10. Джайпур. Звірюшки та люди, які так і просяться в об'єктив
Неможна так просто взяти і повернутись з Джайпура без мільйона фоток мавпочок, в усіх позах і виглядах ) Бо один храм мавп у Джайпурі вартий того, щоб витратити на нього весь заряд аккумулятора в фотоапараті )
Ми згодували цим пушистікам 4 кілограма бананів, і це був один з найкумедніших експіріенсів в Індії )
З Дхарамсали до Джайпура без пересадок нічого не їздить, тому довелось спочатку пережити нічний автобус до Делі, а звідти вже - двоповерховий еспресо експрес. Отакий:
Експреси в Індії доволі зручні і більш-менш чисті. Скучати в них не доводиться, бо всю дорогу співробітники залізниці носять туди-сюди різноманітну їжу: від сендвічей та кави до борща повних наборів талі.
Навідміну від наших звичаїв, в Індії рідко зустрічаються націнки на безвихідь. Тобто ціни у привокзальних магазинах, у потягах та навіть в аеропортах рідко бувають вищими за звичайні магазини. А в потягах, наприклад, їжа готується під ТМ "Indian railway", тому можна не боятись, що отруєшся якоюсь фігньою, купленою у якогось чорного мужика. Він унітаза це звісно не врятує, але принаймні буде куди і на кого пожалітись. Бо мужик - не просто якийсь там, а співробітник залізниці.
Ціни на цю залізничну хавку там практично смішні. А робити в потязі все рівно нічого.
Коротше, доводилось всю дорогу жрать.
НЕ представники залізниці теж щось носили, але я б не ризикнула купити їхню їжу. Особливо після того, як поспоглядала, як прямо на пероні, між потягами, люди місили тісто для майбутніх пиріжків. Виглядало це так: на землю поклали лист газети, на нього - корж, і місили той корж брудними руками, поки пил від проїжджаючих потягів осідав прямо на тісто і ставав своєрідним борошном. Не хотіла б я з'їсти такий пиріжок...
знизу вхід на нижній поверх
навіть тут є розетки!!!!111
Вопщєм за скількись там годин ми з'їли всю залізничну їжу і доїхали нарешті до Джайпура.
Хостеру, який нас вписував через каучсьорфінг, довелось трохи почекати, бо потяг приїхав пізно ввечері, на півтори години пізніше, ніж було вказано у квитку. Це нормальна в Індії практика, інколи потяги запізнюються на годину-дві, а то й на п'ять годин. Ніхто не ображається, всі звикли )
В Джайпурі у нас була домовленість жити у хлопця на ім'я Кабір. Він популярний тут каусьорфер - має майже дві сотні відгуків. В общєм, ми всписались у начебто Кабіра, два дні спілкувались з ним, і тільки потім в дім прийшом хлопець зі словами "Привіт, я Кабір". Виявилось, що спочатку - то був не Кабір зовсім, а його брат, Салім =) Ось він -
Як ви неодмінно зрозуміли з фотки, Салім - мусульманин. У нього триповерховий дім в старій частині Джайпура, в якому живе куча людей: жінки, діти, мужики... декілька родин родичів. Деякі жінки не показуються чужим людям і зустріли нас мовчанням, сховавшись у паранджу. Сам Салім до весілля ніколи не бачив свою дружину, тільки чув її по телефону.... 20 секунд =) Уявляю цей діалог:
- Привіт, ми скоро одружимось і ти народиш мені 15 дітей.
- Ех, ну ок.
- До зустрічі у першу брачну ніч.
- Пака-пака!
Але загалом ця величезна родина виглядає доволі щасливою. Правда, коли вони сплять - не уявляю. Усе це коголо, включаючи зовсім маленьких дітей, цілодобово бігали по дому. Ми засинали в районі опівночі - вони бігали, ми просинались - вони теж бігали туди-сюди. ХЗ, може по черзі сплять ))
(фотку взяла з кауча)
Зранку ми пішли гуляти по місту. Найперша мета - Monkey temple!
На підході до храму всі продають monkey food. Були всякі горішки, але ми купили два кілограми бананів, щоб точно задобрити охоронців храму ) Сильно не поліняли - банани там по 4 гривні за кілограм ))) До речі, дуже смачні. Але самі ми з*їли тільки один бананчик, на пробу. Все інше - дітям =)
А вони вже чекають...
Здавалось би, мавпи тут мають бути товсті і ліниві, приблизно як лебеді з качками у дніпропетровському парку Глоби. Бо годують тих мавп цілодобово: і туристи, і місцеві, всі кому не лінь. Такому раціону може позаздрити не тільки будь-яка дитина бомбейських трущоб, а то й середньостатистичний українець.
А - ні, вони все рівно змагаються за кожен банан.
вид згори
мавпочки не дають себе почухати за вушком, а от банани чують здалеку ))
раджу не полінуватись і відео таки глянути ))) фотки цього атракціону не передадують )
Вобщєм їх там дофіга, але боятись нічого - на людей вони не нападають, тільки на банани )
Правда, до мамусь краще не підходити, така і з*їсти може за дитину
мімімімі ))
У мавпячому світі, як виявилось, дітей, жінок та стариків не надто поважають. Принаймні, льготні банани їм не надаються. Великі та здорові мужики рвуться вперед за їжею, відганяючи слабіших і молодших. Закон джунглєй, чо
Поросятка теж бігають туди-сюди, але за їжу з мавпами не конкурують - мімімішністю не вийшли.
Отакий от жорстокий світ: всі пєчєнькі дістаються наймімімішнішим (
частина фоток в цьому пості чесно стирені з фотіка Еда, у нього чомусь мавпочки краще вийшли )
кажуть, люди утворились з мавп? )
до самого храму треба довго повзти в гору, але цей час не помічаєш, поки спілкуєшся з місцевими мешканцями )
Monkey temple, м'яко кажучи, скромний. Правда, не заради храмаж всі туди ходять, мавмочки там першочергові )
таке от дивне планування міста ) це стара частина, в які ми якраз вписувались
Далі буде ще мавп. Пробачте, якщо набридло. Але вони няяяяяшні )))
... і не тільки мавп )
Ця коза викликала не менше позитиву, ніж мавпи. Вона ходила за нами, теж випрошувала банани і строіла глазкі. Якось так:
ван фото, сір
всьо, пора вибиратись на волю )))
Ми ще раз повертались - купили ще два кілограми бананів і знову згодували їх звірюшкам - настільки сподобалась процедура. Місцеві нам потім розказали, що це теж покращує карму ))))
Але досить про мавп, ходімо в місто, воно теж красиве!
В Індії мали на днях відбутись вибори, тому скрізь відбувалась агітація )) Треба нашим кандидатам підказати ідею плаката ггггг
деякі агітатори цілими днями катались по місту з криками "За Ляшко!".
будні, просто будні
у індусів особлива любов до фотографування )
місцеві трактори, екологічні, бензина не потребують ))))
послуги набору текста ) прямо посеред вулиці ) на супертехнологічному обладнанні ))))
Загалом Джайпур нам несподівано сподобався. Їхали ми сюди, в основному заради звірюшок. А побачили ще й красиву та колоритну архітектуру.
знаменитий палац
наш перший слонік )
Загалом гуляння слонів по місту заборонили декілька років тому - вони мали здатність створювати пробки та ходити в туалет посеред вулиці. Тому слони тут тепер в основному за містом. Але один якось просочився ) Напевно власники дали хабар ментам.
Чувак пропонує кожному підійти сфотографуватись, але вже потім починає вимагати гроші.
Слон був якийсь замучений, так що ми навіть передивились своє бажання покататись. Хоча ще вдома, коли планували маршрут, це була одна з важливих індійських задач.
"Якщо хочете сфотографувати палац вітрів повністю, перейдіть на іншу сторну дороги. Там вас зустріне індус, запропонує піднятись на будівлю і проведе на балкон зі зручним видом на палац. Потім заведе у свій магазин і запропонує щось купити". Таких повідомлень на форумах мільйон. Нас та сама участь - слово в слово - теж постігла. )))
Громадських туалетів в Індії мало, але якщо вже будують - то на совість, як цілий палац )))
Я вже писала, що в індійських громадських туалетах просто попісять коштує дешевше?
Ввечері зайшли в якийсь парк, а там вся земля чомусь в ямках. Придивились - довкола бігають десятки, навіть сотні крис!!!!!
Тут до нас підходили пара місцевих, пропонували гашиш та запрошували на вечірку. Дуже здивувались відповіді )
спитала у нашого хостера, що це за реклама, сказав, що це кандидат в прем'єр-міністри ))))))))
В Джайпурі дивна система ринків. Загалом тут півміста - це ринок. Але він поділений на райони. Десь продають тільки сувеніри. Десь - тільки одяг... В перші дні ми дуууууже довго і безуспішно шукали інтернет-клуб і кафешку. Ходили голодні і відірвані від світу, бо скрізь були одні лиш сувеніри. Тільки потім розпитали у хостера, де що шукати.
З цінами, до речі, у Джайпурі найбільша жесть з усіх інших побачених нами міст. Якщо в Делі продавці можуть назвати ціну максимум вдвічі дорожчу за реальну, то тут можуть завищити в десять і більше разів.
- Скільки коштує ця сумка?
- Дві тисячі рупій. Це ж ручна робота! Ексклюзив.
- Та нє, ми пішли
- Ну добре, двісті рупій!
:))))
В один з днів ми поїхали в форт Амбер, щоб таки покататись на слонах. Виявилось, що слонікі тут катають людей тільки зранку, а потім ідуть спати. Тож на форт треба йти пішочком. Я була розпечена на сонці і замучена, тому Ед пішов туди сам, а я лишилась знизу читати книжку в тіньочкє.
трохи фоток Еда
Слоніків немає, а їхні какашки є. Вони тут правда стратегічний об'єкт, бо після цієї фотки Ед отримв наганяй від охоронців =)
Тільки Ед спустився і підійшов до мене в тіньочок, з нами почали знайомитись двоє місцевих індусів. Після п'ятнадцяти хвилин дуже оригінальної розмови про те, яка красива Індія та що відбувається в Україні, вони спитали, чи катались ми на слоніках. І - чисто випадково - з'ясувалось, що ці хлопці володіють слонячою фермою, і нам випав ну дуже золотий шанс, єдиний в житті, покататись на тих слоніках прямо зараз.
Проте наступного ранку знову їхати в форт Амбер нам було влом, тому ми погодились на цей золотий шанс і заплатили за це в районі ста гривень з людини. В принципі, це стандартна ціна на такий атракціон, ми гуглили. Правда, слоніків було шкода (((
Вже на місці ми побачили ще пару туристів, яким так само випав "золотий шанс", і яких тим же чином привели кататись )
Власник слона зробив пару фоток на наш фотоапарат. Але всі вони були або пересвічені, або не всі дивились в кадр...
В той же час нізвідки виник фотограф і зробив декілька кадрів на свій фотік, на цей раз старанних і якісних.
Коли катання завершилось, ці фотки (чотири штуки) вже були навіть роздруковані. За цю послугу, про яку ми не просили, фотограф захотів 200 гривень, на що був посланий. Врешті купили ті чотири фотки за двадцятку, тепер вони висять вдома, радують )
А це - вид зі слона )
самостійне фотографування - безкоштовне )
Дорогою від слоніків на вписку ми ще побували біля плаваючого палацу. Місцеві мешканці годували риб хлібом і розкидували обгортки від батонів довкола себе. Типічні індуси (((
Сам чи то палац, чи то храм
Спробували кокос. Вираз обличчя Еда говорить про цого смак краще будь-яких слів )
А поки їхали в автобусі назад, побачили посеред міста якийсь фестиваль. Вийшли глянути
Виявляється, це був парад весільних оркестрів
цей чувак постійно строїв мені глазкі та посилав цьоми )
бачите - не брешу )
Нас постійно годували якимось солодким рисом, морозивом і цукерками, поїли рожевою водою, і осипали посмішками. А ми все це фоткали і якимось чином умудрились загубити одне одного (((
Шукались довго: години дві. Як виявилось, Ед пішов далі по місту з оркестром, а я шукала його там, де загубились. В якийсь момент навіть стало страшно. Але якимось незрозумілим дивом у Еда виявився телефон з нашої індійською сімкою, а у мене - гаманець з номером тієї сімки. Не знаю, як так трапилось, бо зазвичай і те і те зберігалось у нього.
Врешті я попросила одного з місцевих продавців подзвонити, і ми таки знайшлись. Фух )
В Джайпурі ми провели чотири дні, а попереду вже чекав легендарний Бомбей, з його трущобами та мафією Кадербхая =)
Ми згодували цим пушистікам 4 кілограма бананів, і це був один з найкумедніших експіріенсів в Індії )
З Дхарамсали до Джайпура без пересадок нічого не їздить, тому довелось спочатку пережити нічний автобус до Делі, а звідти вже - двоповерховий еспресо експрес. Отакий:
Експреси в Індії доволі зручні і більш-менш чисті. Скучати в них не доводиться, бо всю дорогу співробітники залізниці носять туди-сюди різноманітну їжу: від сендвічей та кави до борща повних наборів талі.
Навідміну від наших звичаїв, в Індії рідко зустрічаються націнки на безвихідь. Тобто ціни у привокзальних магазинах, у потягах та навіть в аеропортах рідко бувають вищими за звичайні магазини. А в потягах, наприклад, їжа готується під ТМ "Indian railway", тому можна не боятись, що отруєшся якоюсь фігньою, купленою у якогось чорного мужика. Він унітаза це звісно не врятує, але принаймні буде куди і на кого пожалітись. Бо мужик - не просто якийсь там, а співробітник залізниці.
Ціни на цю залізничну хавку там практично смішні. А робити в потязі все рівно нічого.
Коротше, доводилось всю дорогу жрать.
НЕ представники залізниці теж щось носили, але я б не ризикнула купити їхню їжу. Особливо після того, як поспоглядала, як прямо на пероні, між потягами, люди місили тісто для майбутніх пиріжків. Виглядало це так: на землю поклали лист газети, на нього - корж, і місили той корж брудними руками, поки пил від проїжджаючих потягів осідав прямо на тісто і ставав своєрідним борошном. Не хотіла б я з'їсти такий пиріжок...
знизу вхід на нижній поверх
навіть тут є розетки!!!!111
Вопщєм за скількись там годин ми з'їли всю залізничну їжу і доїхали нарешті до Джайпура.
Хостеру, який нас вписував через каучсьорфінг, довелось трохи почекати, бо потяг приїхав пізно ввечері, на півтори години пізніше, ніж було вказано у квитку. Це нормальна в Індії практика, інколи потяги запізнюються на годину-дві, а то й на п'ять годин. Ніхто не ображається, всі звикли )
В Джайпурі у нас була домовленість жити у хлопця на ім'я Кабір. Він популярний тут каусьорфер - має майже дві сотні відгуків. В общєм, ми всписались у начебто Кабіра, два дні спілкувались з ним, і тільки потім в дім прийшом хлопець зі словами "Привіт, я Кабір". Виявилось, що спочатку - то був не Кабір зовсім, а його брат, Салім =) Ось він -
Як ви неодмінно зрозуміли з фотки, Салім - мусульманин. У нього триповерховий дім в старій частині Джайпура, в якому живе куча людей: жінки, діти, мужики... декілька родин родичів. Деякі жінки не показуються чужим людям і зустріли нас мовчанням, сховавшись у паранджу. Сам Салім до весілля ніколи не бачив свою дружину, тільки чув її по телефону.... 20 секунд =) Уявляю цей діалог:
- Привіт, ми скоро одружимось і ти народиш мені 15 дітей.
- Ех, ну ок.
- До зустрічі у першу брачну ніч.
- Пака-пака!
Але загалом ця величезна родина виглядає доволі щасливою. Правда, коли вони сплять - не уявляю. Усе це коголо, включаючи зовсім маленьких дітей, цілодобово бігали по дому. Ми засинали в районі опівночі - вони бігали, ми просинались - вони теж бігали туди-сюди. ХЗ, може по черзі сплять ))
(фотку взяла з кауча)
Зранку ми пішли гуляти по місту. Найперша мета - Monkey temple!
На підході до храму всі продають monkey food. Були всякі горішки, але ми купили два кілограми бананів, щоб точно задобрити охоронців храму ) Сильно не поліняли - банани там по 4 гривні за кілограм ))) До речі, дуже смачні. Але самі ми з*їли тільки один бананчик, на пробу. Все інше - дітям =)
А вони вже чекають...
Здавалось би, мавпи тут мають бути товсті і ліниві, приблизно як лебеді з качками у дніпропетровському парку Глоби. Бо годують тих мавп цілодобово: і туристи, і місцеві, всі кому не лінь. Такому раціону може позаздрити не тільки будь-яка дитина бомбейських трущоб, а то й середньостатистичний українець.
А - ні, вони все рівно змагаються за кожен банан.
вид згори
мавпочки не дають себе почухати за вушком, а от банани чують здалеку ))
раджу не полінуватись і відео таки глянути ))) фотки цього атракціону не передадують )
Click to viewВобщєм їх там дофіга, але боятись нічого - на людей вони не нападають, тільки на банани )
Правда, до мамусь краще не підходити, така і з*їсти може за дитину
мімімімі ))
У мавпячому світі, як виявилось, дітей, жінок та стариків не надто поважають. Принаймні, льготні банани їм не надаються. Великі та здорові мужики рвуться вперед за їжею, відганяючи слабіших і молодших. Закон джунглєй, чо
Поросятка теж бігають туди-сюди, але за їжу з мавпами не конкурують - мімімішністю не вийшли.
Отакий от жорстокий світ: всі пєчєнькі дістаються наймімімішнішим (
частина фоток в цьому пості чесно стирені з фотіка Еда, у нього чомусь мавпочки краще вийшли )
кажуть, люди утворились з мавп? )
до самого храму треба довго повзти в гору, але цей час не помічаєш, поки спілкуєшся з місцевими мешканцями )
Monkey temple, м'яко кажучи, скромний. Правда, не заради храмаж всі туди ходять, мавмочки там першочергові )
таке от дивне планування міста ) це стара частина, в які ми якраз вписувались
Далі буде ще мавп. Пробачте, якщо набридло. Але вони няяяяяшні )))
... і не тільки мавп )
Ця коза викликала не менше позитиву, ніж мавпи. Вона ходила за нами, теж випрошувала банани і строіла глазкі. Якось так:
ван фото, сір
всьо, пора вибиратись на волю )))
Ми ще раз повертались - купили ще два кілограми бананів і знову згодували їх звірюшкам - настільки сподобалась процедура. Місцеві нам потім розказали, що це теж покращує карму ))))
Але досить про мавп, ходімо в місто, воно теж красиве!
В Індії мали на днях відбутись вибори, тому скрізь відбувалась агітація )) Треба нашим кандидатам підказати ідею плаката ггггг
деякі агітатори цілими днями катались по місту з криками "За Ляшко!".
будні, просто будні
у індусів особлива любов до фотографування )
місцеві трактори, екологічні, бензина не потребують ))))
послуги набору текста ) прямо посеред вулиці ) на супертехнологічному обладнанні ))))
Загалом Джайпур нам несподівано сподобався. Їхали ми сюди, в основному заради звірюшок. А побачили ще й красиву та колоритну архітектуру.
знаменитий палац
наш перший слонік )
Загалом гуляння слонів по місту заборонили декілька років тому - вони мали здатність створювати пробки та ходити в туалет посеред вулиці. Тому слони тут тепер в основному за містом. Але один якось просочився ) Напевно власники дали хабар ментам.
Чувак пропонує кожному підійти сфотографуватись, але вже потім починає вимагати гроші.
Слон був якийсь замучений, так що ми навіть передивились своє бажання покататись. Хоча ще вдома, коли планували маршрут, це була одна з важливих індійських задач.
"Якщо хочете сфотографувати палац вітрів повністю, перейдіть на іншу сторну дороги. Там вас зустріне індус, запропонує піднятись на будівлю і проведе на балкон зі зручним видом на палац. Потім заведе у свій магазин і запропонує щось купити". Таких повідомлень на форумах мільйон. Нас та сама участь - слово в слово - теж постігла. )))
Громадських туалетів в Індії мало, але якщо вже будують - то на совість, як цілий палац )))
Я вже писала, що в індійських громадських туалетах просто попісять коштує дешевше?
Ввечері зайшли в якийсь парк, а там вся земля чомусь в ямках. Придивились - довкола бігають десятки, навіть сотні крис!!!!!
Тут до нас підходили пара місцевих, пропонували гашиш та запрошували на вечірку. Дуже здивувались відповіді )
спитала у нашого хостера, що це за реклама, сказав, що це кандидат в прем'єр-міністри ))))))))
В Джайпурі дивна система ринків. Загалом тут півміста - це ринок. Але він поділений на райони. Десь продають тільки сувеніри. Десь - тільки одяг... В перші дні ми дуууууже довго і безуспішно шукали інтернет-клуб і кафешку. Ходили голодні і відірвані від світу, бо скрізь були одні лиш сувеніри. Тільки потім розпитали у хостера, де що шукати.
З цінами, до речі, у Джайпурі найбільша жесть з усіх інших побачених нами міст. Якщо в Делі продавці можуть назвати ціну максимум вдвічі дорожчу за реальну, то тут можуть завищити в десять і більше разів.
- Скільки коштує ця сумка?
- Дві тисячі рупій. Це ж ручна робота! Ексклюзив.
- Та нє, ми пішли
- Ну добре, двісті рупій!
:))))
В один з днів ми поїхали в форт Амбер, щоб таки покататись на слонах. Виявилось, що слонікі тут катають людей тільки зранку, а потім ідуть спати. Тож на форт треба йти пішочком. Я була розпечена на сонці і замучена, тому Ед пішов туди сам, а я лишилась знизу читати книжку в тіньочкє.
трохи фоток Еда
Слоніків немає, а їхні какашки є. Вони тут правда стратегічний об'єкт, бо після цієї фотки Ед отримв наганяй від охоронців =)
Тільки Ед спустився і підійшов до мене в тіньочок, з нами почали знайомитись двоє місцевих індусів. Після п'ятнадцяти хвилин дуже оригінальної розмови про те, яка красива Індія та що відбувається в Україні, вони спитали, чи катались ми на слоніках. І - чисто випадково - з'ясувалось, що ці хлопці володіють слонячою фермою, і нам випав ну дуже золотий шанс, єдиний в житті, покататись на тих слоніках прямо зараз.
Проте наступного ранку знову їхати в форт Амбер нам було влом, тому ми погодились на цей золотий шанс і заплатили за це в районі ста гривень з людини. В принципі, це стандартна ціна на такий атракціон, ми гуглили. Правда, слоніків було шкода (((
Вже на місці ми побачили ще пару туристів, яким так само випав "золотий шанс", і яких тим же чином привели кататись )
Власник слона зробив пару фоток на наш фотоапарат. Але всі вони були або пересвічені, або не всі дивились в кадр...
В той же час нізвідки виник фотограф і зробив декілька кадрів на свій фотік, на цей раз старанних і якісних.
Коли катання завершилось, ці фотки (чотири штуки) вже були навіть роздруковані. За цю послугу, про яку ми не просили, фотограф захотів 200 гривень, на що був посланий. Врешті купили ті чотири фотки за двадцятку, тепер вони висять вдома, радують )
А це - вид зі слона )
самостійне фотографування - безкоштовне )
Дорогою від слоніків на вписку ми ще побували біля плаваючого палацу. Місцеві мешканці годували риб хлібом і розкидували обгортки від батонів довкола себе. Типічні індуси (((
Сам чи то палац, чи то храм
Спробували кокос. Вираз обличчя Еда говорить про цого смак краще будь-яких слів )
А поки їхали в автобусі назад, побачили посеред міста якийсь фестиваль. Вийшли глянути
Виявляється, це був парад весільних оркестрів
цей чувак постійно строїв мені глазкі та посилав цьоми )
бачите - не брешу )
Нас постійно годували якимось солодким рисом, морозивом і цукерками, поїли рожевою водою, і осипали посмішками. А ми все це фоткали і якимось чином умудрились загубити одне одного (((
Шукались довго: години дві. Як виявилось, Ед пішов далі по місту з оркестром, а я шукала його там, де загубились. В якийсь момент навіть стало страшно. Але якимось незрозумілим дивом у Еда виявився телефон з нашої індійською сімкою, а у мене - гаманець з номером тієї сімки. Не знаю, як так трапилось, бо зазвичай і те і те зберігалось у нього.
Врешті я попросила одного з місцевих продавців подзвонити, і ми таки знайшлись. Фух )
В Джайпурі ми провели чотири дні, а попереду вже чекав легендарний Бомбей, з його трущобами та мафією Кадербхая =)