Мій малесенький Ватник
Мій фронтовий кіт! Звати Ватник. Бо нахабне, як два сепаратисти :) До того ж, чорна вата - це круто.
Перший кіт у моєму житті. Завжди любила собак і ніколи особливо не любила котів. А це беззахисне мале прийшло до мене у ніч після бою і запало в душу.
Кожну вільну хвилину ми разом. Він мурчить, як тільки мене бачить. Не злазить з рук. Спати погоджується лише зі мною, щока до щоки. Вміє лікувати хвороби, ловити мух, з шаленою швидкістю вилазити на дерево і самостійно злазити з нього, і ще багато чого. Коли я друкую на ноуті, він сідає поруч і б'є лапкою по клавіатурі. Будучи замкненим у казармі, взагалі, тьху-тьху, не робить жодної шкоди. Тільки спить на ноутбуці.
Того, хто його скривдить, я готова вбити.
Залишити його тут не зможу, це однозначно. А мати на дух не переносить хатніх тварин. Взагалі не знаю, що тепер робити :(