Політична п’єса
Шановні друзі!
Трохи повагавшись, представляю на ваш суд кумедну п’єску, яку написала рівно рік тому і вперше опублікувала в кінці грудня 2006-го. Щось мені тоді вдалося передбачити, щось вийшло по-іншому - судіть самі. А я принципово нічого не редагувала.
Виглядає задовгою, але кажуть, що читається на єдиному диханні.
Жодного випадкового імені, прізвища, по-батькові, назви чи посади у п’єсі немає. Зате є купа подвійних смислів, так що звертайте увагу :)
ДОЖИВЕМО ДО ВЕСНИ
(політичний водевіль-утопія)
Дійові особи:
Іннокентій Хорощенко - мер міста Нашин. Розводить кролів.
Вован Плохович - міський авторитет, заступник мера.
Акуліна Бублик - вродлива, трохи істерична жінка. Носить капелюшка у формі бублика.
Лаврентій Лучшенко - весела людина в пенсне, бороді і береті із зірочкою.
Побратим - ходить в камуфляжі.
Олександр Запроданченко - завідувач канцелярією в мерії.
Петро Запроданченко, його рідний брат. Торгує антикваріатом.
Богдан Сірокрис - помічник Плоховича.
Аполоній Жутін - мер сусіднього міста Долгоруково, маленький чоловічок у галіфе і білому кімоно. Носить вуса і постійно палить люльку. Торгує торфом.
Спецушник - права рука Жутіна. Носить довгий чорний плащ з високо піднятим коміром, широкополого капелюха і темні окуляри.
Містер Куш - голова міжнародного фонду сприяння розвитку європейських міст.
Робітник.
Учителька - його дружина.
Студент - їхній син.
Дід Степан - батько Робітника і дідусь Студента. Глухий правильний дідуган із радянськими медалями.
Студентка.
Дід Тодось - її дідусь. Глухий правильний дідуган із медаллю УПА.
Червоні криси.
Коричневі криси.
Містер Ватсон - іноземний журналіст. Ходить в шортах з маленькою відеокамерою і дурнуватим виразом обличчя.
Олена Білозерська - журналіст і політолог, блондинка.
Населення міста Нашин. Поки не доведуть, працює, п’є пиво, дивиться футбол і серіали та розводить кішок.
Місце дії: місто Нашин і місто Долгоруково.
Час дії: сьогодення і дуже недалеке майбутнє.
ДІЯ І
Кабінет мера. Хорощенко проводжає до дверей Лучшенка.
ХОРОЩЕНКО: Ви ж там якось обережніше, пане Лаврентію...
ЛУЧШЕНКО: Не хвилюйтесь, Іннокентію Леонідовичу. Чи я колись когось бив? Я з владою завжди домовлявся.
Обоє сміються. Лучшенко виходить. Через інші двері до кабінету заходять Плохович, Акуліна Бублик і Олександр Запроданченко. Сідають за круглий стіл.
ХОРОЩЕНКО (підсмикуючи манжети): Любі друзі, у нас проблема. Жутін знову підвищує ціну на торф.
АКУЛІНА: А Плохович куди дивиться? Він же обіцяв домовитись.
ПЛОХОВИЧ: На тебя бы посмотрел. Совсем бы, (з-з-з), без торфа, (з-з-з), зимой сидели. Все бы (з-з-з) себе поотмораживали.
АКУЛІНА: А я б домовилась. Тільки не я ж тепер заступник мера.
ЗАПРОДАНЧЕНКО: Панове, ми відволіклися від головного. Пан Хорощенко негайно має передати нам з паном Плоховичем всі мерські повноваження. Він мені це обіцяв. В усіх європейських містах головний не мер, а його заступник і зав. канцелярією. У цьому полягає сама суть канцелярсько-мерської форми правління. Крім цього, так хоче Жутін. І ми з братом.
Акуліна ніжно посміхається, демонструючи гострі білі зуби. Хорощенко зітхає, Плохович задкує, Запроданченко однією рукою хапається за серце, другою - за крісло.
Акуліна тягне Хорощенка за рукав у куток.
АКУЛІНА: Ти ж мені обіцяв! Без мене Плохович і Запроданченки тебе з лайном змішають.
ХОРОЩЕНКО: Акуліночко, ти гарна жінка, я понад усе на світі хочу, щоб ти була моїм замом, але зрозумій - я інакше не міг! (з відчаєм) Ти ж не моя кума!
АКУЛІНА: А Плохович тобі кум?
ХОРОЩЕНКО: Звичайно, ні. То хай за все й відповідає. Весною.
АКУЛІНА: А Лаврік до весни що робитиме?
ХОРОЩЕНКО: Та заспокойся, Акуліночко! Лучшенко тобі не конкурент. Ну і що з того, що у вас електорат спільний? Він авантюрист, гаряча голова. Не лишає шляхів для відступу і до весни шию собі зламає. Ти ж бачиш - я його випроводив.
АКУЛІНА (ніжно всміхаючись): Тільки кинь мене втретє. Всю біомасу на тебе спущу.
Повертаються під руку. Плохович одразу хапає Хорощенка за комір і затягає в інший кут.
ПЛОХОВИЧ: Кеша, ты че, не пацан? Ты ж обещал все мне передать! Пацан сказал - пацан сделал!
ХОРОЩЕНКО: Обіцяв - то передам. Але ж Ви спочатку проявіть себе, Воване Сидоровичу. Давайте спершу перезимуємо. А то бачте - Акуліна скандалить. А економіка падає…
ПЛОХОВИЧ: Кушу своему позвони, (з-з-з) . Пускай бабла подгонит.
ХОРОЩЕНКО: Дзвонив йому на тому тижні. Він гроші дає, але за умови, що ми поводитимемось точнісінько так, як вони там за океаном…
ПЛОХОВИЧ (поміркувавши): Так они ж с другой стороны Земли. Нам че, (з-з-з), на голове ходить, чтоб как они?
ХОРОЩЕНКО (зітхаючи): Приблизно так.
ПЛОХОВИЧ: Ой, (з-з-з)! Лучше уже нам с Жутиным как-то договариваться.
ХОРОЩЕНКО: От Ви і домовляйтесь, домовляйтесь (відходить до вікна). А там побачимо.
За вікном населення працює, п’є пиво, дивиться футбол і серіали та розводить кішок.
Затемнення.
* * *
На авансцені з’являються Плохович і Сірокрис.
СІРОКРИС: Воване Сидоровичу! Ви що, не розумієте - це ж Хорощенко час тягне. Хоче до весни перечекати. Щоб менше залежати від жутінського торфу. От і йде на поступки. А весною він Вас у всьому звинуватить і зніме.
ПЛОХОВИЧ: Я че, совсем тупой, (з-з-з), не понимаю, че он хочет? Только до весны весь город наш будет, пусть только рыпнется.
СІРОКРИС (знічено): Воване Сидоровичу! Тут ще таке питання…
ПЛОХОВИЧ (підбадьорливо): Валяй, пацан.
СІРОКРИС: Ви ж розумієте… Для мене є певна межа. Ви ж не допустите, щоб наше місто повністю приєдналося до Долгорукова?
ПЛОХОВИЧ (сміється): Да шоб я этому недомерку (з-з-з) Жутину служил? Перетопчется. Куш, (з-з-з) политкорректная, нам бабла не дает - ну, взял у Жутина. Сейчас еще торфу выбью, а к весне закрепимся, (з-з-з), и пошел он на (з-з-з). Пусть сидит в своем торфяном болоте и не квакает.
СІРОКРИС (розчулено): Я знав, що ви справжній патріот!
* * *
Площа перед мерією. Великий натовп, у перших рядах - жінки середнього віку з портретами Акуліни Бублик. Тримають прапори - білі з намальованою у центрі червоною зубастою рибкою.
З’являється Акуліна. Побачивши її, всі присутні жінки і літні чоловіки починають розчулено схлипувати.
МІСТЕР ВАТСОН (ошелешено, із сильним акцентом): Что здесь происходит?
ЖІНКА З НАТОВПУ: Это ж наша Акулиночка! У нее ж бублик!
ВАТСОН (ошелешено, із сильним акцентом): Не понимаю.
АКУЛІНА (зі слізьми в голосі): Рідні мої! Ми з вами скинули антинародний режим попереднього мера. Але нас знову зрадили. Клани украли в нас нашу перемогу. Тепер нам лишається тільки один вихід. Треба розпустити мерію і обрати її наново. Заступника мера має обирати все місто, а не десяток олігархів на чолі із завканцелярією!
Натовп ридає вголос і скандує «Акуля, Акуля!»
На задньому плані населення працює, п’є пиво, дивиться футбол і серіали та розводить кішок.
ДІЯ ІІ
Кабінет Жутіна. В центрі - опудало ведмедя, що тримає в лапах глобус Долгорукова. Жутін за письмовим столом відкладає газету і натискає кнопку. Через 1,5 секунди з’являється Спецушник.
СПЕЦУШНИК: Изволили вызывать, Аполоний Иосифович?
ЖУТІН (розмахуючи газетою): Спецушник. Вы пачкун.
СПЕЦУШНИК: Так точно.
ЖУТІН: Нужно мыть руки. И вытирать ноги. Почему вы всюду следите?
СПЕЦУШНИК: Виноват, Хозяин. Работа такая.
ЖУТІН: Ладно. Действуем по плану. Свежие крысы есть?
СПЕЦУШНИК: Так точно, Хозяин.
ЖУТІН: Запускайте. Стойте. Сколько коричневых, сколько красных?
СПЕЦУШНИК: 618 красных, 403 коричневых, Аполоний Иосифович.
ЖУТІН: Плохо. 100 красных перекрасить в коричневых. Приступайте.
* * *
На лавочці, обійнявшись, сидять Студент і Студентка.
СТУДЕНТ: Пойдем на митинг, флагами помашем. 50 гривен, как обычно.
СТУДЕНТКА: А хто платить?
СТУДЕНТ: Крыса какая-то.
СТУДЕНТКА (підозріло): Коричнева чи червона?
СТУДЕНТ (ображено): Конечно, красная! К коричневым мы же на завтра договорились.
СТУДЕНТКА: Ну, пішли.
(Взявшись за руки, відходять).
* * *
Через сцену швидко проходить Побратим, за ним ледь встигає Олена.
ОЛЕНА: Ти до Лучшенка йдеш?
ПОБРАТИМ: Ну.
ОЛЕНА: Візьми мене з собою. Я з ним познайомитись хочу. Може, пораджу щось.
ПОБРАТИМ: Тобі не положено.
* * *
Мітинг на центральній площі міста Нашин. Зліва попереду - червоні криси з іконами і гербами міста Долгоруково, серед них Петро Запроданченко з портретом Тутанхамона. Справа попереду - коричневі криси з гербами міста Нашина. Їх розділяє кордон з двох неозброєних мєнтів.
ЧЕРВОНА КРИСА (в мегафон): Мы собрались здесь, чтобы засвидетельствовать вековую дружбу между нашими городами и сказать решительное нет всем попыткам свидомитов искусственно разделить нас на два города!
ВИГУКИ З КОРИЧНЕВОГО НАТОВПУ: Ганьба! Ганьба!
КОРИЧНЕВА КРИСА (в мегафон): Там, боягузливо сховавшись від нашого гніву за спинами міліції, стоять споконвічні вороги нашого міста. Давайте усі разом! По кілька разів на рік! Збиратися тут із бандурами і сопілками і співати тужливих пісень, аж поки вони всі не повиздихають або не заберуться геть!
ВИГУКИ З ЧЕРВОНОГО НАТОВПУ: Свидомиты! Садисты! Они стреляли нам в спины!
Мєнти посміхаються і крутять пальцями біля скроні.
Містер Ватсон знімає на відеокамеру, Олена - на фотоапарат.
ВАТСОН (ошелешено, із сильним акцентом): Что здесь происходит?
ОЛЕНА: Отам - червоні криси, а там - коричневі. І тих, і тих проплатив Жутін, щоб сіяли розбрат. Хто бере гроші у Жутіна, поступово стає крисою. У нього запливають жиром очі і виростає довгий лускатий хвіст.
ВАТСОН (ошелешено, із сильним акцентом): Не понимаю.
(Відходить подалі).
ОЛЕНА (підходить до організатора коричневих крис): Дайте мені хвилину на виступ. Я знаю, що казати і що робити.
КОРИЧНЕВА КРИСА: Не можу, панянко. У нас тут все вже забито.
Олена відходить. Знімає з коміра значок з гербом міста Нашин, тихенько обходить двох ментів і зникає серед червоних крис.
* * *
Мітинг червоних крис. На передньому плані Олена спілкується з Богданом Сірокрисом.
ОЛЕНА: Пане Богдане! Ваш батько і Ви самі брали участь… Ось я вимкнула диктофона, ну скажіть відверто - як могло статися, що Ви опинилися в команді Плоховича?
СІРОКРИС (тяжко зітхаючи): Як? Як усі. Прийшов до команди Хорощенка, а там старі коричневі криси сидять, з такими от довжелезними хвостами. Відійди, кажуть, хлопчику. Тут всьо забито. А я ж був - молодий, розумний, талановитий, сміливий. Скільки ж користі міг принести… Ну, й пішов, куди взяли. Хай тепер лікті кусають.
ОЛЕНА: І як же Ви тепер житимете?
СІРОКРИС: Я сподіваюся, що всі політично активні мешканці нашого міста поступово окрисіють. І я тоді поміж них виявлюсь далеко не найгіршим (відходить).
ОЛЕНА (зі співчуттям): Який жах!
На задньому плані населення працює, п’є пиво, дивиться футбол і серіали та розводить кішок.
* * *
На лавочці сидять дід Степан та дід Тодось.
ДІД СТЕПАН: Бездельники безрукие! Провокаторы!
ДІД ТОДОСЬ: Га?
ДІД СТЕПАН: Я бы их из калаша! (Показує)
ДІД ТОДОСЬ (зраділо, теж показує): З обрізу гадів, з обрізу! Базікала! Тюхтії! Ніц не роблять, тільки горлянки деруть.
ДІД СТЕПАН: Цацкаются с ними! Вот при Сталине… (Тицяє пальцем вгору)
ДІД ТОДОСЬ: Це точно. (Теж тицяє вгору) Бандера - ото була людина! Він би зараз порядок навів!
ДІД СТЕПАН: В Сибирь сволочей, на лесоповал!
ДІД ТОДОСЬ: На гілляку!
(Допомагають один одному підвестися, обнімаються і йдуть)
* * *
У переповненій кав’ярні сидить Лучшенко. До його столика протискується Побратим. Ручкаються.
ЛУЧШЕНКО: Привіт ветеранам війн і зон!
ПОБРАТИМ: Привіт, Ернестовичу!
ЛУЧШЕНКО: Присядь, Побратиме. Чим порадуєш?
ПОБРАТИМ: Все як домовлялися. Приніс схему наших політичних дій. (Розгортає, Лучшенко дивиться). Ставимо людей тут, тут і ось тут. Основний напрямок удару… Але отут мєнти стоять.
ЛУЧШЕНКО (посміхаючись): Міліція з народом!
ПОБРАТИМ (з реготом лізе під стіл): Ну ти, Ернестовичу, утнеш так утнеш!
Обоє сміються.
* * *
Вечір. Робітник, Учителька і Студент дивляться новини. На екрані коричнева і червона криси б’ються за шматок ковбаси. Чути вереск: «Оккупанти, геть з нашої землі!», «Долой свидомитов!»
РОБІТНИК: Ой, беда… Наши крысы между собой подрались. Видать, не жить нам теперь вместе. Придется отделяться.
УЧИТЕЛЬКА: Я тебе дам отделяться!! Ты как себе хочешь, а я - за Акулиночку.
РОБІТНИК: За воровку?
УЧИТЕЛЬКА: Как ты можешь?! Она же за людей! У нее ж бублик!
(Раптом помічає на екрані сина, що промайнув у натовпі)
УЧИТЕЛЬКА (кричить): Это ты там шарфом лицо замотал? Дурак! Тебя ж покалечить могли!
СТУДЕНТ (трохи розгублено): Не-е, мам. Если драка, мы сразу убегаем. Нам за это не платят.
УЧИТЕЛЬКА: У тебя что, своей позиции нет?
СТУДЕНТ (ображено): А вот где все ваши с папой сбережения? Крысы съели? Так я хоть немножко назад отберу. На пиво хватит. А опять пойдет веселуха, так я и бесплатно пойду. Там клевый музон лабают, над крысами стебутся.
УЧИТЕЛЬКА: Как бы тебе самому крысой не стать...
РОБІТНИК: Раньше, когда жили мы одним городом, и колбаса дешевле была, и жизнь понятнее…(сьорбає пиво).
УЧИТЕЛЬКА: Сама голосовала б за Плоховича, но Акулиночка... (гладить кішку).
ДІЯ ІІІ
По вулиці, обійнявшись, ідуть Студент і Студентка. Проминають довгий зелений паркан і наклеєні на ньому листівки: «Скільки нам терпіти бандитську владу?», «Руки геть від нашої Акуліночки!» і «Пиплы, начинается веселуха! Все на тусняк перед мэрией!».
СТУДЕНТКА: Дивись, яке сонечко тепле. Як пташки співають. Які бруньки набухають.
СТУДЕНТ: Здамо державний іспит і одружимось.
СТУДЕНТКА (притискаючись до нього): Здамо. Всіх-всіх на весілля запросимо!
СТУДЕНТ (спохмурнівши): Спочатку треба заробити на те весілля. Ціни ж як підскочили… А батькові на заводі два місяці зарплату не платять.
(Проходять).
* * *
На площі перед мерією збирається натовп. Третина в спортивних костюмах, третина у білих светрах з червоною рибкою, третина в камуфляжах зі зброєю. Два неозброєні мєнти поступово припиняють посміхатися і швидко й нерозбірливо гомонять щось по раціях.
На задньому плані населення полишає свої заняття і потроху підтягується на площу. Чути бій у порожні залізні бочки.
З’являються Плохович в спортивному костюмі, Акуліна в білому светрі з червоною рибкою і Лучшенко в камуфляжі.
НАСЕЛЕННЯ (скандує): До-ве-ли! До-ве-ли!
Машини, що проїздять повз площу, сигналять в такт по 3 рази.
Згори на стрілі підйомного крану повільно спускається Хорощенко, весь в білому.
ХОРОЩЕНКО: Любі друзі! Настав час примирення. Я не можу допустити, щоб пролилася кров моїх земляків. Тому я беру всю повноту влади і всю відповідальність в свої руки. Кожній зі сторін знайдеться робота у моїй мерії. Бо холода нарешті скінчилися. Пора садити картоплю. Всі на городики! А вас, пане Лучшенко, прошу залишитись. Уточнимо плани посадок.
Лучшенко сміється, поблискуючи пенсне. Населення бурхливо аплодує.
ВАТСОН (ошелешено, із сильним акцентом): Что здесь происходит?
ПЛОХОВИЧ (прозріваючи): Ну, (з-з-з), развел Леонидыч! Как кроликов.
ВАТСОН (майже без акценту): Понимаю!..
Задоволене населення розходиться садити картоплю.
ЗАВІСА
Олена БІЛОЗЕРСЬКА
Трохи повагавшись, представляю на ваш суд кумедну п’єску, яку написала рівно рік тому і вперше опублікувала в кінці грудня 2006-го. Щось мені тоді вдалося передбачити, щось вийшло по-іншому - судіть самі. А я принципово нічого не редагувала.
Виглядає задовгою, але кажуть, що читається на єдиному диханні.
Жодного випадкового імені, прізвища, по-батькові, назви чи посади у п’єсі немає. Зате є купа подвійних смислів, так що звертайте увагу :)
ДОЖИВЕМО ДО ВЕСНИ
(політичний водевіль-утопія)
Дійові особи:
Іннокентій Хорощенко - мер міста Нашин. Розводить кролів.
Вован Плохович - міський авторитет, заступник мера.
Акуліна Бублик - вродлива, трохи істерична жінка. Носить капелюшка у формі бублика.
Лаврентій Лучшенко - весела людина в пенсне, бороді і береті із зірочкою.
Побратим - ходить в камуфляжі.
Олександр Запроданченко - завідувач канцелярією в мерії.
Петро Запроданченко, його рідний брат. Торгує антикваріатом.
Богдан Сірокрис - помічник Плоховича.
Аполоній Жутін - мер сусіднього міста Долгоруково, маленький чоловічок у галіфе і білому кімоно. Носить вуса і постійно палить люльку. Торгує торфом.
Спецушник - права рука Жутіна. Носить довгий чорний плащ з високо піднятим коміром, широкополого капелюха і темні окуляри.
Містер Куш - голова міжнародного фонду сприяння розвитку європейських міст.
Робітник.
Учителька - його дружина.
Студент - їхній син.
Дід Степан - батько Робітника і дідусь Студента. Глухий правильний дідуган із радянськими медалями.
Студентка.
Дід Тодось - її дідусь. Глухий правильний дідуган із медаллю УПА.
Червоні криси.
Коричневі криси.
Містер Ватсон - іноземний журналіст. Ходить в шортах з маленькою відеокамерою і дурнуватим виразом обличчя.
Олена Білозерська - журналіст і політолог, блондинка.
Населення міста Нашин. Поки не доведуть, працює, п’є пиво, дивиться футбол і серіали та розводить кішок.
Місце дії: місто Нашин і місто Долгоруково.
Час дії: сьогодення і дуже недалеке майбутнє.
ДІЯ І
Кабінет мера. Хорощенко проводжає до дверей Лучшенка.
ХОРОЩЕНКО: Ви ж там якось обережніше, пане Лаврентію...
ЛУЧШЕНКО: Не хвилюйтесь, Іннокентію Леонідовичу. Чи я колись когось бив? Я з владою завжди домовлявся.
Обоє сміються. Лучшенко виходить. Через інші двері до кабінету заходять Плохович, Акуліна Бублик і Олександр Запроданченко. Сідають за круглий стіл.
ХОРОЩЕНКО (підсмикуючи манжети): Любі друзі, у нас проблема. Жутін знову підвищує ціну на торф.
АКУЛІНА: А Плохович куди дивиться? Він же обіцяв домовитись.
ПЛОХОВИЧ: На тебя бы посмотрел. Совсем бы, (з-з-з), без торфа, (з-з-з), зимой сидели. Все бы (з-з-з) себе поотмораживали.
АКУЛІНА: А я б домовилась. Тільки не я ж тепер заступник мера.
ЗАПРОДАНЧЕНКО: Панове, ми відволіклися від головного. Пан Хорощенко негайно має передати нам з паном Плоховичем всі мерські повноваження. Він мені це обіцяв. В усіх європейських містах головний не мер, а його заступник і зав. канцелярією. У цьому полягає сама суть канцелярсько-мерської форми правління. Крім цього, так хоче Жутін. І ми з братом.
Акуліна ніжно посміхається, демонструючи гострі білі зуби. Хорощенко зітхає, Плохович задкує, Запроданченко однією рукою хапається за серце, другою - за крісло.
Акуліна тягне Хорощенка за рукав у куток.
АКУЛІНА: Ти ж мені обіцяв! Без мене Плохович і Запроданченки тебе з лайном змішають.
ХОРОЩЕНКО: Акуліночко, ти гарна жінка, я понад усе на світі хочу, щоб ти була моїм замом, але зрозумій - я інакше не міг! (з відчаєм) Ти ж не моя кума!
АКУЛІНА: А Плохович тобі кум?
ХОРОЩЕНКО: Звичайно, ні. То хай за все й відповідає. Весною.
АКУЛІНА: А Лаврік до весни що робитиме?
ХОРОЩЕНКО: Та заспокойся, Акуліночко! Лучшенко тобі не конкурент. Ну і що з того, що у вас електорат спільний? Він авантюрист, гаряча голова. Не лишає шляхів для відступу і до весни шию собі зламає. Ти ж бачиш - я його випроводив.
АКУЛІНА (ніжно всміхаючись): Тільки кинь мене втретє. Всю біомасу на тебе спущу.
Повертаються під руку. Плохович одразу хапає Хорощенка за комір і затягає в інший кут.
ПЛОХОВИЧ: Кеша, ты че, не пацан? Ты ж обещал все мне передать! Пацан сказал - пацан сделал!
ХОРОЩЕНКО: Обіцяв - то передам. Але ж Ви спочатку проявіть себе, Воване Сидоровичу. Давайте спершу перезимуємо. А то бачте - Акуліна скандалить. А економіка падає…
ПЛОХОВИЧ: Кушу своему позвони, (з-з-з) . Пускай бабла подгонит.
ХОРОЩЕНКО: Дзвонив йому на тому тижні. Він гроші дає, але за умови, що ми поводитимемось точнісінько так, як вони там за океаном…
ПЛОХОВИЧ (поміркувавши): Так они ж с другой стороны Земли. Нам че, (з-з-з), на голове ходить, чтоб как они?
ХОРОЩЕНКО (зітхаючи): Приблизно так.
ПЛОХОВИЧ: Ой, (з-з-з)! Лучше уже нам с Жутиным как-то договариваться.
ХОРОЩЕНКО: От Ви і домовляйтесь, домовляйтесь (відходить до вікна). А там побачимо.
За вікном населення працює, п’є пиво, дивиться футбол і серіали та розводить кішок.
Затемнення.
* * *
На авансцені з’являються Плохович і Сірокрис.
СІРОКРИС: Воване Сидоровичу! Ви що, не розумієте - це ж Хорощенко час тягне. Хоче до весни перечекати. Щоб менше залежати від жутінського торфу. От і йде на поступки. А весною він Вас у всьому звинуватить і зніме.
ПЛОХОВИЧ: Я че, совсем тупой, (з-з-з), не понимаю, че он хочет? Только до весны весь город наш будет, пусть только рыпнется.
СІРОКРИС (знічено): Воване Сидоровичу! Тут ще таке питання…
ПЛОХОВИЧ (підбадьорливо): Валяй, пацан.
СІРОКРИС: Ви ж розумієте… Для мене є певна межа. Ви ж не допустите, щоб наше місто повністю приєдналося до Долгорукова?
ПЛОХОВИЧ (сміється): Да шоб я этому недомерку (з-з-з) Жутину служил? Перетопчется. Куш, (з-з-з) политкорректная, нам бабла не дает - ну, взял у Жутина. Сейчас еще торфу выбью, а к весне закрепимся, (з-з-з), и пошел он на (з-з-з). Пусть сидит в своем торфяном болоте и не квакает.
СІРОКРИС (розчулено): Я знав, що ви справжній патріот!
* * *
Площа перед мерією. Великий натовп, у перших рядах - жінки середнього віку з портретами Акуліни Бублик. Тримають прапори - білі з намальованою у центрі червоною зубастою рибкою.
З’являється Акуліна. Побачивши її, всі присутні жінки і літні чоловіки починають розчулено схлипувати.
МІСТЕР ВАТСОН (ошелешено, із сильним акцентом): Что здесь происходит?
ЖІНКА З НАТОВПУ: Это ж наша Акулиночка! У нее ж бублик!
ВАТСОН (ошелешено, із сильним акцентом): Не понимаю.
АКУЛІНА (зі слізьми в голосі): Рідні мої! Ми з вами скинули антинародний режим попереднього мера. Але нас знову зрадили. Клани украли в нас нашу перемогу. Тепер нам лишається тільки один вихід. Треба розпустити мерію і обрати її наново. Заступника мера має обирати все місто, а не десяток олігархів на чолі із завканцелярією!
Натовп ридає вголос і скандує «Акуля, Акуля!»
На задньому плані населення працює, п’є пиво, дивиться футбол і серіали та розводить кішок.
ДІЯ ІІ
Кабінет Жутіна. В центрі - опудало ведмедя, що тримає в лапах глобус Долгорукова. Жутін за письмовим столом відкладає газету і натискає кнопку. Через 1,5 секунди з’являється Спецушник.
СПЕЦУШНИК: Изволили вызывать, Аполоний Иосифович?
ЖУТІН (розмахуючи газетою): Спецушник. Вы пачкун.
СПЕЦУШНИК: Так точно.
ЖУТІН: Нужно мыть руки. И вытирать ноги. Почему вы всюду следите?
СПЕЦУШНИК: Виноват, Хозяин. Работа такая.
ЖУТІН: Ладно. Действуем по плану. Свежие крысы есть?
СПЕЦУШНИК: Так точно, Хозяин.
ЖУТІН: Запускайте. Стойте. Сколько коричневых, сколько красных?
СПЕЦУШНИК: 618 красных, 403 коричневых, Аполоний Иосифович.
ЖУТІН: Плохо. 100 красных перекрасить в коричневых. Приступайте.
* * *
На лавочці, обійнявшись, сидять Студент і Студентка.
СТУДЕНТ: Пойдем на митинг, флагами помашем. 50 гривен, как обычно.
СТУДЕНТКА: А хто платить?
СТУДЕНТ: Крыса какая-то.
СТУДЕНТКА (підозріло): Коричнева чи червона?
СТУДЕНТ (ображено): Конечно, красная! К коричневым мы же на завтра договорились.
СТУДЕНТКА: Ну, пішли.
(Взявшись за руки, відходять).
* * *
Через сцену швидко проходить Побратим, за ним ледь встигає Олена.
ОЛЕНА: Ти до Лучшенка йдеш?
ПОБРАТИМ: Ну.
ОЛЕНА: Візьми мене з собою. Я з ним познайомитись хочу. Може, пораджу щось.
ПОБРАТИМ: Тобі не положено.
* * *
Мітинг на центральній площі міста Нашин. Зліва попереду - червоні криси з іконами і гербами міста Долгоруково, серед них Петро Запроданченко з портретом Тутанхамона. Справа попереду - коричневі криси з гербами міста Нашина. Їх розділяє кордон з двох неозброєних мєнтів.
ЧЕРВОНА КРИСА (в мегафон): Мы собрались здесь, чтобы засвидетельствовать вековую дружбу между нашими городами и сказать решительное нет всем попыткам свидомитов искусственно разделить нас на два города!
ВИГУКИ З КОРИЧНЕВОГО НАТОВПУ: Ганьба! Ганьба!
КОРИЧНЕВА КРИСА (в мегафон): Там, боягузливо сховавшись від нашого гніву за спинами міліції, стоять споконвічні вороги нашого міста. Давайте усі разом! По кілька разів на рік! Збиратися тут із бандурами і сопілками і співати тужливих пісень, аж поки вони всі не повиздихають або не заберуться геть!
ВИГУКИ З ЧЕРВОНОГО НАТОВПУ: Свидомиты! Садисты! Они стреляли нам в спины!
Мєнти посміхаються і крутять пальцями біля скроні.
Містер Ватсон знімає на відеокамеру, Олена - на фотоапарат.
ВАТСОН (ошелешено, із сильним акцентом): Что здесь происходит?
ОЛЕНА: Отам - червоні криси, а там - коричневі. І тих, і тих проплатив Жутін, щоб сіяли розбрат. Хто бере гроші у Жутіна, поступово стає крисою. У нього запливають жиром очі і виростає довгий лускатий хвіст.
ВАТСОН (ошелешено, із сильним акцентом): Не понимаю.
(Відходить подалі).
ОЛЕНА (підходить до організатора коричневих крис): Дайте мені хвилину на виступ. Я знаю, що казати і що робити.
КОРИЧНЕВА КРИСА: Не можу, панянко. У нас тут все вже забито.
Олена відходить. Знімає з коміра значок з гербом міста Нашин, тихенько обходить двох ментів і зникає серед червоних крис.
* * *
Мітинг червоних крис. На передньому плані Олена спілкується з Богданом Сірокрисом.
ОЛЕНА: Пане Богдане! Ваш батько і Ви самі брали участь… Ось я вимкнула диктофона, ну скажіть відверто - як могло статися, що Ви опинилися в команді Плоховича?
СІРОКРИС (тяжко зітхаючи): Як? Як усі. Прийшов до команди Хорощенка, а там старі коричневі криси сидять, з такими от довжелезними хвостами. Відійди, кажуть, хлопчику. Тут всьо забито. А я ж був - молодий, розумний, талановитий, сміливий. Скільки ж користі міг принести… Ну, й пішов, куди взяли. Хай тепер лікті кусають.
ОЛЕНА: І як же Ви тепер житимете?
СІРОКРИС: Я сподіваюся, що всі політично активні мешканці нашого міста поступово окрисіють. І я тоді поміж них виявлюсь далеко не найгіршим (відходить).
ОЛЕНА (зі співчуттям): Який жах!
На задньому плані населення працює, п’є пиво, дивиться футбол і серіали та розводить кішок.
* * *
На лавочці сидять дід Степан та дід Тодось.
ДІД СТЕПАН: Бездельники безрукие! Провокаторы!
ДІД ТОДОСЬ: Га?
ДІД СТЕПАН: Я бы их из калаша! (Показує)
ДІД ТОДОСЬ (зраділо, теж показує): З обрізу гадів, з обрізу! Базікала! Тюхтії! Ніц не роблять, тільки горлянки деруть.
ДІД СТЕПАН: Цацкаются с ними! Вот при Сталине… (Тицяє пальцем вгору)
ДІД ТОДОСЬ: Це точно. (Теж тицяє вгору) Бандера - ото була людина! Він би зараз порядок навів!
ДІД СТЕПАН: В Сибирь сволочей, на лесоповал!
ДІД ТОДОСЬ: На гілляку!
(Допомагають один одному підвестися, обнімаються і йдуть)
* * *
У переповненій кав’ярні сидить Лучшенко. До його столика протискується Побратим. Ручкаються.
ЛУЧШЕНКО: Привіт ветеранам війн і зон!
ПОБРАТИМ: Привіт, Ернестовичу!
ЛУЧШЕНКО: Присядь, Побратиме. Чим порадуєш?
ПОБРАТИМ: Все як домовлялися. Приніс схему наших політичних дій. (Розгортає, Лучшенко дивиться). Ставимо людей тут, тут і ось тут. Основний напрямок удару… Але отут мєнти стоять.
ЛУЧШЕНКО (посміхаючись): Міліція з народом!
ПОБРАТИМ (з реготом лізе під стіл): Ну ти, Ернестовичу, утнеш так утнеш!
Обоє сміються.
* * *
Вечір. Робітник, Учителька і Студент дивляться новини. На екрані коричнева і червона криси б’ються за шматок ковбаси. Чути вереск: «Оккупанти, геть з нашої землі!», «Долой свидомитов!»
РОБІТНИК: Ой, беда… Наши крысы между собой подрались. Видать, не жить нам теперь вместе. Придется отделяться.
УЧИТЕЛЬКА: Я тебе дам отделяться!! Ты как себе хочешь, а я - за Акулиночку.
РОБІТНИК: За воровку?
УЧИТЕЛЬКА: Как ты можешь?! Она же за людей! У нее ж бублик!
(Раптом помічає на екрані сина, що промайнув у натовпі)
УЧИТЕЛЬКА (кричить): Это ты там шарфом лицо замотал? Дурак! Тебя ж покалечить могли!
СТУДЕНТ (трохи розгублено): Не-е, мам. Если драка, мы сразу убегаем. Нам за это не платят.
УЧИТЕЛЬКА: У тебя что, своей позиции нет?
СТУДЕНТ (ображено): А вот где все ваши с папой сбережения? Крысы съели? Так я хоть немножко назад отберу. На пиво хватит. А опять пойдет веселуха, так я и бесплатно пойду. Там клевый музон лабают, над крысами стебутся.
УЧИТЕЛЬКА: Как бы тебе самому крысой не стать...
РОБІТНИК: Раньше, когда жили мы одним городом, и колбаса дешевле была, и жизнь понятнее…(сьорбає пиво).
УЧИТЕЛЬКА: Сама голосовала б за Плоховича, но Акулиночка... (гладить кішку).
ДІЯ ІІІ
По вулиці, обійнявшись, ідуть Студент і Студентка. Проминають довгий зелений паркан і наклеєні на ньому листівки: «Скільки нам терпіти бандитську владу?», «Руки геть від нашої Акуліночки!» і «Пиплы, начинается веселуха! Все на тусняк перед мэрией!».
СТУДЕНТКА: Дивись, яке сонечко тепле. Як пташки співають. Які бруньки набухають.
СТУДЕНТ: Здамо державний іспит і одружимось.
СТУДЕНТКА (притискаючись до нього): Здамо. Всіх-всіх на весілля запросимо!
СТУДЕНТ (спохмурнівши): Спочатку треба заробити на те весілля. Ціни ж як підскочили… А батькові на заводі два місяці зарплату не платять.
(Проходять).
* * *
На площі перед мерією збирається натовп. Третина в спортивних костюмах, третина у білих светрах з червоною рибкою, третина в камуфляжах зі зброєю. Два неозброєні мєнти поступово припиняють посміхатися і швидко й нерозбірливо гомонять щось по раціях.
На задньому плані населення полишає свої заняття і потроху підтягується на площу. Чути бій у порожні залізні бочки.
З’являються Плохович в спортивному костюмі, Акуліна в білому светрі з червоною рибкою і Лучшенко в камуфляжі.
НАСЕЛЕННЯ (скандує): До-ве-ли! До-ве-ли!
Машини, що проїздять повз площу, сигналять в такт по 3 рази.
Згори на стрілі підйомного крану повільно спускається Хорощенко, весь в білому.
ХОРОЩЕНКО: Любі друзі! Настав час примирення. Я не можу допустити, щоб пролилася кров моїх земляків. Тому я беру всю повноту влади і всю відповідальність в свої руки. Кожній зі сторін знайдеться робота у моїй мерії. Бо холода нарешті скінчилися. Пора садити картоплю. Всі на городики! А вас, пане Лучшенко, прошу залишитись. Уточнимо плани посадок.
Лучшенко сміється, поблискуючи пенсне. Населення бурхливо аплодує.
ВАТСОН (ошелешено, із сильним акцентом): Что здесь происходит?
ПЛОХОВИЧ (прозріваючи): Ну, (з-з-з), развел Леонидыч! Как кроликов.
ВАТСОН (майже без акценту): Понимаю!..
Задоволене населення розходиться садити картоплю.
ЗАВІСА
Олена БІЛОЗЕРСЬКА