мали бажання чи можливість вичитувати верстку - от і виправляли у вже готових примірниках...
Щоправда, я та мої найближчі колеги теж мають подібні гріхи. У науковому збірнику, де я працюю, деякі статті можуть скорочуватися, перекладатися українською з російської, змінювати заголовки, а автори (особливо ж з інших міст) про це дізнаються лише тоді, коли збірник вже надруковано.
Але дехто з тих, що сидять у сусідніх кімнатах, коли я пропоную ознайомитися з верстками їхніх статей, не хочуть цього робити (лінуються?) - вважають, що й без цього "буде все гаразд"...