Смерть батька...
Сьогодні закурив... Стою у мряці і тримаю самокрутку поміж пальцями. Нині вона не перша і може, не остання. У горлі дере від незвички та міцного тютюну. Останній і перший раз курив ще за школи. Тоді тато дав спробувати, я закашлявся, а він: “відчуваєш, яка то гидота? так щоб більше її не брав до писка!”.. А сам курив, як паровоз...
Батько...
Просто я не стримався. Випросив у хлопців щипку тютюну, закрутив у шматку старої газети... І закурив...
Прийшов лист з дому, що помер батько...
Навколо війна, щодня я бачу десятки смертей... А тут... Помер батько... Помер, як написала мама, тихо і спокійно... Довго дивився у вікно - чекав мене... Він знав, що я не прийду, але він чекав... Батько...
Так і я колись буду чекати свого сина з війни. Я знаю, що так буде. То вже проклята родинна “традиція”. Мій дід воював, і тато воював. Воював за колись “національні” інтереси чергової не нашої країни десь далеко від рідного дому, воював за “мир в усьому світі”, воював за “світле майбутнє” для дітей та “безхмарне небо” для внуків. Тепер воюю я...
Дощ і мряка наче пробирають до душі. Повільно докурюю самокрутку, а в голові лунають батькові слова: “Найгірше не те, що ти береш участь у війні, а те, що війна бере участь у тобі. Найгірше не те, що війна може покінчити з тобою, а те, що ти не зможеш покінчити з нею...”.
Мама писала, що йому до останніх днів снилася війна...
А що буде снитися мені?..
Батько...
Помер...
_ _ _
14 квітня 2011
Борис Явір Іскра