Думки про ідею етнічних релігій: Єдність чи Єдиність (одність)?
Сучасне неоязичництво ... є свідомим вибором більш справжнього, більш гармонійного, більш потужнішого майбуття - вибором, який накидає на майбуття, для нового творення, те вічне, з якого ми всі походимо.
Ален де Бенуа
Виклики сучасності
Багато води у рідних ріках витекло з тих часів, коли переважна кількість давніх европейців мали свої Традиції. Чому европейців? Бо давня Европа розвивалася, хоч в різноманітності, але в певному спільному ключі. Ще від часів перших форм двоєвір'я (коли у різних формах змішалося місяцепоклонництво та сонцепоклонництво) до пізніх форм полівір'я (саме так я б назвав різні стани - від суміші до системи - віри та релігії предків, у яких разом існували елементи як астральної релігії, пантеїзму, анімізму, так і пізнього політеїзму із вираженою персоніфікацією божеств) загалом панували спільні чи подібні тенденції та концепції, які визначали основні риси таких різних, але і однакових світоглядних систем.
Процес відродження язичництва у Европі та світі ставить перед людьми, які вибирають цю філософію певні питання до вирішення. Ці питання торкаються глибин свідомого та несвідомого, а їхнє вирішення, яке так чи інакше є усвідомленим чи неусвідомленим вибором, визначає поведінку особистостей у їхній взаємодії із світом навколо. Власне поняття єдиності чи єдності є одними із визначальних у житті людей.
Зараз, коли у слов'янському світі відбувається становлення та розвиток язичницького (радше, неоязичницького) руху у різних формах, коли люди повертаються до своїх природних джерел, актуальними є знання про основні парадиґми старого, але водночас і постійно теперішнього, світу. Наші предки, давні европейці, свого часу досягли високого рівня філософської думки, розвинувши світоглядні концепції про божественне. І ці концепції були досить відмінними від концепцій Сходу, які з середини першого тисячоліття нової ери поширилися і в Европі.
Поняття єдності та єдиності
Поняття єдності та єдиності концептуально протилежні та такі, що визначають основну парадиґму світогляду. Саме вони впливають на ставлення людини до світу та інших і є дуже важливими підвалинами свідомості людини.
Єдність - поняття, яке позначає тісний зв'язок, згуртованість, цілісність, спільність чого-небудь. Воно стосується передусім системи, як у механіці, так і в природі та психології. Система складається із елементів різних рівнів, але їх важливість однакова - без якогось з них вона не буде працювати належним чином чи працювати взагалі.
Розглядаючи природні системи, можна помітити, що у них існують тісні багаторівневі зв'язки та взаємодії. Наприклад, у лісі ланцюгами живлення поєднані між собою рослини та тварини, а на рівні електромагнітного поля ліс становить цілість енергетично. Так є і у впорядкованому суспільстві - усі перебувають на своїх “місцях”, при цьому поважаючи інших як невід'ємну частину цілого. Просторово та геометрично це можна зобразити у вигляді ідеального об'єкту - кулі, яка включає у себе безліч точок та шляхів між ними.
Єдиність, одність - поняття, яке позначає не стільки цілісність чого-небудь, скільки його неподільність взагалі. Воно стосується передусім об'єктів чи явиш, які суцільно однакові в своїй природі, які не вміщують у собі нічого по-стороннього, нічого іншого взагалі. Просторово та геометрично це можна зобразити у вигляді крапки (точки) - вона одна-єдина у собі, не може включати у себе іншої крапки. У природі - це протилежність багатоманітності видимого і невидимого світу, це повний абсолют.
Монотеїстична єдиність
Тоталітаризм породжується бажанням добитися громадської чи людської єдності шляхом зведення різноманітності особистостей та народів до єдиного образу.
Ален де Бенуа
Власне монотеїзм Близького Сходу несе із собою поняття єдиності. Це поняття виключає існування іншого бога/богів, іншого закону, іншого способу поглядів та життя. Монотеїстична думка не може прийняти тієї дійсності, що так званий “закон божий” не є всезагальним, тому усі прояви інших “законів”, усі докази не всезагальності бажаного “закону” зазвичай просто знищуються. Монотеїзм не терпить порівняння, він намагається бути одним-єдиним, незрівнянним, відкидаючи все, що не є ним. Про це Жільбер Дюран висловився так: “...людський світ є політеїстичним, коли він терпить Іншого, коли він не ґрунтується на одній-єдиній книзі. Коли це забувається, пізнання зупиняється. Багатобожжя завжди спонукає до порівняння”.
У суспільнім житті будь-яка універсалізація проявляється у так званій альтерофобії - страху перед всім іншим, альтернативним, намаганні його заперечити, відкинути та зліквідувати. Єдинобожжя вимагає ліквідацію суперечностей, не розуміючи, що суперечливість закладена в природі життя і її знищення, усунення означає ентропію та смерть. Боротьба з різноманітністю завжди веде до радикального дуалізму. Будь-які види релігійного чи світського універсалізму одночасно з відкиданням особистості інших ведуть до незнання чи гіпертрофованого неусвідомлення своєї власної особистості людьми, які такий універсалізм пропаґують.
Тоталітаризм у поглядах та діях проявляється, коли цілість, гнучка через свою множинність, політеїстичність, суперечливість, органічну незалежність, замінюється суворою “монотеїстичною” системою, заснованою на єдиності та скоротливій й смертоносній односторонності. Мірча Еліаде в книзі “Історія вірувань та релігійних людей” писав: “Нетерпимість і фанатизм, властиві пророкам-місіонерам трьох монотеїстичних релігій знаходять свій зразок і своє виправдання в Яхве”. Подібний висновок зробив і Ернест Ренан у праці “Загальна історія і порівняльна система семітських мов”: “Нетерпимість семітських народів є неминучим наслідком їх єдинобожжя. Індоевропейські народи до свого долучення у семітську ідеологію, вважаючи свою релігію не абсолютною істиною, а своєрідним сімейним чи кастовим спадком, залишалися чужими нетерпимості та прозелітизму: саме тому лише у цих народів можна знайти свободу думки і дух особистого дослідження”. Саме моноідеологічні концепції (в тому числі й політичні) та релігії є максималістські, нетерпимі до інакодумства, схильні до репресій проти неугодних, нівеляції індивідуумів до “середнього рівня”, мають претензії на ідеалізацію себе самих як “остаточної істини”, сумнів в якій і непідпорядкування якій є величезним “злом”, яке має бути негайно знищеним. На відміну від них, язичницька філософія, будучи дуже древньою, найстаршою поміж інших молодших філософій, є щонайбільше терпимим, врівноваженим та дорослим світоглядом.
Язичницька єдність
Як не існує єдиного бога, єдиної правди чи єдиного людства, так не існує і визначеного розвитку всіх людей в єдиному керунку.
Ален де Бенуа
Язичницька думка відкидає релігійний та філософський універсалізм. Язичництво є свідомим вибором. Вибором! Це означає, що воно визнає альтернативні думки. Европейське язичництво ґрунтується на плюралізмі цінностей. Об'єктивна різноманітність культур та вірувань заснована на природній різноманітності людей.
В язичництві нема ніякої “ґенеральної лінії”, язичницька філософія антидоґматична, вона постійно розвивається і доповнюється. Язичницька філософія - це вільна думка. Язичництво зберігає всі свободи, терпить всі признання, узаконює всі тлумачення тому, що його боги не задавлюють і не заперечують один одного: Одін не заперечує Локі, Перун не заперечує Велеса, Світовид не заперечує Чорнобога, Мокоша не заперечує Лелі, Лада не заперечує Мари... Іде природна боротьба, де через єдність суперечностей твориться нове життя. Для культурних язичників всі боги є в однаковій повазі та пошанівку саме тому, що вони представляють лики загального Божественного, тоді як юдеї, християни, мусульмани та інші монотеїсти ніколи не переставали дивитися на богів язичників як на “ідолів” та “демонів”. Ален де Бенуа зазначав, що у язичницьких Атенах свого часу навіть був жертовник невідомому богу.
Язичництво - не просто ідеологія чи релігія, це - цілісне світовідчуття, світопереживання, яке веде до відповідного світорозуміння та світогляду. У язичництві богів та богинь багато і кожен язичник вибирає їх собі стільки, скільки хоче. І, якщо боги з часом перестають його задовільняти, він може розірвати з ними “угоду” й вибрати собі нових богів. Не подобається бог - не вір у нього, вибери іншого. В одній з ісландських саґ є цікаве звернення: “Якщо Тор не буде мене більше захищати, я відмовлюся від нього і виберу собі іншого захисника. А, може, і не виберу ніякого!”.
В язичництві природно нема поняття “єресі”, нема однозначних заповідей, канонів, доґм. Кожен може їх сам для себе встановлювати чи відмінювати, коли стають не актуальними. Нема ні жорстких приписів та писань, ні єдиного культу та обрядів, адже обряд - це не певна ціль, а спосіб ввійти в потрібний стан свідомості і, якщо розумна особа так контролює свою психіку, що може легко увійти у будь-який стан свідомості, то ніякі рухи тіла чи амулети не потрібні. Язичництво заявляє, що, можливо, воно помиляється тут і зараз. Так не зробить жодна монотеїстична релігія, яка стверджує, що досягла істини і є безпомильною.
Язичництво не шукає абсолютів, а - гармонію, рівновагу. Абсолют - це повне переважання чогось, це єдиність (одність), тоді як гармонія - це єдність у рівновазі, динамічній рівновазі. Язичництво - це поліфілософія, яка світ розуміє у його різноманітності та багатогранності. Язичництво пропонує природне розмаїття світу, чого не може собі дозволити монотеїзм. Краса дійсності у багатогранній єдності, а не у неподільній єдиності.
Язичництв стільки, скільки язичників. Це об'єктивно, як і те, є усі язичництва світу творять спільну картину, картину нового вільного майбуття. Майбутнього, яке приймає світ у його різноманітності, багатопроявності та альтернативності...
А яка парадиґма вашого мислення?
_ _ _
2012, весна-осінь
Борис Явір Іскра
* * *
Можливо, зацікавить:
• А. де Бенуа “Як можна бути язичником” • А. Грицанов “Религии мира: Язычество” • Г. Лозко “Пробуджена Енея” та інші книги, а особливо міфи та казки народів Европи.