В.Пєлєвін, "Empire V" (прочитано)
Нарешті дійшли руки до Пєлєвіна. Я колись давно, курсі на третьому, ним об'ївся, довго не міг в руки взяти.
Отже, В.Пелевин, "Empire V. Повесть о настоящем сверхчеловеке".
Книга цілком в стилі Пєлєвіна. Переказувати всі знахідки немає сенсу. Сюжет досить плутаний, насичений "поясненнями світу", тому відділити овець від козлищ складно.
Сюжет: молодий хлопець Рома волею долі і хитрого плану стає вампіром. Для цього в нього вживляється "язик", що раніше жив у іншому вампірі на ім'я Брама (за традицією, всі вампіри носять імена богів). Язик - таємничий давній організм, який повністю змінює людське начало і поєднує його з началом Великого Кажана - так утворюється вампір.
Рома (уже Рама) дізнається, що вампіри з давніх часів живуть на землі і є верхньою ланкою харчового ланцюга. Вони харчуються життєвою енергією людей, втіленою у грошах. Вампіри фактично розводять людей як худобу (словогра: розводити - вирощувати для власної вигоди і "шахраювати"). Самі вампіри мають добрий смак, багато грошей і ведуть "світське життя".
Рому (уже Раму) навчають головним вампірським наукам - гламуру і дискурсу. Гламур - привабливий образ світу, фізичний ідеал. Дискурс - осмислення світу, інтелектуальні пошуки. Вони обидва утворюють клітку для сучасної людини: дискурс формує територію, за яку неможливо вийти (чого не існує у дискурсі - не існує взагалі), а гламур - територію, з якої не хочеться виходити.
Життя вампіра крутиться навколо споживання людських сил, які люди віддають цілком добровільно і радо - у вигляді офісної роботи (яка з них "кров смокче"). Але гроші - лише перехідна форма сил, вампіри споживають уже готовий концентрований "баблос", який є молоком їх великої богині Іштар.
Рама знайомиться з дівчиною Герою, яку "ініціювали" одночасно з ним. Вона також вивчає "науки" і добре вжилася в образ вампіра, що Рамі вдається не так просто - він шукає змісту.
Рома-Рама проходить через ряд посвят, знайомиться з халдеями (посередниками між людьми та вампірами), які є носіями та втілювачами гламуру та дискурсу для людей. Це рекламники, гравці світу моди, інтелектуали тощо.
Новоспеченому вампіру розповідають про "розум А і Б". Вампіри переконані, що людину від тварини відрізняє "розум Б" - надання речам позасутністного змісту (модний одяг, сучасний автомобіль тощо). Розвиваючи розум Б, постійно повторюючи собі "я досягну", людина виділяє життєві сили на радість вампірам.
Врешті, Раму допускають до вживання баблосу. Він дізнається, що насправді баблос смокче "язик", а вампір отримує від того задоволення. Це не прояснює сенсу життя для хлопця, хоча задоволення він отримує. Крім того, Рама дізнається, що у вамірів теж є ієрархія, і якщо одні отримують баблос щодня, то інші довго стоять у черзі. Звідси питання: чим вампіри відрізняються від людей.
Вампір-толстовець Озіріс пояснює Рамі, що "бог", які і інші інтелектуальні побудови (автор неявно відокремлює їх від "дискурсу") - побічний продукт виробництва баблосу.
Рамі подобається Гера, але вона має якісь стосунки зі своїм наставником Мітрою. Хлопець викликає його на дуель за вампірськими правилами - довільне змагання (на вибір суперника) і довільне покарання (на вибір переможця). Завдання - написати вірш. Рама отримує тему "Князь мира сего" і пише текст з думками про зміст життя на "албанському" сленгу. У ньому автор показує себе людиною, а не вампіром - він думає про сенс життя, про смерть тощо (поняття, зайві в "дискурсі" вампірів). Мітра пише канонічний "вампірський текст" і виходить переможцем.
Покарання: Рама мусить дивитися, як Мітра оволодіває Герою (принаймні, так думає хлопець). Виявляється, що богиня Іштар має змінну голову для спілкування зі світом. Черговою головою стає Гера, а "язик" Мітри - частиною тіпа, "зв'язним вузлом". Втім, для людської частини Мітри це смерть. Всі думали, що "звязковим" стане Рама, тому його недбало вчили, дозволивши залишитись частково людиною.
Рама так і не розуміє, виграв він чи програв, залишившись живим, і не поєднавшись з богинею і коханою одночасно. Втім, Гера-Іштар пропонує йому людську близькість і статус Друга богині (практично володаря). Тут Рама цілковито стає вампіром, усвідомивши цілі вампірської цивілізації.
Думки: якщо відкласти псевдоміфологію та псевдофілософію, які гарно розроблені та часто дотепні, але малопродуктивні для роздумів, то роман - твір про офісну інтелігенцію для офісної інтелігенції. Під прицілом - теорія "безконфліктного постмодернізму", цінності сучасної людини, весь її modus vivendi. "Якщо людину посадити на тренажер і дати крутити ручки, а в цей час показувати Куршевель та Венецію, і ручки зробити як лижні палиці чи весла гондоли, то людина крутитиме з радістю".
Даремно шукати в тексті глибоких думок, це радше сатира на сучасне життя. Проте сатира зроблена якісно і дотепно.
Заголовок пояснюється в тексті - наступне після Третього рейху та Четвертої імперії глобалізму утворення, Імперія вампірів. Підзаголовок - поєднання пошуків надлюдини Ніцше та радянської героїчної повісті Полєвого "Повесть о настоящем человеке". Обидва посилання вказують на пошук результату людського існування як такого - у Ніцше це Надлюдина, у Полєвого - Комуніст, у Пєлєвіна - Вампір.
До речі, ще один російський "бестселлер" Мінаєва має підзаголовок "Повесть о ненастоящем человеке", що вказує на живучість радянських міфів. Полєвой би втішився.
Роман вторгається у замкнене коло офісного існування "робота - щоб гарно відпочити, гарний відпочинок - щоб працювати". В тексті це колесо крутиться на користь вампірів, але саме у беззмістовності його руху - весь жах і неприємність життя. Не так страшно уявити, що результатом праці хтось користується, як те, що вона безпродуктивна.
При цьому виходу з ситуації автор не показує. Криза цінностей спричинена їх відносністю, причому відносність самозациклена (і як тут не сказати симулякр).
Гламур та дискурс - знущання над цілевказівниками сучасності. Фальшива краса і розкіш + неглибокі постмодернітські інтелектуальні ігри - всього лише змазка для колеса офісної праці.
Якщо копнути по асоціаціях глибше, то можна побачити традиційні для автора натяки на східну філософію (буддизм / дзен-буддизм). Замкнене коло офісного життя потребує виходу (аналогія з виходом з ряду перероджень), тому гламур та дискурс приваблюють людей як ілюзія виходу з кола, а насправді є його складовою.
Кілька тез роману перегукуються з думками, які піднімав Р.Пірсіг у "дослідженні цінностей" - у першу чергу, існування понять і речей поза їх осмисленням (та можливість осягнення без осмислення).
Деталь "язика" можна розглядати як пародію на (пост)структуралістські теоріі "все є мова", "все є оповідь", "все є текст" (язик формує особистість).
Епізодично проходять толстовство, отель Гілберта, християнські погляди на рай і пекло та іні інтелектуальні побудови.
Стиль: як говорилося, типовий для Пєлєвіна, гримуча суміш "шумів" з міфології, словесних ігр, каламбурів, асоціацій з реальністю. Але написано легко для читання, гостросюжетної складової достатньо для підтримання читацького інтересу. Офісний працівник легко впізнає у деталях твору складові реальності та побачить злу іронію щодо їх вартості.
Серед гарних знахідок:
- про суспільство:
Пока память не приводила фокусировку в порядок, я мог самым смешным образом заблуждаться насчет их смысла. Синоптик становился для меня составителем синопсисов, ксенофоб - ненавистником Ксении Собчак, патриарх - патриотическим олигархом. Примадонна превращалась в барственную даму, пропахшую сигаретами "Прима", а enfant terrible - в ребенка, склонного теребить половые органы. Но самое глубокое из моих прозрений было следующим - я истолковал "Петро-" не как имя Петра Первого, а как указание на связь с нефтяным бизнесом, от слова petrol. По этой трактовке слово "петродворец" подходило к любому шикарному нефтяному офису... (навмисно хибні асоціації виявляються цілком правильними)
- про політику:
Среди нашей элиты распространено убеждение, что реальный правитель России - это древний пес Песдец, с пробуждения которого в нашей стране началась новая эпоха. В разных культурах его называют по разному - Гарм, Ктулху и так далее. Утверждают, что именно он был представлен нашему обществу как "лабрадор Кони". Имя "Кони" - это слово "инок" наоборот, что указывает на высшую степень демонического посвящения. А слово "лабрадор" образовано от "лаброс" и "д'Ор", что означает "Золотой Топор", один из титулов архистратига тьмы. Появление Лабрадора предрекал еще Хлебников в своих палиндромах - помните это смутное предчувствие зажатого рта: "Кони, топот, инок - но не речь, а черен он…" Президентская форма правления существует у нас главным образом потому, что статус президентской собаки очень удобен. Он позволяет неформально общаться с большинством мировых лидеров. Как говорится, президенты приходят и уходят, а пиздец остается… Но все-таки, согласитесь, приятно, когда это пиздец с человеческим лицом!
Висновок: сподобалося. Добротно зроблений постмодерністський роман, націлений на сучасність зі знайомими деталями. Рекомендується для прочитання. До речі, зразок того, що постмодернізм не заперечує удобочитаємість.
Отже, В.Пелевин, "Empire V. Повесть о настоящем сверхчеловеке".
Книга цілком в стилі Пєлєвіна. Переказувати всі знахідки немає сенсу. Сюжет досить плутаний, насичений "поясненнями світу", тому відділити овець від козлищ складно.
Сюжет: молодий хлопець Рома волею долі і хитрого плану стає вампіром. Для цього в нього вживляється "язик", що раніше жив у іншому вампірі на ім'я Брама (за традицією, всі вампіри носять імена богів). Язик - таємничий давній організм, який повністю змінює людське начало і поєднує його з началом Великого Кажана - так утворюється вампір.
Рома (уже Рама) дізнається, що вампіри з давніх часів живуть на землі і є верхньою ланкою харчового ланцюга. Вони харчуються життєвою енергією людей, втіленою у грошах. Вампіри фактично розводять людей як худобу (словогра: розводити - вирощувати для власної вигоди і "шахраювати"). Самі вампіри мають добрий смак, багато грошей і ведуть "світське життя".
Рому (уже Раму) навчають головним вампірським наукам - гламуру і дискурсу. Гламур - привабливий образ світу, фізичний ідеал. Дискурс - осмислення світу, інтелектуальні пошуки. Вони обидва утворюють клітку для сучасної людини: дискурс формує територію, за яку неможливо вийти (чого не існує у дискурсі - не існує взагалі), а гламур - територію, з якої не хочеться виходити.
Життя вампіра крутиться навколо споживання людських сил, які люди віддають цілком добровільно і радо - у вигляді офісної роботи (яка з них "кров смокче"). Але гроші - лише перехідна форма сил, вампіри споживають уже готовий концентрований "баблос", який є молоком їх великої богині Іштар.
Рама знайомиться з дівчиною Герою, яку "ініціювали" одночасно з ним. Вона також вивчає "науки" і добре вжилася в образ вампіра, що Рамі вдається не так просто - він шукає змісту.
Рома-Рама проходить через ряд посвят, знайомиться з халдеями (посередниками між людьми та вампірами), які є носіями та втілювачами гламуру та дискурсу для людей. Це рекламники, гравці світу моди, інтелектуали тощо.
Новоспеченому вампіру розповідають про "розум А і Б". Вампіри переконані, що людину від тварини відрізняє "розум Б" - надання речам позасутністного змісту (модний одяг, сучасний автомобіль тощо). Розвиваючи розум Б, постійно повторюючи собі "я досягну", людина виділяє життєві сили на радість вампірам.
Врешті, Раму допускають до вживання баблосу. Він дізнається, що насправді баблос смокче "язик", а вампір отримує від того задоволення. Це не прояснює сенсу життя для хлопця, хоча задоволення він отримує. Крім того, Рама дізнається, що у вамірів теж є ієрархія, і якщо одні отримують баблос щодня, то інші довго стоять у черзі. Звідси питання: чим вампіри відрізняються від людей.
Вампір-толстовець Озіріс пояснює Рамі, що "бог", які і інші інтелектуальні побудови (автор неявно відокремлює їх від "дискурсу") - побічний продукт виробництва баблосу.
Рамі подобається Гера, але вона має якісь стосунки зі своїм наставником Мітрою. Хлопець викликає його на дуель за вампірськими правилами - довільне змагання (на вибір суперника) і довільне покарання (на вибір переможця). Завдання - написати вірш. Рама отримує тему "Князь мира сего" і пише текст з думками про зміст життя на "албанському" сленгу. У ньому автор показує себе людиною, а не вампіром - він думає про сенс життя, про смерть тощо (поняття, зайві в "дискурсі" вампірів). Мітра пише канонічний "вампірський текст" і виходить переможцем.
Покарання: Рама мусить дивитися, як Мітра оволодіває Герою (принаймні, так думає хлопець). Виявляється, що богиня Іштар має змінну голову для спілкування зі світом. Черговою головою стає Гера, а "язик" Мітри - частиною тіпа, "зв'язним вузлом". Втім, для людської частини Мітри це смерть. Всі думали, що "звязковим" стане Рама, тому його недбало вчили, дозволивши залишитись частково людиною.
Рама так і не розуміє, виграв він чи програв, залишившись живим, і не поєднавшись з богинею і коханою одночасно. Втім, Гера-Іштар пропонує йому людську близькість і статус Друга богині (практично володаря). Тут Рама цілковито стає вампіром, усвідомивши цілі вампірської цивілізації.
Думки: якщо відкласти псевдоміфологію та псевдофілософію, які гарно розроблені та часто дотепні, але малопродуктивні для роздумів, то роман - твір про офісну інтелігенцію для офісної інтелігенції. Під прицілом - теорія "безконфліктного постмодернізму", цінності сучасної людини, весь її modus vivendi. "Якщо людину посадити на тренажер і дати крутити ручки, а в цей час показувати Куршевель та Венецію, і ручки зробити як лижні палиці чи весла гондоли, то людина крутитиме з радістю".
Даремно шукати в тексті глибоких думок, це радше сатира на сучасне життя. Проте сатира зроблена якісно і дотепно.
Заголовок пояснюється в тексті - наступне після Третього рейху та Четвертої імперії глобалізму утворення, Імперія вампірів. Підзаголовок - поєднання пошуків надлюдини Ніцше та радянської героїчної повісті Полєвого "Повесть о настоящем человеке". Обидва посилання вказують на пошук результату людського існування як такого - у Ніцше це Надлюдина, у Полєвого - Комуніст, у Пєлєвіна - Вампір.
До речі, ще один російський "бестселлер" Мінаєва має підзаголовок "Повесть о ненастоящем человеке", що вказує на живучість радянських міфів. Полєвой би втішився.
Роман вторгається у замкнене коло офісного існування "робота - щоб гарно відпочити, гарний відпочинок - щоб працювати". В тексті це колесо крутиться на користь вампірів, але саме у беззмістовності його руху - весь жах і неприємність життя. Не так страшно уявити, що результатом праці хтось користується, як те, що вона безпродуктивна.
При цьому виходу з ситуації автор не показує. Криза цінностей спричинена їх відносністю, причому відносність самозациклена (і як тут не сказати симулякр).
Гламур та дискурс - знущання над цілевказівниками сучасності. Фальшива краса і розкіш + неглибокі постмодернітські інтелектуальні ігри - всього лише змазка для колеса офісної праці.
Якщо копнути по асоціаціях глибше, то можна побачити традиційні для автора натяки на східну філософію (буддизм / дзен-буддизм). Замкнене коло офісного життя потребує виходу (аналогія з виходом з ряду перероджень), тому гламур та дискурс приваблюють людей як ілюзія виходу з кола, а насправді є його складовою.
Кілька тез роману перегукуються з думками, які піднімав Р.Пірсіг у "дослідженні цінностей" - у першу чергу, існування понять і речей поза їх осмисленням (та можливість осягнення без осмислення).
Деталь "язика" можна розглядати як пародію на (пост)структуралістські теоріі "все є мова", "все є оповідь", "все є текст" (язик формує особистість).
Епізодично проходять толстовство, отель Гілберта, християнські погляди на рай і пекло та іні інтелектуальні побудови.
Стиль: як говорилося, типовий для Пєлєвіна, гримуча суміш "шумів" з міфології, словесних ігр, каламбурів, асоціацій з реальністю. Але написано легко для читання, гостросюжетної складової достатньо для підтримання читацького інтересу. Офісний працівник легко впізнає у деталях твору складові реальності та побачить злу іронію щодо їх вартості.
Серед гарних знахідок:
- про суспільство:
Пока память не приводила фокусировку в порядок, я мог самым смешным образом заблуждаться насчет их смысла. Синоптик становился для меня составителем синопсисов, ксенофоб - ненавистником Ксении Собчак, патриарх - патриотическим олигархом. Примадонна превращалась в барственную даму, пропахшую сигаретами "Прима", а enfant terrible - в ребенка, склонного теребить половые органы. Но самое глубокое из моих прозрений было следующим - я истолковал "Петро-" не как имя Петра Первого, а как указание на связь с нефтяным бизнесом, от слова petrol. По этой трактовке слово "петродворец" подходило к любому шикарному нефтяному офису... (навмисно хибні асоціації виявляються цілком правильними)
- про політику:
Среди нашей элиты распространено убеждение, что реальный правитель России - это древний пес Песдец, с пробуждения которого в нашей стране началась новая эпоха. В разных культурах его называют по разному - Гарм, Ктулху и так далее. Утверждают, что именно он был представлен нашему обществу как "лабрадор Кони". Имя "Кони" - это слово "инок" наоборот, что указывает на высшую степень демонического посвящения. А слово "лабрадор" образовано от "лаброс" и "д'Ор", что означает "Золотой Топор", один из титулов архистратига тьмы. Появление Лабрадора предрекал еще Хлебников в своих палиндромах - помните это смутное предчувствие зажатого рта: "Кони, топот, инок - но не речь, а черен он…" Президентская форма правления существует у нас главным образом потому, что статус президентской собаки очень удобен. Он позволяет неформально общаться с большинством мировых лидеров. Как говорится, президенты приходят и уходят, а пиздец остается… Но все-таки, согласитесь, приятно, когда это пиздец с человеческим лицом!
Висновок: сподобалося. Добротно зроблений постмодерністський роман, націлений на сучасність зі знайомими деталями. Рекомендується для прочитання. До речі, зразок того, що постмодернізм не заперечує удобочитаємість.