Іздрик. "Флешка. Дефрагментація" (насилу прочитано)
Майже півроку муляв... Домуляв...
Іздрик. Флешка. Дефрагментація
Після прочитання книги спробував її осмислити. Не вдалося. Перш за все з тої причини, що прочитавши речення, забуваєш його початок. Аналогічно зі сторінкою, розділом, книгою. Назвати явище "фрагментарністю" язик не повертається - мутність і в'язкість тексту (якщо це можна назвати текстом в класичному розумінні слова).
З таким самим успіхом міг би прочитати набір випадково згенерованих слів. Щоправда, в коментах (котрі, як нинче у нас модно, цікавіші, ніж власне текст) є кілька історій. Але після прочитання цих зв'язних шматків виникає запитання: а до чого це? І відповідь: приший кобилі хвіст.
Це суб'єктивне. А об'єктивного сказати нічого: пояснити сенс твору жодна відома методологія не дозволяє. За формою це набір незакінчених роздумів про все і ні про що. Він відповідно коментується незакінченими сюжетними історіями (про все - і ні про що). Збирати все це в голові - навіщо? Втім, колись мені з першого разу дуже не пішла "Гра в класики". Не виключаю, що ключ до тексту існує.
Книга винятково нечитабельна. Слабке виправдання: автор на початку виказує пофігізм з цього приводу.
Впадає в очі перегукування з Пєлєвіним. Але те, що Пєлєвін робить цікаво і дотепно, Іздрик робить з претензією на серйозність, довго і нудно.
Висновок (суб'єктивний): 100 з гаком нудних сторінок мутного "чогось". Не рекомендується.
Іздрик. Флешка. Дефрагментація
Після прочитання книги спробував її осмислити. Не вдалося. Перш за все з тої причини, що прочитавши речення, забуваєш його початок. Аналогічно зі сторінкою, розділом, книгою. Назвати явище "фрагментарністю" язик не повертається - мутність і в'язкість тексту (якщо це можна назвати текстом в класичному розумінні слова).
З таким самим успіхом міг би прочитати набір випадково згенерованих слів. Щоправда, в коментах (котрі, як нинче у нас модно, цікавіші, ніж власне текст) є кілька історій. Але після прочитання цих зв'язних шматків виникає запитання: а до чого це? І відповідь: приший кобилі хвіст.
Це суб'єктивне. А об'єктивного сказати нічого: пояснити сенс твору жодна відома методологія не дозволяє. За формою це набір незакінчених роздумів про все і ні про що. Він відповідно коментується незакінченими сюжетними історіями (про все - і ні про що). Збирати все це в голові - навіщо? Втім, колись мені з першого разу дуже не пішла "Гра в класики". Не виключаю, що ключ до тексту існує.
Книга винятково нечитабельна. Слабке виправдання: автор на початку виказує пофігізм з цього приводу.
Впадає в очі перегукування з Пєлєвіним. Але те, що Пєлєвін робить цікаво і дотепно, Іздрик робить з претензією на серйозність, довго і нудно.
Висновок (суб'єктивний): 100 з гаком нудних сторінок мутного "чогось". Не рекомендується.