Що треба іноземцю для того, аби відкрити банківський рахунок у Японії? Лише дві речі: документ, який підтверджує особу, і печатка, причому не обов'язково навіть із твоїм іменем.
Взагалі-то я маю рахунок у Japan Post Bank ― японському аналогу “Авалю”, на який перераховують стипендію, і українську кредитну картку. Тому теоретично нагальної потреби у ще одному рахунку у мене немає.
Але практично ― живу я в Кіото, і якось впала мені у вічі реклама Банку Кіото ― Bank for Kyoto, як вони пишуть у своїх відділеннях.
Банк сам по собі невеликий, регіональний, але над рекламною кампанією його працювали, певно, провідні кіотські розумники. Наприклад, дівчина на фоні рисового поля несе в кошику на голові дуууже довгий дайкон ― японську редьку. Або (божевільний) учений пише на дошці усі знаки після коми у числі Пі. Або акордеоніст розтягує акордеон на добрячих чотири метри...Слоган один: “Тривааале знайомство. Банк без прикрас. Банк Кіото”.
Отже пішов я відкривати рахунок. Узяв посвідчення про реєстрацію іноземця і печатку, на якій ієрогліфами написано Тімуру 帖木児. Заповнив усі документи, поставив печатку, а тоді дівчинка каже:
- У Вас гумова печатка, тому ми не можемо її прийняти. Вам треба нову.
- А просто розписатися не можна?
- Ні, тоді Ви не зможете зробити собі картку, тільки ощадну книжку.
- Але ж де я знайду нову печатку з ієрогліфами мого імені?
- Не обов'язково з Вашим іменем, просто купіть тверду негумову печатку з будь-якими ієрогліфами.
Пішов собі у 100-ієнку (аналог наших “Усе по 8 грн.”), купив печатку, приніс ― а вона знову якась не така. Пішла зі мною цьоця з банку, поміняли печатку на правильну, заповнив втретє документи ― і хвилин за 20 отримав банківську книжку із фрагментами традиційного кіотського свята на обкладинці.
“I love Kyoto” - саме так написано на конвертах Банку давньої столиці. І з цим важко не погодитися.