Епізодично про плагіат

[archervarius]

В позитивній українській критиці плагіат - слово заборонене. В словнику "Нота бене" стаття "Плагіат" не має ілюстрацій з української літератури. В різних джерелах згадується срач між Старицьким та Нечуєм-Левицьким навколо "За двома зайцями", але то дрібниця, ібо водевіль.

Тим часом явище плагіату висовує свої довгі вуха в неочікуваних місцях. В упор

Comments

[oksana_kalyta]

Тарасе, дивися на таке не як на плагіат, а як на інтертекстуальні зв"язки:)))

[archervarius]

за теорією, плагіат - це один з видів інтертексту. але присвоєння чужого образа і взагалі художньої знахідки + бажання приховати це присвоєння, відсутність розвичтку образа і будь-якого звязку з ним - це іменно плагіат, крадіжка, річ негідна

[osmolovska]

Тарасе, щодо Симоненка+Євтушенка. ти не міг би вказати точну дату (себто місяць і день) написання обох віршів? бо то ще невідомо, хто в кого дер.

а щодо другого, то ритму ЧИЙОГОСЬ не буває. успадкувати ритм - не злочин, імхо.

[archervarius]

не сміши мене. вірш Євтушенка викликав велику дискусію в пресі, це була бомба. ось пару осколків http://rpp.nm.ru/babyar1/babyar1.html

На фоні дискусії вороги Євтушенка точно вказали б, якби він украв кусок відомого тексту.

Євтушенко був у Києві у серпні 1961, в Бабиному яру. Значить, писалося якраз тоді.

вірш Симоненка, наскільки мені відомо, в єдину прижиттєву збірку "Тиша і грім" не увійшов і вперше був опублікований у 1994 році. Версія про те, що Євтушенко чув його в Києві в самвидаві, сумнівна. До речі, датування теж сумнівне, дехто відносить до 1963.

Симоненко був газетярем, професійним журналістом. Думаю, прочитав Євтушенка і передер кусок.

Успадкувати ритм - не злочин, коли це двостопний ямб. Але деякі формальні структури марковані... як от строфа Енеїди, строфа Онегіна тощо.

річ у тім, що це не Тичинина знахідка. хоча і не фатально - "шовініст" круче.

[anonymous]

Цари, короли, императоры,
Властители всей земли
Командовали парадами,
Но юмором - не могли.

Евг. Евтушенко, 1962

Диктатори, королі, імператори,
Мліючи в димі хвальби,
Роззявляли пащі, мов кратери,
І гукали:
- Ми - символ доби.

В.Симоненко, 1962

В другому варіанті замініть слово "диктатори" на "царі" - і ритм вирівняється. Обидві строфи стоять на початку вірша. Отагвод.

Це, звісно, не означає, що Сионенків вірш гірший Євтушенкового. Скоріше навпаки)

[archervarius]

сильно. шановний анонімусе, представтеся, будь-ласка. мені подобаються ваші коментарі)

[ext_949650]

Що цікаво - подекуди плагіат буває неприкритим, ледь не демонстративним.
З Василя Діденка:

Біля воріт весільні коні,
У гривах китиці червоні.
Мажорить міддю листя клена,
Гримлять тарелі, бубон б’є.
І хоче плакать наречена,
Та чорнобривець не дає.

[archervarius]

ммм. конкретно цей випадок важкий - надто відомий, тобто сховати хвоста автору не вдасться. тому можливо це радше алюзія і навіть позатекстовий сюжет (спочатку мати хотіла навчати дівчину, а тепер уже пізно)))))

мисля по темі: плагіат - один з видів інтертекстуальності, котора не так давно була модна. тому інтертекстуальність - ніразу не виправдання від всіх гріхів

[ext_949650]

Ще пригадалося:

Закрутили, загули, заграли,
Чистим лугом серце повели
Вишукані голубі хорали
По стежині сизої імли.

І.Драч, «Соната Прокоф’єва», зб. «Соняшник», 1962

Мовчать над ними голубі хорали.
У травах стежка свище, мов батіг…

В.Симоненко, 1963

Де котиться між голубих лугів
Хмарина ніжна з білими плечима,
Я продаю сонця - оранжеві, тугі,
З тривожними музичними очима.

І.Драч, зб. «Соняшник», 1962

Музыкальными глазами
На меня смотрели звезды.

М.Светлов, 1927

Таке