Клевань
Наприкінці липня відправились у невелику подорож по Волині за маршрутом Клевань - Рівне - Олика - Луцьк.
Сьогодні розповім про те, як ми гуляли тунелем кохання, шукали залишки замку і зустрічали на своїй дорозі багато приємних людей.
Перед тим, як потрапити до Клевані, ми провели ніч в Ковелі на вокзалі. То було зовсім необов'язково, але оскільки подорожувати ми вирішили залізничним транспортом, то такий варіант був для нас найзручнішим.
Десь о п'ятій годині ранку прибула наша електричка.
Через кілька годин ми вже були на залізничному вокзалі в Клевані.
Всередині
Дорогу до тунеля ми питали у залізничників. Якщо стояти спиною до вокзалу, а обличчям до колій, то рухатись треба праворуч.
По дорозі побачили таку симпатичну будівлю. Дівчина, яка регулювала дії машиністів, запропонувала нам перейти на інший бік, щоб ми потім не бігали по коліям і не забруднили собі штани в мазуті. А також показала стежку, по якій найзручніше дістатись до тунелю. Видно, що до туристів тут звикли. І всі раді допомогти в пошуках.
Знайшли потрібну колію. Щось починає вимальовуватись.
На початку тунелю є невеличка стоянка для авто, літнє кафе та біотуалет. На годиннику було близько сьомої ранку, тому людей, окрім нас, майже не було.
Нарешті заходимо. Якщо коротко описати свої враження - то це дуже круте місце. Мені сподобалось.
На початку тунелю люди прикрашають дерева різнокольоровими стрічками. Часто закохані пишуть на них свої імена.
Якщо казати про мінуси - то це великі комари, якими тунель просто кишить.
Скільки не йти по тунелю, знайти місце, яке було б щільно засаджено деревами - дуже важко. Якщо дивитись по бокам, то він здається доволі "дирявим". Тому ефект клеванського тунеля чимось нагадує міраж. Він є десь там, попереду. Але скільки б ти не йшов, навколо тебе завжди буде приблизно такий краєвид:
Нам трохи пощастило, в тунель ми зайшли раніше іншої парочки. Тому змогли наробити фото без сторонніх людей в кадрі.
Близько години ми витратили на прогулянку тунелем. Після чого відправились на пошуки клеванського замку. Вже згадувана дерев'яна будівля біля вокзалу. Але тепер з іншого боку.
Вулиці Клевані
Хвилин через двадцять безуспішних пошуків, ми знову вирішили звернутись за допомогою до місцевих жителів. Ми спитали у бабці, як нам дістатись до клеванського замку і вже через кілька миттєвостей біля нас зібралась невеличка купка людей, які не тільки розповіли, як його знайти, але і порадили подивитись іншу пам'ятку Клевані, про яку ми, наприклад, не знали - стародавній костьол.
Виявилось, що пішки до замку з тунелю йти доволі довго. Треба сідати на маршрутку і піляти хвилин десять по цій дорозі (церква находиться навпроти залізничного вокзалу).
Костьол 1636 року, який нам порадили місцеві жителі.
Здавалося б, щоб не знайти замок в селищі - то треба дуже постаратись. Але ми знову почали блукати.
Втретє ми звернулись до місцевих і знову нам допомогли. Йти треба було ліворуч від цієї церкви.
Але в своє виправдання скажу, що вхід до замку майже весь сховався в зелені, тому знайти його не так вже і просто.
За весь час на території замку не побачили жодної людини. Але саме така атмосфера тиші якнайбільше пасує такому місцю.
Після прогулянки по замку застрибнули в маршрутку до Рівного і вже хвилин через сорок знайомились з новим для себе містом.
Сьогодні розповім про те, як ми гуляли тунелем кохання, шукали залишки замку і зустрічали на своїй дорозі багато приємних людей.
Перед тим, як потрапити до Клевані, ми провели ніч в Ковелі на вокзалі. То було зовсім необов'язково, але оскільки подорожувати ми вирішили залізничним транспортом, то такий варіант був для нас найзручнішим.
Десь о п'ятій годині ранку прибула наша електричка.
Через кілька годин ми вже були на залізничному вокзалі в Клевані.
Всередині
Дорогу до тунеля ми питали у залізничників. Якщо стояти спиною до вокзалу, а обличчям до колій, то рухатись треба праворуч.
По дорозі побачили таку симпатичну будівлю. Дівчина, яка регулювала дії машиністів, запропонувала нам перейти на інший бік, щоб ми потім не бігали по коліям і не забруднили собі штани в мазуті. А також показала стежку, по якій найзручніше дістатись до тунелю. Видно, що до туристів тут звикли. І всі раді допомогти в пошуках.
Знайшли потрібну колію. Щось починає вимальовуватись.
На початку тунелю є невеличка стоянка для авто, літнє кафе та біотуалет. На годиннику було близько сьомої ранку, тому людей, окрім нас, майже не було.
Нарешті заходимо. Якщо коротко описати свої враження - то це дуже круте місце. Мені сподобалось.
На початку тунелю люди прикрашають дерева різнокольоровими стрічками. Часто закохані пишуть на них свої імена.
Якщо казати про мінуси - то це великі комари, якими тунель просто кишить.
Скільки не йти по тунелю, знайти місце, яке було б щільно засаджено деревами - дуже важко. Якщо дивитись по бокам, то він здається доволі "дирявим". Тому ефект клеванського тунеля чимось нагадує міраж. Він є десь там, попереду. Але скільки б ти не йшов, навколо тебе завжди буде приблизно такий краєвид:
Нам трохи пощастило, в тунель ми зайшли раніше іншої парочки. Тому змогли наробити фото без сторонніх людей в кадрі.
Близько години ми витратили на прогулянку тунелем. Після чого відправились на пошуки клеванського замку. Вже згадувана дерев'яна будівля біля вокзалу. Але тепер з іншого боку.
Вулиці Клевані
Хвилин через двадцять безуспішних пошуків, ми знову вирішили звернутись за допомогою до місцевих жителів. Ми спитали у бабці, як нам дістатись до клеванського замку і вже через кілька миттєвостей біля нас зібралась невеличка купка людей, які не тільки розповіли, як його знайти, але і порадили подивитись іншу пам'ятку Клевані, про яку ми, наприклад, не знали - стародавній костьол.
Виявилось, що пішки до замку з тунелю йти доволі довго. Треба сідати на маршрутку і піляти хвилин десять по цій дорозі (церква находиться навпроти залізничного вокзалу).
Костьол 1636 року, який нам порадили місцеві жителі.
Здавалося б, щоб не знайти замок в селищі - то треба дуже постаратись. Але ми знову почали блукати.
Втретє ми звернулись до місцевих і знову нам допомогли. Йти треба було ліворуч від цієї церкви.
Але в своє виправдання скажу, що вхід до замку майже весь сховався в зелені, тому знайти його не так вже і просто.
За весь час на території замку не побачили жодної людини. Але саме така атмосфера тиші якнайбільше пасує такому місцю.
Після прогулянки по замку застрибнули в маршрутку до Рівного і вже хвилин через сорок знайомились з новим для себе містом.