Покайтесь, блядь
Про "суспільну мораль".
На сайті так званої Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, якщо зазирнути у код сторінки, можна побачити ось таке:
Прикол верстальників головної сторінки сайту "моралістів" дав мені поштовх написати про етіх людей - про їх високий авторитет, що дає право диктувати іншим, чим їм цікавитись можна, а чим "зась".
Сазоненко Галина Стефанівна (яка раніше в паспорті була "Анна Степановна", поки не вирішила назватись "автентичніше" професійному справжньому українцю). Директор Українського гуманітарного ліцею, в якому я мав щастя провчитись 3 роки. Про відповідність її займаній посаді я судити не можу - варто би запитати про це вчителів, з яких мало хто пропрацював чи працює там довго. Оце стерво отруювало загалом позитивне враження від ліцею - і вчителів толкових багато було, і кумпанія учащіхся підібралась цікава (малопозитивні мажори, яких батьки впихували в ліцей вчитись, тому це прєстіжна, не складали більшості.) Порядки для учнів придумувались інколи якнайдебільніші, панувала показуха - коли приїжджали "поважні гості" (якісь чиновники чи політики), треба було показати їм, як у нас все чінно-гламурнєнько-по-православному. При цьому на обличчі пастора наших душ сяяла противна "етикетна" посмішка. Галина Стефанівна (її в УГЛ називали "Стефа"), прасті госпаді, за професією вважала себе хіміком, і тому проводила частину уроків цього предмету. Після своєрідної, але шарящєй попередньої хімічки, хімічіскій курс 10-го класу із Стефою був повним провалом. Спочатку були молекули. Моделі молекул, складені із кульок, які в хвилини душевнава валнєнія директорка жбурляла в учнів нашої групи. Нікого не травмувала, щоправда. Ще була традиція, задавши незрозуміле для всієї групи або без однозначної відповіді запитання (наприклад: "-Карбон - це... продовжіть мою думку". правильна властивість карбону була, звісно, одна - котру поімєла в віду Галина Стефанівна), викликати по списку ліцеїстів і всім виставляти двійки і одиниці в колонку. Або: занадто повільно вийшов до дошки - теж маєш одиницю. Варто зазначити, що регулярно наша група була зарахована в "дебіли" і "пропащу групу, котра для мене не існує". Якось, коли урок хімії відбувався відразу після фуршету, який Стефа влаштовувала для чергових "поважних" мудил, вона намагалась написати нам на дошці якусь просту формулу і замість цього накалякала неправильну фігню. Коли цей хімічний нуль без палички повернув до нас голову і з посмішкою сказав "я випадково складніший варіант реакції написала, але так теж правильно", стало помітно, що наша люба директорка "нафуршетилась". Коли я вже закінчив ліцей, через рік чи два, батьки мажорів скінулісь па рублю і подарували їй машину. В наші часи аж такого ще не було, але натяки "що ви можете корисного зробити для ліцею" вже були. Батькові чувака, якого зібрались вигнати після того, як він отримав двійку на семестровій роботі з хімії (:)), Стефа запропонувала купити телевізор.
Там же, в УГЛ, у відповідності до насаджуваних нам "моральності і духовності" і "національних цінностей" викладався курс "українознавство". Знайомтесь - Кононенко Петро Петрович, директор інституту українознавства, ще один член комісії суспільних моралістів. Про те, що корені українства слід шукати в "Махабхараті" і "Рамаяні", тоєсть, що Крішна - то є вітчизняне божество Кришень, варто було б написати детальніше. На основі лецій П.П. можна було б скласти короткий курс "патріотичних цінностей" для молоді - хіба що додати основи телегонії і підарасології. Про них П.П. чомусь не згадував, але про велич українського слов"янства, яке тисячу років відбивало атаки жидомасонів римлян, чесав регулярно. І взагалі, я думаю, цей сивочолий "дослідник калу" відривався по повній програмі на наших лекціях. У компанії серйозних науковців його тут же попустили б, віраятна.
Якось треба було підготувати колективні реферати, і ми, щоб не заморочуватись, відсканили книгу Нечуя-Левицького про українську міфологію, і роздрукували, не відредагувавши навіть архаїзми автора. Робота була оцінена на відмінно. Петро Петрович мав авторитет срєді вищезгаданої ліцейної директриси, а тому по його протекції в нас тримали вчителем фізики брата П.П., Михайла Петровича Кононенка. Забавний шизік, який замість фізики розповідав нам про "фізику виживання", корисність і шкідливість для здоров"я відповідно позитивних і негативних іонів, свою участь у діяльності клубу уфологів, а на контрольних роботах просив "поставити запитання свічці". Для економії паперу конспекти мали були написані дрібним шрифтом і без полів з краю сторінки. В якості лабораторної роботи могло бути здане "спостереження за воронами". Без сумніву, Михайло Петрович своєю смішною крейзанутістю доповнював "патріотичний" образ свого брата. Цікаво, що навіть не знаючи про те, до какой жизні дійшли Галина Стефанівна Сазоненко і Петро Петрович Кононенко, я б, не довго думаючи, назвав їх головними довбойобами свого ліцейного життя. Ну не згадується нічого позитивного про них, і що тут зробиш.
Родинні таємниці Лілії Григорович (ще одна "моралістка"), про які мені стало відомо все в той же період, коли я вчився разом з її сином (і бачив іншого сина, молодшого) розписувати на многабукаф не буду, це неетично. Скажу лишень, що коли ця пані в черговий раз спиздоне згадає про необхідність боротьби з "пропагандою легалізації легких наркотиків" (на цю тему навіть є резолюція комісії моралістів) і утвердження сімейних цінностей, це буде дешевий фарс. Попереджаю можливі звинувачення в порпанні в брудній білизні. Я б про цих людей не писав взагалі, але я проти, щоб феєричне збіговисько мудил шота ніпанятнає "рекомендувало" ліквідувати сайт, на якому я зберігав фотографії, чи блогосервіс, на якому з"явиться цей запис, чи відстежувало ресурси, які я відвідую, чи просто підгавкувало тим, хто вже давно незадоволений "вседозволеністю" в інтернеті і планує занятись "регулюванням" мережі.
На сайті так званої Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, якщо зазирнути у код сторінки, можна побачити ось таке:
Прикол верстальників головної сторінки сайту "моралістів" дав мені поштовх написати про етіх людей - про їх високий авторитет, що дає право диктувати іншим, чим їм цікавитись можна, а чим "зась".
Сазоненко Галина Стефанівна (яка раніше в паспорті була "Анна Степановна", поки не вирішила назватись "автентичніше" професійному справжньому українцю). Директор Українського гуманітарного ліцею, в якому я мав щастя провчитись 3 роки. Про відповідність її займаній посаді я судити не можу - варто би запитати про це вчителів, з яких мало хто пропрацював чи працює там довго. Оце стерво отруювало загалом позитивне враження від ліцею - і вчителів толкових багато було, і кумпанія учащіхся підібралась цікава (малопозитивні мажори, яких батьки впихували в ліцей вчитись, тому це прєстіжна, не складали більшості.) Порядки для учнів придумувались інколи якнайдебільніші, панувала показуха - коли приїжджали "поважні гості" (якісь чиновники чи політики), треба було показати їм, як у нас все чінно-гламурнєнько-по-православному. При цьому на обличчі пастора наших душ сяяла противна "етикетна" посмішка. Галина Стефанівна (її в УГЛ називали "Стефа"), прасті госпаді, за професією вважала себе хіміком, і тому проводила частину уроків цього предмету. Після своєрідної, але шарящєй попередньої хімічки, хімічіскій курс 10-го класу із Стефою був повним провалом. Спочатку були молекули. Моделі молекул, складені із кульок, які в хвилини душевнава валнєнія директорка жбурляла в учнів нашої групи. Нікого не травмувала, щоправда. Ще була традиція, задавши незрозуміле для всієї групи або без однозначної відповіді запитання (наприклад: "-Карбон - це... продовжіть мою думку". правильна властивість карбону була, звісно, одна - котру поімєла в віду Галина Стефанівна), викликати по списку ліцеїстів і всім виставляти двійки і одиниці в колонку. Або: занадто повільно вийшов до дошки - теж маєш одиницю. Варто зазначити, що регулярно наша група була зарахована в "дебіли" і "пропащу групу, котра для мене не існує". Якось, коли урок хімії відбувався відразу після фуршету, який Стефа влаштовувала для чергових "поважних" мудил, вона намагалась написати нам на дошці якусь просту формулу і замість цього накалякала неправильну фігню. Коли цей хімічний нуль без палички повернув до нас голову і з посмішкою сказав "я випадково складніший варіант реакції написала, але так теж правильно", стало помітно, що наша люба директорка "нафуршетилась". Коли я вже закінчив ліцей, через рік чи два, батьки мажорів скінулісь па рублю і подарували їй машину. В наші часи аж такого ще не було, але натяки "що ви можете корисного зробити для ліцею" вже були. Батькові чувака, якого зібрались вигнати після того, як він отримав двійку на семестровій роботі з хімії (:)), Стефа запропонувала купити телевізор.
Там же, в УГЛ, у відповідності до насаджуваних нам "моральності і духовності" і "національних цінностей" викладався курс "українознавство". Знайомтесь - Кононенко Петро Петрович, директор інституту українознавства, ще один член комісії суспільних моралістів. Про те, що корені українства слід шукати в "Махабхараті" і "Рамаяні", тоєсть, що Крішна - то є вітчизняне божество Кришень, варто було б написати детальніше. На основі лецій П.П. можна було б скласти короткий курс "патріотичних цінностей" для молоді - хіба що додати основи телегонії і підарасології. Про них П.П. чомусь не згадував, але про велич українського слов"янства, яке тисячу років відбивало атаки жидомасонів римлян, чесав регулярно. І взагалі, я думаю, цей сивочолий "дослідник калу" відривався по повній програмі на наших лекціях. У компанії серйозних науковців його тут же попустили б, віраятна.
Якось треба було підготувати колективні реферати, і ми, щоб не заморочуватись, відсканили книгу Нечуя-Левицького про українську міфологію, і роздрукували, не відредагувавши навіть архаїзми автора. Робота була оцінена на відмінно. Петро Петрович мав авторитет срєді вищезгаданої ліцейної директриси, а тому по його протекції в нас тримали вчителем фізики брата П.П., Михайла Петровича Кононенка. Забавний шизік, який замість фізики розповідав нам про "фізику виживання", корисність і шкідливість для здоров"я відповідно позитивних і негативних іонів, свою участь у діяльності клубу уфологів, а на контрольних роботах просив "поставити запитання свічці". Для економії паперу конспекти мали були написані дрібним шрифтом і без полів з краю сторінки. В якості лабораторної роботи могло бути здане "спостереження за воронами". Без сумніву, Михайло Петрович своєю смішною крейзанутістю доповнював "патріотичний" образ свого брата. Цікаво, що навіть не знаючи про те, до какой жизні дійшли Галина Стефанівна Сазоненко і Петро Петрович Кононенко, я б, не довго думаючи, назвав їх головними довбойобами свого ліцейного життя. Ну не згадується нічого позитивного про них, і що тут зробиш.
Родинні таємниці Лілії Григорович (ще одна "моралістка"), про які мені стало відомо все в той же період, коли я вчився разом з її сином (і бачив іншого сина, молодшого) розписувати на многабукаф не буду, це неетично. Скажу лишень, що коли ця пані в черговий раз спиздоне згадає про необхідність боротьби з "пропагандою легалізації легких наркотиків" (на цю тему навіть є резолюція комісії моралістів) і утвердження сімейних цінностей, це буде дешевий фарс. Попереджаю можливі звинувачення в порпанні в брудній білизні. Я б про цих людей не писав взагалі, але я проти, щоб феєричне збіговисько мудил шота ніпанятнає "рекомендувало" ліквідувати сайт, на якому я зберігав фотографії, чи блогосервіс, на якому з"явиться цей запис, чи відстежувало ресурси, які я відвідую, чи просто підгавкувало тим, хто вже давно незадоволений "вседозволеністю" в інтернеті і планує занятись "регулюванням" мережі.