3. Хопа, Финдикли, Різе. Приморські містечка Туреччини
Прямо від нашої вписки в Батумі до кордону з Туреччиною йшла міська маршрутка, тож спокусились витратити день на турків - хай це буде не Трабзон зі Стамбулом, але хотілось колориту. Отже, заплатили по 2 ларі за проїзд в маршрутці з написом "Sarpi" і поїхали до кордону.
Щедрі турки ще минулого літа відмінили для українців плату за візу, тож кордон перейшли за 10 хвилин, перекинувшись звичною парою банальних фраз з прикордонниками. Сам кордон Грузія-Туреччина виглядає якось так:
З проїздом всередині країни проблем не було: я вже тут розповідала, що турецький автостоп - один з найкращих в світі (принаймні, різні автостопні гуру це визнають): машини тут ловляться швидко і весело, єдина проблема в тому, що переважна більшість мешканців Туреччини ні бум-бум ані англійською, ані російською. При цьому, розуміючи, що турецькою ми не володіємо, вони активно продовжують щось швидко і емоційно віщать, розказувать якісь історії, щось пояснювать та вставляти паузи начебто для нашої реакції ) Смішні )
Коротше однією чи двома машинами (вже не згадаю) доїхали до містечка під назвою Хопа
В першу чергу захотілось пожрать. В Туреччині з цим проблем нема, бо кожне місто - один великий торгівельний центр, і з кожної кафешки\магазина\ларька до тебе по-любому вибігає якийсь турок з метою втюхати свій товар і отримати трохи бабла.
Меню в кафешках у 95% випадків тупо відсутнє. Ціни, відповідно, "плаваючі": скільки захочуть - стільки і назвуть. Асортимент пояснюють на пальцях, або демонструють наживо у металічних резервуарах, активно перемішуючи. Мені скрізь ледве не під ніс сували всеможливі казанки з м'ясом, виглядало це як своєрідний турецький тролінг )))
Але до подорожі ми підготувались суттєво: вивчили найважливішу турецьку фразу: "Ет йок", що значило "Без м'яса". І, в принципі, шаурмовщик навіть не здивувався проханню зробити вегетаріанську шаурму - йому пофіг, аби бабло платили. (на фото порція Едіка, тобто з м'ясом)
Рельєф місті Хопа ділиться на два типа: ринок і будівництво. Таке враження, ніби ще недавно на цьому місці був абсолютний пустир: будмайданчики тут на кожному розі, скрізь: будують будинки, магазини, школи - все підряд, ніби з нуля. Де не будують - там по-любому ринок.
турецьке морозиво виявилось не надто смачним, хоча й достатньо дорогим
коротше потинялись і поїхали далі
Наступний турецький водій довіз нас до маленького приморського містечка Findikli. Воно не входило в наші плани, але якщо вже опинились - гріх було не зайти, хоча б для того, щоб потім розповідати: "А ми були в Финдикли!".
В Финдиклах якійсь партійці вішали банер
і знову-таки все скрізь будували
На Финдикли нам вистачило буквально півгодини, тож рушили далі - до найбільшого міста в цьому районі, Різе.
Може по зрівнянню з Финдикли Різе і велике, але по загальних мірках не дуже - в ньому живе лише нещасні 100 тисяч народу
хоча за виглядом - цілий мегаполіс!
в Туреччині живуть не надто консервативні мусульмани. Жінка з відкритим волоссям та у штанах для них давно не вважається некультурщиною. Ми навіть дозволили собі гуляти містом, взявшись за руки. Не надто етичний жест як для гостей, але камінням ніхто не забив.
правда, манекени у них трушні, мусульманскі )
сумки з вождем))))
цікаво, чи великий попит у дітей на такі стікери? ))))
вулички там вузенькі, але ніхто на це уваги не звертає )
така от шкільна форма у юних турчанок )
телефон-автомат місцевого розливу ))))))
Спокусились на полуницю - така коробочка коштувала в районі 15 гривень. Виявилась резиновою і нез'їсною: без смаку і запаха. Трохи пожували і викинули :(
Такі "ізбушкі на курьїих ножках" стоять по всій приморській Туреччині. WTF - без поняття...
Назад до кордону доїхали швидко, трьома, здається, машинами, але жодного водія наразі не згадаю. Підозрюю, що всі вони були турецькі і розмовляти з ними було неможливо )
Відразу після Туреччини поїхали на вписку відсипатись - наступного дня чекала дорога на Тбілісі =)
Щедрі турки ще минулого літа відмінили для українців плату за візу, тож кордон перейшли за 10 хвилин, перекинувшись звичною парою банальних фраз з прикордонниками. Сам кордон Грузія-Туреччина виглядає якось так:
З проїздом всередині країни проблем не було: я вже тут розповідала, що турецький автостоп - один з найкращих в світі (принаймні, різні автостопні гуру це визнають): машини тут ловляться швидко і весело, єдина проблема в тому, що переважна більшість мешканців Туреччини ні бум-бум ані англійською, ані російською. При цьому, розуміючи, що турецькою ми не володіємо, вони активно продовжують щось швидко і емоційно віщать, розказувать якісь історії, щось пояснювать та вставляти паузи начебто для нашої реакції ) Смішні )
Коротше однією чи двома машинами (вже не згадаю) доїхали до містечка під назвою Хопа
В першу чергу захотілось пожрать. В Туреччині з цим проблем нема, бо кожне місто - один великий торгівельний центр, і з кожної кафешки\магазина\ларька до тебе по-любому вибігає якийсь турок з метою втюхати свій товар і отримати трохи бабла.
Меню в кафешках у 95% випадків тупо відсутнє. Ціни, відповідно, "плаваючі": скільки захочуть - стільки і назвуть. Асортимент пояснюють на пальцях, або демонструють наживо у металічних резервуарах, активно перемішуючи. Мені скрізь ледве не під ніс сували всеможливі казанки з м'ясом, виглядало це як своєрідний турецький тролінг )))
Але до подорожі ми підготувались суттєво: вивчили найважливішу турецьку фразу: "Ет йок", що значило "Без м'яса". І, в принципі, шаурмовщик навіть не здивувався проханню зробити вегетаріанську шаурму - йому пофіг, аби бабло платили. (на фото порція Едіка, тобто з м'ясом)
Рельєф місті Хопа ділиться на два типа: ринок і будівництво. Таке враження, ніби ще недавно на цьому місці був абсолютний пустир: будмайданчики тут на кожному розі, скрізь: будують будинки, магазини, школи - все підряд, ніби з нуля. Де не будують - там по-любому ринок.
турецьке морозиво виявилось не надто смачним, хоча й достатньо дорогим
коротше потинялись і поїхали далі
Наступний турецький водій довіз нас до маленького приморського містечка Findikli. Воно не входило в наші плани, але якщо вже опинились - гріх було не зайти, хоча б для того, щоб потім розповідати: "А ми були в Финдикли!".
В Финдиклах якійсь партійці вішали банер
і знову-таки все скрізь будували
На Финдикли нам вистачило буквально півгодини, тож рушили далі - до найбільшого міста в цьому районі, Різе.
Може по зрівнянню з Финдикли Різе і велике, але по загальних мірках не дуже - в ньому живе лише нещасні 100 тисяч народу
хоча за виглядом - цілий мегаполіс!
в Туреччині живуть не надто консервативні мусульмани. Жінка з відкритим волоссям та у штанах для них давно не вважається некультурщиною. Ми навіть дозволили собі гуляти містом, взявшись за руки. Не надто етичний жест як для гостей, але камінням ніхто не забив.
правда, манекени у них трушні, мусульманскі )
сумки з вождем))))
цікаво, чи великий попит у дітей на такі стікери? ))))
вулички там вузенькі, але ніхто на це уваги не звертає )
така от шкільна форма у юних турчанок )
телефон-автомат місцевого розливу ))))))
Спокусились на полуницю - така коробочка коштувала в районі 15 гривень. Виявилась резиновою і нез'їсною: без смаку і запаха. Трохи пожували і викинули :(
Такі "ізбушкі на курьїих ножках" стоять по всій приморській Туреччині. WTF - без поняття...
Назад до кордону доїхали швидко, трьома, здається, машинами, але жодного водія наразі не згадаю. Підозрюю, що всі вони були турецькі і розмовляти з ними було неможливо )
Відразу після Туреччини поїхали на вписку відсипатись - наступного дня чекала дорога на Тбілісі =)