Лисиця і лягаві (Моя колонка на "Українському Тижні")
Читати повністю на сайті "Українського Тижня"(відкриється у новому вікні)
...Оскільки дівчата нічого не пошкодили і навіть не забруднили, і не сказали жодного поганого слова про полеглих бійців - очевидно, що складу злочину, тобто наруги над могилою, у їхніх діях не було. А був, відверто кажучи, не дуже гарний вчинок, зроблений значною мірою задля епатажу.
І якби за нього дівчат оштрафували чи засудили на три доби адмінарешту - не було б ні політв’язня Ганни Сінькової, ні цієї статті, а була б нерозумна витівка кількох дівчисьок. А так - можу всіх привітати: Україна отримала першу дівчину-політв’язня.
...Ця влада настільки тупа, що сама, своїми руками створює проти себе потужну зброю.
Річ у тім, що Ганна Сінькова - не просто дівчина, покарана неспівставно тяжко зі своїм вчинком.
Це не та ситуація, якби сотня студентів вийшла на несанкціоновану акцію, а влада розігнала їх «космонавтами», схопивши при цьому першу-ліпшу дівчину, яка, можливо, вперше в житті прийшла на мітинг, ув’язавшись за подружкою, і кинула її до СІЗО, а обурена громадськість намагалася б її визволити. Змальована у моєму прикладі випадкова жертва, відсидівши у СІЗО (а може, лише провівши ніч у міліції), вийде «тихше води, нижче трави» і, скоріше за все, ніколи більше не піде навіть на цілком легальну і толерантну акцію.
Ганна Сінькова, відома у молодіжних протестних рухах як Ганна Лисиця, - не випадкова дівчинка, постраждала від свавілля влади. Вона з тієї молоді, яка в інші часи йшла до підпільних боївок, чи до дисидентських рухів, знаходячи у цій боротьбі - у цьому стилі життя - сенс для існування. Ганна брала участь у більшості молодіжних протестних акцій, але я не певна, що до арешту вона мала чітко намічений шлях, знала, чим займатиметься в майбутньому і хотіла цим займатися. Вона - романтик, революціонерка, творча людина (пише, малює, співає - не все, можливо, на однаково високому рівні, але можу засвідчити, що Ганна справді є надзвичайно талановитим фотохудожником і оператором) - а душа митця потребує певної долі епатажу і дози адреналіну. Коли для такої натури, як Аня, немає ніші й нема застосування (бо кому зараз цікавий чужий внутрішній світ, тим більше, 20-літнього дівчиська? Треба вчитися і працювати, працювати і заробляти, а хто не заробляє - аутсайдер) - це виливається у подібні ексцеси.
А от тепер у Ганни є статус. Вона - політв’язень. Писатиме (і неодмінно опублікує потім) тюремні щоденники, якими зачитуватиметься молодь. Її справа - триматися гідно, а всі, хто на волі, мають робити все від них залежне для її звільнення.
Ганна - розумна, обдарована і «безбашенна». А ще - вона приваблива і зовсім-зовсім молода. Я сподіваюся, що її скоро випустять, але в найгіршому, найстрашнішому для неї випадку вона відсидить три роки у тюрмі (не дай Боже, звісно) - і вийде звідти 23-річною (!) Попереду ціле життя, і щось підказує мені, що тюрма її не зламає. Чи вийде з неї митець, слово якого стане неспростовним дороговказом для бунтівної молоді, чи лідер організації, про яку ще почує світ - цього ніхто знати не може. Але ніхто і ніколи не матиме морального права звинуватити її у боягузтві, у тому, що «підставляє людей, а сама відсиджується». А влада неадекватно жорстокою розправою над нею, з одного боку, створює Постать Революціонерки («матеріал» справді ідеальний), з другого - сама розв’язує людям руки для будь-якого спротиву.
Невже вони самі не розуміють, що їм вигідніше не робити з дівчини мученицю за ідею, а відпустити її, закрити справу і зам’яти цю ганебну історію?...
Читати повністю на сайті "Українського Тижня"(відкриється у новому вікні)
...Оскільки дівчата нічого не пошкодили і навіть не забруднили, і не сказали жодного поганого слова про полеглих бійців - очевидно, що складу злочину, тобто наруги над могилою, у їхніх діях не було. А був, відверто кажучи, не дуже гарний вчинок, зроблений значною мірою задля епатажу.
І якби за нього дівчат оштрафували чи засудили на три доби адмінарешту - не було б ні політв’язня Ганни Сінькової, ні цієї статті, а була б нерозумна витівка кількох дівчисьок. А так - можу всіх привітати: Україна отримала першу дівчину-політв’язня.
...Ця влада настільки тупа, що сама, своїми руками створює проти себе потужну зброю.
Річ у тім, що Ганна Сінькова - не просто дівчина, покарана неспівставно тяжко зі своїм вчинком.
Це не та ситуація, якби сотня студентів вийшла на несанкціоновану акцію, а влада розігнала їх «космонавтами», схопивши при цьому першу-ліпшу дівчину, яка, можливо, вперше в житті прийшла на мітинг, ув’язавшись за подружкою, і кинула її до СІЗО, а обурена громадськість намагалася б її визволити. Змальована у моєму прикладі випадкова жертва, відсидівши у СІЗО (а може, лише провівши ніч у міліції), вийде «тихше води, нижче трави» і, скоріше за все, ніколи більше не піде навіть на цілком легальну і толерантну акцію.
Ганна Сінькова, відома у молодіжних протестних рухах як Ганна Лисиця, - не випадкова дівчинка, постраждала від свавілля влади. Вона з тієї молоді, яка в інші часи йшла до підпільних боївок, чи до дисидентських рухів, знаходячи у цій боротьбі - у цьому стилі життя - сенс для існування. Ганна брала участь у більшості молодіжних протестних акцій, але я не певна, що до арешту вона мала чітко намічений шлях, знала, чим займатиметься в майбутньому і хотіла цим займатися. Вона - романтик, революціонерка, творча людина (пише, малює, співає - не все, можливо, на однаково високому рівні, але можу засвідчити, що Ганна справді є надзвичайно талановитим фотохудожником і оператором) - а душа митця потребує певної долі епатажу і дози адреналіну. Коли для такої натури, як Аня, немає ніші й нема застосування (бо кому зараз цікавий чужий внутрішній світ, тим більше, 20-літнього дівчиська? Треба вчитися і працювати, працювати і заробляти, а хто не заробляє - аутсайдер) - це виливається у подібні ексцеси.
А от тепер у Ганни є статус. Вона - політв’язень. Писатиме (і неодмінно опублікує потім) тюремні щоденники, якими зачитуватиметься молодь. Її справа - триматися гідно, а всі, хто на волі, мають робити все від них залежне для її звільнення.
Ганна - розумна, обдарована і «безбашенна». А ще - вона приваблива і зовсім-зовсім молода. Я сподіваюся, що її скоро випустять, але в найгіршому, найстрашнішому для неї випадку вона відсидить три роки у тюрмі (не дай Боже, звісно) - і вийде звідти 23-річною (!) Попереду ціле життя, і щось підказує мені, що тюрма її не зламає. Чи вийде з неї митець, слово якого стане неспростовним дороговказом для бунтівної молоді, чи лідер організації, про яку ще почує світ - цього ніхто знати не може. Але ніхто і ніколи не матиме морального права звинуватити її у боягузтві, у тому, що «підставляє людей, а сама відсиджується». А влада неадекватно жорстокою розправою над нею, з одного боку, створює Постать Революціонерки («матеріал» справді ідеальний), з другого - сама розв’язує людям руки для будь-якого спротиву.
Невже вони самі не розуміють, що їм вигідніше не робити з дівчини мученицю за ідею, а відпустити її, закрити справу і зам’яти цю ганебну історію?...
Читати повністю на сайті "Українського Тижня"(відкриється у новому вікні)